Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.01.2020 року у справі №552/3544/19

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 552/3544/19

провадження № 61-234св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3,

третя особа - Виконавчий комітет Київської районної у місті Полтаві ради як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 вересня 2019 року у складі судді:

Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Одринської Т. В., Хіль Л. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, третя особа - Виконавчий комітет Київської районної у місті Полтаві ради як орган опіки та піклування, про розірвання договору довічного утримання,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 07 червня 2006 року вона уклала зі своєю дочкою ОСОБА_4 договір довічного утримання, згідно з яким її дочка прийняла у власність належну їй 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 80,7 кв. м, в свою чергу набувач зобов'язувалась довічно повністю утримувати відчужувача, з повним матеріальним забезпеченням.

Договір довічного утримання виконувався до смерті набувача ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_4 обов'язки набувача за договором довічного утримання, в тому числі щодо утримання її перейшли до її спадкоємця - неповнолітньої онуки ОСОБА_3 та її опікуна ОСОБА_2, яка не виконувала зобов'язання за договором довічного утримання, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: розірвати договір довічного утримання, укладений 07 червня 2006 року між нею та ОСОБА_4; застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та скасувати заборону на її відчуження, накладену за договором довічного утримання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 25 вересня 2019 року позов задоволено.

Розірвано договір довічного утримання від 07 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Підгайною О. І.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Скасовано заборону відчуження нерухомого майна, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що була накладена за договором довічного утримання від 07 червня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та посвідченим державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Підгайною О. І. за реєстровим номером 1-1031.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є стороною договору довічного утримання, тому має право виконання його умов у інших спадкоємців. Але у зв'язку з прийняттям спадщини вона крім прав набула і обов'язки за договором довічного утримання. Таким чином фактично склалася ситуація, при якій відчужувач та набувач за договором довічного утримання (відповідно до її частки у спадщині) фактично поєдналися в одній особі, що унеможливлює його виконання.

Іншим спадкоємцем є малолітня особа ОСОБА_3, в її інтересах діє опікун ОСОБА_2. Утримання іншої особи, крім малолітньої дитини, не входить до обов'язків опікуна.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 вересня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, подала касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки ОСОБА_3 не може бути стороною у договорі довічного утримання, її обов'язки за цим договором мала б нести вона, тільки у тому разі якби до ОСОБА_3 перейшло право власності на 1/2 частину спірної квартири, що була предметом договору довічного утримання та таке право власності було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Висновки судів є передчасними, оскільки свідоцтво про право на спадщину, зокрема 1/2 частину спірної квартири не отримано, право власності на момент подачі позову для ОСОБА_3 не виникло.

Вона не знала про наявність оспорюваного договору, тому і не могла його виконувати.

Позивач та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги, їх частки у спадщині є рівними, тому обсяг обов'язків також є рівним.

Неповнолітня особа не може бути стороною договору довічного утримання.

Суд, не досліджуючи фактичні обставини, аргументи сторони, встановив передчасне необґрунтоване уявлення про ситуацію, що призвело до викривлення суті спірних правовідносин та ухвалення протиправного рішення. Також судом апеляційної інстанції неправильно встановлено обставини справи.

Для того, щоб встановити невиконання умов договору, суд повинен посилатися на належні допустимі докази, проте суди не вказують, на яких саме доказах ґрунтуються їх висновки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що всі обґрунтування касаційної скарги зводяться до факту отримання свідоцтва про право на спадщину, але при цьому відповідач не звернув уваги на те, що отримання такого свідоцтва не є обов'язком спадкоємця та не обмежене жодними календарними строками. Тобто, прийнявши спадщину, спадкоємець вже має правові підстави для розпорядження спадковим майном.

Заявлена у цій справі правова позиція є законною, обґрунтованою та мотивованою, а також такою, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 630/83/17 (провадження № 61-34968св18).

Суди попередніх інстанцій на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, правильно встановили юридичну природу правовідносин і застосували закон, який їх регулює.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Полтави.

23 січня 2020 року справа № 552/3544/19 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3.

Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 червня 2006 року між ОСОБА_1 та її дочкою ОСОБА_4 було укладено нотаріального посвідчений договір довічного утримання, згідно з умовами якого відчужувач ОСОБА_1 зобов'язалася передати 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 80,7 кв. м у власність набувачу ОСОБА_4, а набувач зобов'язувалася прийняти у власність зазначене майно на умовах цього договору.

Також умовами договору було визначено обов'язок набувача довічно повністю утримувати відчужувача, забезпечуючи його: житлом шляхом збереження прав безоплатного довічного проживання у вищезазначеній квартирі; забезпечувати щоденним триразовим харчуванням; забезпечувати придатним для носіння одягом і взуттям; здійснювати догляд, надавати та необхідну допомогу; надавати побутові послуги; забезпечувати готівкою щотижня, забезпечувати згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами. Грошова оцінка видів матеріального забезпечення зазначених в цьому договорі на місяць має становити не менше 350
грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим повторно Київським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до кола спадкоємців першої черги за законом відносяться мати ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Київської районної у місті Полтаві ради від 23 жовтня 2018 року № 253 "Про призначення опіки над дитиною-сиротою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та закріплення за малолітньою права користування житловою площею" ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_3, яка має статус дитини-сироти.

Також вказаним рішенням визначено, що за дитиною-сиротою ОСОБА_3, зберігається право користування житловою площею, де вона зареєстрована, за адресою: АДРЕСА_1. Відповідальність за збереження права користування житловою площею дитиною-сиротою ОСОБА_3 покладається на опікуна ОСОБА_2. Опікуна ОСОБА_2 зобов'язано від імені малолітньої підопічної вступити в спадщину та оформити право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належала померлій матері ОСОБА_4 на ім'я малолітньої ОСОБА_3.

На час розгляду справи дитина проживає в сім'ї опікуна ОСОБА_2.

З копії спадкової справи № 20/2019, розпочатої 04 травня 2018 року після померлої ОСОБА_4 та долученої до матеріалів справи, судами встановлено те, що спадщину прийняла ОСОБА_1 подавши заяву, а опікун малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 від належної їй спадщини не відмовлялася.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 755 ЦК Українидоговір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Відповідно до статті 757 ЦК України обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

Статтею 1216 передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частиною 3 статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами 3 , 4 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого Частинами 3 , 4 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених Частинами 3 , 4 статті 1268 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечувалося сторонами те, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_1 подавши відповідну заяву, а опікун малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 від належної їй спадщини не відмовлялася, тому спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є її малолітня дочка ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спорюваний договір довічного утримання підлягає розірванню на підставі пункту 1 частини 1 статті 755 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 є стороною зазначеного договору, крім прав набула і обов'язків за цим договором у зв'язку із прийняттям спадщини. Тобто в одній особі поєдналися відчужувач та набувач за договором довічного утримання відповідно до її частки у спадщині.

Також суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спадкоємець ОСОБА_3 є малолітньою особою і в її інтересах діє опікун ОСОБА_2, яка відповідно до положень статті 67 ЦК України зобов'язана дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, про її виховання, навчання та розвиток. Тому до обов'язків опікуна не входить утримання іншої особи, крім малолітньої дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що свідоцтво про право на спадщину, зокрема 1/2 частину спірної квартири не отримано, тому право власності на момент подачі позову для ОСОБА_3 не виникло, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Статтями 1216, 1218, 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до статей 1261, 1268, 1269 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статей 1261, 1268, 1269 ЦК України, він не заявив про відмову від неї; малолітня, неповнолітня особа вважаються такими, що прийняли спадщину; в іншому випадку спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Аналіз статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно - право розпорядження ним.

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 630/83/17 (провадження № 61-34968св18).

Враховуючи викладене, малолітня ОСОБА_3 є спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_4, оскільки її опікун ОСОБА_2 не заявляла про відмову від спадщини.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не вказали на підставі яких доказів ґрунтуються їх висновки про невиконання умов договору також не заслуговують на увагу, оскільки місцевим судом, з яким погодився апеляційний суд, встановлено, що виконання умов договору довічного утримання не можливе у зв'язку із тим, що обов'язок дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах не є тотожним обов'язку утримувати ОСОБА_1.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3,про проведення розгляду касаційної скарги з викликом сторін

У січні 2020 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, подала касаційну скаргу, в якій, зокрема просила розгляд касаційної скарги провести з викликом сторін.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, про розгляд її касаційної скарги на рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, третя особа - Виконавчий комітет Київської районної у місті Полтаві ради як орган опіки та піклування, про розірвання договору довічного утримання, з викликом сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська