Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.02.2019 року у справі №161/9041/17

Постанова

Іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 161/9041/17-ц

провадження № 61-28025св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Луцька міська рада Волинської області, Виконавчий комітет Луцької міської ради Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2017 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Луцької міської ради Волинської області, Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивач має право безплатного проїзду у транспорті загального користування відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» та від 16 серпня 1994 року за № 555 «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354». Однак рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 16 грудня 2015 року № 725-1 протиправно не віднесено до переліку категорій громадян, яким у 2016 році додатково надавались безоплатні та бездотаційні послуги при здійсненні перевезення пасажирів у автобусах на міських маршрутах, інвалідів третьої групи, до якої він належить, чим йому завдано майнову та моральну шкоду.

З огляду на зазначене позивач просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь завдану йому шкоду у розмірі 3 720,00 грн, яка полягає у витратах за проїзд у міському автобусному транспорті з червня 2015 року по червень 2017 року та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн, яка полягає у моральних стражданнях та переживаннях, яких він зазнав внаслідок прийняття протиправного рішення та бездіяльності відповідачів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що на день розгляду судами справи рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 16 грудня 2015 року № 725-1 «Про перелік громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах у м. Луцьку у 2016 році» незаконним не визнане та не скасоване, позивач з такими позовними вимогами не звертався, тому підстави для задоволення позову відсутні. Позивачем не доведено та не підтверджено завдання йому майнової та моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано постанову Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» та від 16 серпня 1994 року № 555 «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354».

Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено докази у повному обсязі, не розглянуто клопотання позивача щодо зобов'язання на підставі статті 211 ЦПК України 2004 року Луцької міської ради привести у відповідність до постанов Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 року та від 17 травня 1993 року рішення від 21 грудня 2016 року «Про пільгові категорії громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах у м. Луцьку у 2017 році», шляхом доповнення вказаного рішення пільговими категоріями пенсіонерів за віком, інвалідів.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щорішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 16 грудня 2015 року за № 725-1 затверджено перелік громадян, яким у 2016 році будуть додатково, крім держзамовлення на соціально значущі послуги, надаватись безоплатно та бездотаційно послуги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах (при пред'явленні відповідного посвідчення).

Вказаним рішенням не передбачено надання безоплатно послуг при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах особам, які є інвалідами третьої групи, до якої належить позивач.

29 червня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Виконавчого комітету Луцької міської ради із заявою, у якій просив привести у відповідність до чинного законодавства України рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 16 грудня 2015 року № 725-1 щодо безкоштовного перевезення пасажирів у міському транспорті.

Листом Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 липня 2016 року №Г-2118/2-038 повідомлено, що перевезення пасажирів пільгових категорій, передбачених законодавством України у м. Луцьку за рахунок субвенцій з міського бюджету здійснюється тролейбусами Луцького підприємства електротранспорту. Бюджетних призначень на пільгове перевезення пасажирів автотранспортом не передбачено і таке перевезення здійснюється безкоштовно перевізниками (не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобуса під час руху на маршруті) відповідно до переліку пільгових категорій громадян, визначеного рішенням від 16 грудня 2015 року № 725-1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з положеннями статті 1166 ЦК України дії або бездіяльність, якими завдана шкода, мають бути неправомірними. Неправомірними вони є тоді, коди прямо заборонені законом або суперечать прямим приписам закону. Якщо ці дії чи бездіяльність не згадуються у законі взагалі і не існує спеціальної заборони щодо них, то неправомірними їх вважати не можна.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 ЦК України).

Для застосування вказаних положень необхідні такі умови: а) завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта; б) визнання такого нормативно-правового акта незаконним та його скасування. Визнання незаконним та скасування нормативно-правового акта органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим, органу місцевого самоврядування здійснюється у судовому порядку в разі, якщо такий нормативно-правовий акт суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з положеннями статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, в якому визначаються порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із встановлених у справі фактичних обставин. Зокрема, згідно з рішенням Виконавчого комітету від 16 грудня 2015 року № 725-1 затверджено перелік громадян, яким надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах у м. Луцьку на 2016 рік. Вказане рішення прийнято в межах повноважень виконавчого комітету та не визнано незаконним у судовому порядку.

ОСОБА_4 вимоги про визнання вказаного рішення незаконним не пред'являв.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач не відноситься до переліку осіб, яким надаються пільги при здійсненні перевезень у автобусах на міських маршрутах у м. Луцьку на 2016 рік згідно з чинним рішенням Виконавчого комітету від 16 грудня 2015 року № 725-1, тому відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач не позбавлений права безкоштовного проїзду тролейбусом.

Щодо посилання у касаційній скарзі ОСОБА_4 на те, що у справедливого та неупередженого суду, який керується принципами законності та верховенства права, є правові механізми приведення завідомо незаконних рішень органів місцевого самоврядування до вимог законодавства України, а також, що суд першої інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_4, то Верховний Суд зауважує таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідні положення було закріплено в ЦПК України 2004 року.

З урахуванням визначеної цивільним процесуальним законом процедури розгляду справи, суд приймає рішення в межах позовних вимог, з урахуванням встановлених обставин справи. Крім того, суд не може брати на себе функцію та компетенцію інших органів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зобов'язання Луцьку міську раду привести у відповідність до постанов Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 року № 555 та від 17 травня 1993 року № 354 рішення від 21 грудня 2016 року № 780-1 «Про пільгові категорії громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах у м. Луцьку у 2017 році», шляхом доповнення вказаного рішення пільговими категоріями осіб інвалідів та пенсіонерів за віком та заборонити Луцькій міській раді приймати рішення, що суперечать нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу (а. с. 16).

Згідно із записом аудіо-диску судового засідання 17 серпня 2017 року у Луцькому міськрайонному суді Волинської області, що також відображено у рішенні суду першої інстанції від 17 серпня 2017 року, ОСОБА_4 просив вказане клопотання розглянути як підставу для постановлення окремої ухвали у порядку, передбаченому статтею 211 ЦПК України 2004 року (а. с. 19, 23).

Згідно із статтею 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, заявляти клопотання і заперечення проти клопотань, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

ЦПК України 2004 року не встановлює вичерпного переліку клопотань, які можуть бути подані сторонами. Проте такі клопотання можуть бути подані з процесуальних питань для встановлення обставин справи, які мають значення для справи, а також для забезпечення законних інтересів учасників процессу.

Верховний Суд виходить з того, що клопотання ОСОБА_4 не стосується встановлених обставин справи, а за своєю суттю є вимогою, пов'язанною із захистом права ОСОБА_4, яке, на його думку, порушено суб'єком владних поноважень - органом місцевого самоврядування (а. с. 16).

З огляду на викладене, Верховний Суд виходить з того, що не викладення мотивів у судовому рішенні щодо вказаного клопотання не вплинуло на розгляд цивільної справи про відшкодування шкоди, оскільки вказаний довід касаційної скарги ОСОБА_4 за відсутності інших аргументів про порушення процедури розгляду справи, не є підставою для скасування судових рішень.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги є аналогічними доводам у судах першої та апеляційної інстанцій, яким надано належну правову оцінку та які не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_4 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи, повно та всебічно дослідили докази у справі, надали їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик