Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.07.2020 року у справі №180/1954/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 180/1954/19

провадження № 61-9754св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - служба у справах дітей виконавчого комітету Марганецької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області, у складі судді Хомченко С. І., від 31 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., від 03 червня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що сторони із 27 травня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 30 вересня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір'ю. У лютому 2014 року відповідач дав згоду на зміну прізвища сина з "ОСОБА_3" на "ОСОБА_3", після чого з власної ініціативи припинив спілкування з сином, не цікавиться його станом здоров'я, не займається його фізичним та духовним розвитком, не вітає з Днем народження, не відвідує важливі для дитини події, не надає матеріальної допомоги, окрім сплати визначених судом аліментів.

ОСОБА_3 батька не пам'ятає.

ОСОБА_3 відвідує колектив народних танців, секції дзюдо, шахів та уроки англійської мови. Змагання з дзюдо та танцювальні конкурси часто відбуваються за межами України, що потребує дозволу обох батьків для виїзду дитини за кордон. За період 2014-2019 років вона тричі зверталася до ОСОБА_2 надати вказану згоду.

Двічі відповідач таку згоду надавав, при цьому не цікавився життям сина, а оформлення згоди відбувалось за її рахунок. При останньому зверненні з проханням надати згоду на виїзд дитини за межі України, відповідач в обмін попросив її відмовитися від аліментів на утримання сина.

З урахуванням викладеного та посилаючись на те, що вона не чинить перешкод у спілкуванні сина із батьком, в той час як відповідач нехтує інтересам сина та спекулює ними, позивач просила суд позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 31 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов'язків. Судом враховано, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав та таке позбавлення не буде відповідати меті захисту інтересів дитини. Разом із тим, судом вказано, що відповідачу необхідно приймати більш активну участь у вихованні дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 31 січня

2020 року - без змін.

Приймаючи постанову, колегія суддів виходила з того, що судом першої інстанції правильно вирішено справу, рішення суду відповідає фактичним обставинам, є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення її вимог в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 180/1954/19 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, з урахуванням поданих уточнень, мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які ухвалюючи оскаржені судові рішення не дали належної оцінки поясненням відповідача та не зазначили чому визнання ОСОБА_2 факту невиконання батьківських обов'язків без існування перешкод з боку позивача не є доказом винного та умисного ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків та не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Дніпровський апеляційний суд приймаючи оскаржену постанову не врахував, що відповідач не був присутній під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, не заперечував та не подав відзив на апеляційну скаргу, що свідчить про небажання відстоювати свої батьківські права та незацікавленість у результатах розгляду справи.

Всупереч вимог статті 382 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) в оскарженій постанові апеляційного суду не зазначено про участь представників сторін та їх анкетні дані; наведено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, проте не наведено доводи та заперечення інших учасників справи, в тому числі чи було подано відповідачем відзив на апеляційну скаргу, чи отримала третя особа копію апеляційної скарги та чи була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання; не зазначено мотиви відхилення її доводів про визнання відповідачем факту усунення від спілкування з сином протягом шести років; не зазначено дату складання повного тексту постанови.

Судове засідання 03 червня 2020 року в суді апеляційної інстанції відбувалося в режимі відеоконференції, при цьому якість відеозв'язку була неналежною.

Також підставами касаційного оскарження заявник вважає необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Позиція органу опіки та піклування

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області № 120

від 26 листопада 2019 року відмовлено у наданні висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рекомендовано батькам знайти компроміс під час зустрічей батька з дитиною. Надано дозвіл ОСОБА_2 бачитись щосуботи з дитиною у присутності матері ОСОБА_1, психолога на території м. Марганець.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони із 27 травня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 вересня2013 року (набрало законної сили 10 жовтня 2013 року).

Сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_3 зареєстрований та фактично проживає з матір'ю у

м. Марганець.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 22 жовтня 2013 року у справі № 180/2501/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 10 вересня 2013 року до повноліття дитини.

Згідно довідки Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області № 70885 від 12 листопада 2019 року заборгованість зі сплати ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 - відсутня.

Відповідач працює начальником відділу у приватному акціонерному товаристві "Сентравіс Продакшн Юкрейн", має стабільний дохід та за місцем роботи характеризується позитивно.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 -2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини

(параграф 57,58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

У справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява ( № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому на відміну від справи "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11), яка була предметом розгляду ЄСПЛ та в якій фактично застосований захід у вигляді позбавлення батьківських прав дозволив оформити відносини дитини із особою, яка на протязі тривалого часу замість біологічного батька фактично здійснювала батьківські права та виконувала батьківські обов'язки, у розглядуваній справі № 552/3561/19 такі обставини судами не встановлені, а приводом до ініціювання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 зокрема стали наявні, за твердженням ОСОБА_1, складнощі при оформленні у 2019 році згоди батька на виїзд дитини за межі України.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20) та ін.

Повно встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, а також врахувавши практику ЄСПЛ, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач свідомо ухиляється від виховання сина та його утримання.

Судами також вірно враховане рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області № 120 від 26 листопада 2019 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3, довідка органу державної виконавчої служби, яка свідчить про регулярне виконання обов'язку зі сплати аліментів на утримання сина, а також відомості про особу відповідача.

Твердження заявника про визнання ОСОБА_2 факту ухилення від виконання батьківських обов'язків за відсутності перешкод з боку позивача, не підтверджені належними та допустимими доказами. Натомість у поданих відзивах на позов та апеляційну скаргу ОСОБА_2 категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 та стверджував, що позивачем чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Верховний Суд наголошує, що самі по собі неприязні стосунки між батьками та недосягнення ними згоди щодо порядку і способу участі у вихованні дитини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до служби у справах дітей Марганецької міської ради із заявою про встановлення порядку спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3.

Щодо участі служби у справах дітей під час апеляційного перегляду справи, то 01 червня 2020 року начальником служби у справах дітей Марганецької міської ради до апеляційного суду подано заяву про розгляд справи без участі представника вказаної служби та повідомлено про наявність рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області № 120 від 26 листопада 2019 року.

Саме по собі не зазначення в постанові апеляційного суду відомостей про представників сторін, дати складання повного тексту судового рішення та узагальнених доводів відповідача і третьої особи не впливає на правильність висновків судів по суті вирішення спору.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Посилання заявника на неналежну якість відеозв'язку під час проведення в режимі відеоконференції судового засідання в суді апеляційної інстанції спростовані відповідним технічним записом, а крім того в ході судового засідання ні ОСОБА_4, ні її представник не висловлювали зауважень щодо якості відеозв'язку.

Підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги які спрямовані на переоцінку доказів, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення у справі підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 31 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович