Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №243/4692/17

Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 243/4692/17

провадження № 61-39036св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, фізична особа-підприємець ОСОБА_6,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року у складі судді Мірошниченко Л. Є. і постанову Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Жданової В. С., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СК «ТАС»), про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю вантажного автомобіля МАЗ 6308-223, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, і легкового автомобіля Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року встановлено, що ОСОБА_5, перебуваючи у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_6, 29 липня 2016 року керуючи автомобілем МАЗ 6308-223, номерний знак НОМЕР_1, з причепом Krone AZW18, номерний знак НОМЕР_3, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, особливості вантажу, що перевозиться, не здійснив заходів для зменшення швидкості, безпечної для інших учасників руху, чим порушив Правила дорожнього руху і допустив зіткнення з належним йому на праві власності автомобілем Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_2, у результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 06 вересня 2016 року № 117 вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_2, становить 167 380,55 грн.

ПрАТ «СК «ТАС», в якому була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5, виплатило йому страхове відшкодування у розмірі 62 667,58 грн.

Оскільки страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування шкоди, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ФОП ОСОБА_6 105 312,97 грн на відшкодування матеріальної шкоди і 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій, вказуючи на те, що згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 30 листопада 2017 року № 1710, призначеної ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому було завдано збитки у розмірі 155 016,43 грн, просив суд стягнути у частинах, визначених відповідно до законодавства України, з ФОП ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на його користь 92 348,85 грн на відшкодування матеріальної шкоди і 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, розмір якої обґрунтовував тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди його транспортний засіб отримав механічні пошкодження, що призвело до вимушених змін у його житті, душевних переживань, неможливості використання автомобіля за його призначенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 92 348,85 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди і 10 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 і до ФОП ОСОБА_6 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 987,48 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 576,48 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що страхової виплати недостатньо для відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої визначено висновком судової автотоварознавчої експертизи від 30 листопада 2017 року № 1710, що відповідно до статті 1194 ЦК України є підставою для стягнення із ОСОБА_5 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 92 348,85 грн. У задоволенні вимог до ФОП ОСОБА_6 суд відмовив, оскільки у ході судового розгляду справи не було здобуто належних і допустимих доказів перебування ОСОБА_5 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_6 на момент заподіяння шкоди. Також суд вважав, що позивачем доведено завдання моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, який у даному випадку є розумним і справедливим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4, оскільки вина ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої позивачу було завдано шкоди, встановлена постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року, розмір завданої шкоди, встановлений висновком судової експертизи, що згідно з положеннями статей 1166, 1188 ЦК України є підставою для відшкодування шкоди особою, яка її завдала. Місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_6, оскільки відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрали законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. При цьому, зазначення у постанові Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року місця роботи ОСОБА_5, як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не може бути доказом його перебування у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_6, за відсутності інших доказів. Перебування у трудових відносинах доводиться відповідно до норм КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині визначення особи, з якої стягується визначене судом відшкодування матеріальної і моральної шкоди, скасувати і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої і апеляційної інстанцій не встановили, які саме правовідносини на момент заподіяння йому шкоди існували між ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_6 Висновок судів, що ОСОБА_5, який керував транспортним засобом, належним на праві власності ФОП «ОСОБА_6, не перебував з останній у трудових відносинах не відповідає фактичним обставинам справи і обставинам, встановленими постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням вказаного, саме власник вантажного автомобіля ФОП ОСОБА_6, з яким ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах, повинен нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Доводи особи, яка подала відзив

У жовтні 2018 року ФОП ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що заперечення ФОП ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки усі обставини справи вказують на те, що ОСОБА_5, керуючи належним ФОП ОСОБА_6 транспортним засобом і перевозячи його вантаж, виконував функції водія, а, отже, перебував із ФОП ОСОБА_6 у трудових відносинах.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У частині першій статті 60 ЦПК України 2004 року закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Аналогічні положення містяться й у статті 81 ЦПК України.

Доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.

Так особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини завдавача шкоди.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.

Судом установлено, що на підтвердження факту перебування ОСОБА_5 у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_6, ОСОБА_4 посилався на протокол про адміністративне правопорушення від 29 липня 2017 року і постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року, в яких зазначено, що ОСОБА_5 працює водієм у ФОП ОСОБА_6

У частині шостій статті 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Аналогічні положення містяться й у частині четвертій статті 61 ЦПК України 2004 року.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що зазначення у протоколі про адміністративне правопорушення і постанові суду у справі про адміністративне правопорушення місця роботи ОСОБА_5 - водій ФОП ОСОБА_6, зробленим з його слів, не може вважатися безспірним доказом перебування відповідачів у трудових відносинах та повинно оцінюватися судом у порядку, встановленому статтею 89 ЦПК України. Крім того, ці обставини згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК України не мають преюдиційного значення при вирішення справи про правові наслідки дії особи, стосовно якої прийнятя постанова Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року.

Перебування у трудових відносинах доводиться відповідно до норм трудового законодавства.

Так, судом установлено, що ОСОБА_5 на посаду водія ФОП ОСОБА_6 був прийнятий 28 листопада 2016 року, що підтверджується наказом про прийняття на роботу від 28 листопада 2016 року № 5-о (а. с. 40) і копією трудової книжки ОСОБА_5 (а. с. 41, 42), а тому ФОП ОСОБА_6 не несе відповідальність за шкоду, заподіяну ОСОБА_5 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 29 липня 2016 року.

Таким чином, доводи касаційної скарги про перебування ОСОБА_5 у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_6 на час дорожньо-транспортної пригоди є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими судом обставинами справи.

З урахування вказаного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_5, що встановлено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі, дійшов правильного висновку, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) повинна бути відшкодована у повному обсязі за рахунок особи, яка її завдала.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк