Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 577/256/18

провадження № 61-45258св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А.Ю., Мартєва С.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Конотопський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

третя особа - міський голова міста Конотопа Семеніхін Артем Юрийович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року в складі судді Кравченко В.О. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Ткачук С.С., Левченко Т.А., Хвостика С.Г.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, який уточнила під час судового розгляду, та в остаточній редакції якого просила: визнати незаконним та скасувати накази Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - Центр соціальних служб) №28-к від 22.11.2017 року «Про внесення змін до штатного розпису» та №3-к від 24.01.2018 року «Про звільнення провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_4.»; стягнути з відповідача 7 832,03 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначала, що вона працювала в Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на посаді провідного фахівця із соціальної роботи. Наказом директора від 22 листопада 2017 року її посаду виведено із штатного розпису.

23 листопада 2017 року позивача попереджено про звільнення 24 січня 2018 року за скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40, статті 49 КЗпП України. Посилається, що наказ винесений без необхідності скорочення штату, розпоряджень щодо необхідності перегляду штатної чисельності Центру соціальних служб з боку Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України не було. Крім того, роботодавцем не виконані вимоги статті 49-2 КЗпП України - позивачу не запропонована жодна вакантна посада; звільнення відбулось під час перебування позивача на лікарняному та внаслідок упередженого ставлення директора ОСОБА_5

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були підстави для скорочення штатної одиниці - посади провідного фахівця із соціальної роботи. Типові структури і штат є рекомендованими для органів місцевого самоврядування і повинні формуватися відповідно до потреб та можливостей місцевих бюджетів. В день звільнення ОСОБА_4 перебувала на роботі, виконувала посадові обов'язки, під час чого була ознайомлена з наказом. Крім того, після надання лікарняного листа наказом №6-к від 2 лютого 2018 року дата звільнення ОСОБА_4 змінена на «2 лютого 2018 року». На момент повідомлення ОСОБА_4 про скорочення чисельності штату працівників до дня звільнення підтверджений факт відсутності вакантних посад, а тому відповідачем дотриманий порядок вивільнення, визначений частиною1 статті 49-2 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2018 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року змінено. Доповнено його резолютивну частину: змінено дату звільнення ОСОБА_4, зазначену в наказі директора Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Конотопської міської ради від 2 лютого 2018 року № 6-к з 2 лютого 2018 року на 5 лютого 2018 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді дійсно мало місце скорочення штату, яке стало підставою для звільнення позивача. На момент її звільнення вакантних посад, які вона могла б займати за своєю професією чи спеціальністю, не було. Підстав для застосування положень статті 42 КЗпП України також не було. Разом з тим, з 24 січня 2018 року по 2 лютого 2018 року включно ОСОБА_4 перебувала на лікарняному і роботодавець звільнив позивача в останній день її перебування на лікарняному, у зв'язку з чим підлягає зміні дата звільнення.

2 та 10 жовтня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля) позивач подала до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просила скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2018 року, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі або передати справу на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що під час звільнення ОСОБА_4 не була запропонована жодна вакантна посада, зміна граничної чисельності працівників відповідача відбулося без погодження з боку Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів, коло посадових обов'язків позивача не було перевірено судом, під час звільнення не врахована її позитивна характеристика; звільнення відбулося внаслідок упередженого ставлення роботодавця. Також посилалася на те, що судом апеляційної інстанції під час встановлення порушення прав позивача при звільненні помилково не було скасовано рішення суду першої інстанції. Зазначала, що звільнення позивача відбулось не у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, а не штату, при цьому були допущені порушення частини 1 статті 42 та статті 49-2 КЗпП України.

6 та 19 листопада 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Відповідач у своїх відзивах вважає касаційні скарги необґрунтованими, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - прийнятими у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Звільнення позивача відбулося саме у зв'язку зі скороченням штату, а не чисельності працівників, і в суді першої інстанції ця обставина сторонами визнавалася. Посилається на те, що визначення структури та штатної чисельності Центру соціальних служб входить по повноважень міського голови та не потребує додаткових погоджень, підстави для застосування положень частини 2 статті 42 КЗпП України відсутні, оскільки штатна посада, яку займала позивач, була єдиною на момент її звільнення, інші вакантні посади були відсутні. Зазначає, що доводи позивача про упереджене ставлення до неї є надуманими.

Ухвалами Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року та від 2 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами позивача, справу витребувано з суду першої інстанції.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом встановлено, що з 17 липня 2002 року ОСОБА_4 працювала в Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Директор Центру соціальних служб в межах своїх повноважень щодо визначення чисельності працівників і штатного розпису письмово звернулась до міського голови м. Конотоп з пропозицією скорочення посади провідного фахівця із соціальної роботи, обґрунтувавши таку необхідність обмеженими фінансовими можливостями.

21 листопада 2017 року міський голова затвердив штатний розпис на 2018 рік, на підставі якого наказом №28-к від 22 листопада 2017 року внесені зміни до штатного розпису Центру соціальних служб, виведена посада провідного фахівця із соціальної роботи - 1 штатна одиниця. Провідний фахівець із соціальної роботи ОСОБА_4 попереджена про наступне звільнення, яке відбудеться 24 січня 2018 року. 23 листопада 2017 року ОСОБА_4 ознайомлена з вказаним наказом.

Відповідно до наказу №3-к від 24 січня 2018 року провідний фахівець із соціальної роботи ОСОБА_4 звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, з яким того ж дня була ознайомлена.

З 24 січня 2018 року по 2 лютого 2018 року включно ОСОБА_4 проходила лікування у Комунальному закладі «Конотопська центральна районна лікарня імені академіка М. Давидова», що підтверджується листком непрацездатності від 2 лютого 2018 року.

В зв'язку з настанням тимчасової непрацездатності позивача з 24 січня 2018 року наказом директора Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Конотопської міської ради №6-к від 2 лютого 2018 року дату звільнення позивача змінено з на 2 лютого 2018 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Оскільки звільнення позивача із займаної посади з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено під час її тимчасової непрацездатності, що заборонено частиною третьою статті 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зміну дати звільнення ОСОБА_4 на її перший робочий день після закінчення лікарняного.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у ОСОБА_4 відсутнє переважне право на залишення на роботі, оскільки питання щодо наявності переваженого права працівників у залишенні на роботі виникає у випадку скорочення однакових посад. Посада, яку займала позивачка була єдиною у штатному розкладі, який діяв у 2017 році і відсутня у штатному розкладі, чинному з 1 січня 2018 року. На момент повідомлення ОСОБА_4 про скорочення чисельності штату працівників і до дня її звільнення вакантні посади в Центрі соціальних служб були відсутні, що підтверджується наданими відповідачем штатними розписами на 2017 та 2018 рік та наказами про розподіл обов'язків між працівниками Центру соціальних служб №59-ОД від 15.12.2017 року та №9-ОД від 9 лютого 2018 року, з яких вбачається, що станом на 2017 рік у штаті Центру соціальних служб працювало 9 співробітників, всі наявні вакансії були заповнені, після скорочення посади провідного фахівця із соціальної роботи нові співробітники до штату Центру соціальних служб не приймались, а тому суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушень відповідачем вимог статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Посилання ОСОБА_4 на те, що її звільнення відбулось у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, а не штату, із залишенням при цьому тих самих функціональних обов'язків та повноважень, при цьому вона має переважне право на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце скорочення посади провідного фахівця із соціальної роботи, яка була єдиною в установі. Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду.

Тому доводи касаційної скарги щодо порушення переважного права позивача на залишення на роботі та неврахування її позитивної характеристики, відповідно до статті 42 КЗпП України відхиляються судом, як необґрунтовані.

Посилання позивача на те, що гранична чисельність штату Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді визначена відповідно до типової структури і штату, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України №709 від 29.06.2016 року, не переглядалась і жодних розпоряджень щодо необхідності її перегляду з боку Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України не було, не заслуговують на увагу, оскільки затверджені у встановленому порядку типові структура і штат центрів соціальних служб є рекомендованими для органів місцевого самоврядування, а тому формуються керівником відповідно до наданих повноважень в межах потреб і можливостей місцевих бюджетів. Крім того, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення відбулося внаслідок упередженого ставлення роботодавця, не знайшли свого підтвердження наданими по справі доказами, а тому відхиляються судом за недоведеністю.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А.О. Лесько

С. Ю. Мартєв