Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №442/55/11

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 442/55/11

провадження № 61-4229св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року у складі колегії суддів: Штефаніци Ю. Г., Берези В. І., Бойко С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочином.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 липня 2003 року близько 14 год. 30 хв. під час перетинання ним на велосипеді перехрестя вулиць Бориславської та ДанилаГалицького у м. Дрогобичі на нього було вчинено наїзд автомобілем марки «Део Ланос» під керуванням водія ОСОБА_3, який порушив Правила дорожнього руху. Внаслідок наїзду йому були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, пошкоджено велосипед та верхній одяг.

29 жовтня 2004 року слідчим відділом Дрогобицького міськрайонного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2005 року до ОСОБА_3 застосовано Закон України від 11 липня 2003 року «Про амністію», а кримінальну справу № І-ІІ-05 відносно нього закрито з нереабілітуючих підстав.

Після травми голови, спричиненої злочином, він неодноразово стаціонарно лікувався як в медичних закладах України, так і Російської Федерації, та продовжує лікуватись у Дрогобицькій міській лікарні № 1.

За час стаціонарного та амбулаторного лікування в медичних закладах України йому були призначені лікарські засоби, придбані ним за його власні кошти (згідно з цінами станом на 13 грудня 2013 року на загальну суму 3 689,60 грн). За стаціонарне лікування у Вороновській районній лікарні Подольського району Московської області у Російській Федерації з 26 липня по 13 серпня 2008 року він сплатив готівкою 250 000 російських рублів, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 25 травня 2015 року становить 105 962,50 грн.

Крім того, зазначив, що він поніс додаткові витрати на проїзд залізничним транспортом до Вороновської районної лікарні та назад до місця проживання, а саме: було придбано квитки на потяг № 74 «Львів-Москва» для нього та його сина ОСОБА_5, який його супроводжував, на загальну суму 595,18 грн (за 2 квитки), на потяг № 141 «Москва-Львів» відповідно на загальну суму 2819,80 російських рублів (за 2 квитки), що станом на 25 травня 2015 року в еквіваленті до національної валюти України становить 1 195,18 грн, а всього понесено витрати на загальну суму 1 790,36 грн. Його велосипед «Мінск», яким він керував на момент ДТП, не підлягає відновленню і більше не використовувався за цільовим призначенням. Одягу і взуття (спортивні штани, шкіряні туфлі, бавовняна сорочка на короткий рукав), в яких він був на час ДТП, прийшли в повну непридатність і більше не використовувались. Станом на 13 грудня 2013 року вартість велосипеда склала 850 грн, вартість одягу і взуття - 1 100 грн (штани - 400 грн, туфлі - 585 грн, сорочка - 115 грн).

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2008 року замість відповідача ОСОБА_3, у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року, до участі у справі залученого його дружину - ОСОБА_6 як правонаступника померлого відповідача.

Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року ухвалою цього ж суду від 28 квітня 2014 року до участі у справі було залучено її правонаступника -

ОСОБА_2

Остаточно визначивши обсяг позовних вимог в судовому засіданні 10 лютого 2016 року, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти у рахунок відшкодування завданої йому внаслідок злочину майнової шкоди у сумі 113 392,46 грн, моральної шкоди у сумі 100 000 грн, 4 000 грн - витрати на правову допомогу адвоката, 2 236,14 грн - витрати за проведення експертизи, а всього коштів на загальну суму 219 628,60 грн, та вирішити питання про розподіл судового збору.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування майнової шкоди 113 392,46 грн та 50 000 грн моралої шкоди, 2 236,14 грн витрат за проведення експертизи та 4 000 грн витрат на правову допомогу, всього - 169 628,60 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки злочинними діями ОСОБА_3 позивачу завдано (спричинено) тілесні ушкодження середньої тяжкості та встановлено факт пошкодження його майна, з ОСОБА_2, як правонаступника прав та обов'язків померлого ОСОБА_3, підлягають стягненню кошти на лікування у визначеному позивачем розмірі, а також вартість пошкодженого одягу та велосипеда. Крім того, відшкодуванню підлягає моральна шкода, розмір якої відповідно до вимог розумності, справедливості та характеру обставин, за яких виникли підстави для її відшкодування, підлягає стягненню у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 лютого 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 в розмірі 50 000 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у цій частині. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди змінено, зменшено розмір цього відшкодування до 55 023,36 грн.

У частині вирішення питання стягнення судових витрат рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 лютого 2016 року змінено, зменшено розмір таких стягнень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 760 грн за проведення експертизи та 1 360 грн витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди є обґрунтованими лише в частині, що визнана відповідачем, оскільки її розмір підтверджено належними доказами. Суд першої інстанції помилково вважав, що наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2, оскільки за життя ОСОБА_3 як спадкодавця ОСОБА_2 суд не ухвалював рішення про відшкодування ним моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, та їх неповним з'ясуванням. Зокрема, судом не враховано визнання відповідачем того факту, що лікування зазначених позивачем захворювань знаходяться у взаємозв'язку з ДТП, що підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема довідкою від 12 серпня 2008 року № 272, виданою Вороновською районною лікарнею. Також апеляційним судом не враховано наявність рекомендацій Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи щодо необхідності проведення відповідного (спеціалізованого) лікування за кордоном. Крім того, зазначав, що не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості вимог стосовно стягнення розміру збитків, завданих майну позивача, зокрема одягу та велосипеду, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження їх вартості. Посилаючись на положення статей 8, 9, 16, 23 ЦК України, вказував на помилковість висновків апеляційного суду щодо відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочином, призначено до судового розгляду.

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих до суду у серпні 2016 року, представник ОСОБА_2 - Мелешко М. І. вказував, що оскаржуване рішення суду апеляційної ухвалене на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності відповідно до вимог статей 57-64, 213, 214 ЦПК України 2004 року, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Положеннями частини першої, пунктами 1, 3 частини другої, частини четвертої статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з частиною першої статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Відповідно до положень частини другої статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.

Згідно з вимогами частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 жовтня 2004 року слідчим відділом Дрогобицького міськрайонного відділку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України - «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами».

Досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_3 09 липня 2003 року близько 14 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «Део Ланос», на перехресті вулиць Бориславської та Данила Галицького у м. Дрогобичі, порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на ОСОБА_1 та спричинив йому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду від 31 січня 2005 року до ОСОБА_3 було застосовано Закон України від 11 липня 2003 року «Про амністію», а кримінальну справу № І-ІІ-05 відносно нього за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, закрито.

Таким чином, ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, внаслідок якого позивачу було заподіяно фізичну, майнову та моральну шкоду, а кримінальну справу стосовно нього закрито з нереабілітуючих підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його спадкоємець - ОСОБА_6, а тому правонаступником прав та обов'язків відповідача ОСОБА_3 є його син - ОСОБА_2

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги в частині, що стосується відшкодування майнової шкоди, апеляційний суд фактично погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, однак при перевірці розміру цієї шкоди дійшов обґрунтованого висновку про необхідність її зменшення.

Одночасно відмовляючи у позові стосовно відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність таких вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені з урахуванням фактичних обставин справи, встановлених на підставі доказів, що оцінені належним чином.

Під час розгляду цього спору ОСОБА_2 не заперечував, що тривале перебування ОСОБА_1 на лікуванні може бути пов'язане з погіршенням його здоров'я унаслідок ДТП, що трапилась 09 липня 2003 року. Водночас ОСОБА_2 визнав позовні вимоги частково, погодившись відшкодувати розмір збитків, завданих одягу та велосипеду позивача у розмірі 1 950 грн, а також документально підтверджену вартість придбаних медикаментів та послуг, пов'язаних з лікуванням наслідків від ДТП.

Таким чином, стягнувши з ОСОБА_2 вартість пошкодженого у ДТП одягу, а також велосипеда, апеляційний суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині у повному обсязі. Тому доводи касаційної скарги, що стосуються неврахуванням судом указаних витрат, на увагу не заслуговують.

Крім того, аналізуючи понесені ОСОБА_1 витрати на лікування, які підлягають відшкодуванню на його користь з ОСОБА_2, апеляційний суд обґрунтованого визначив їх розмір у сумі 53 073,36 грн, що узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами.

Факт часткового визнання відповідачем позову не зобов'язує його відшкодувати заявлений позивачем розмір збитків у повному обсязі, оскільки можливість такої компенсації представник відповідача пов'язував лише з усуненням наслідків протиправних дій ОСОБА_3

Крім того, необґрунтованими є посилання позивача на наявність рекомендацій Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи щодо необхідності проведення відповідного (спеціалізованого) лікування за кордоном, оскільки указані рекомендації не конкретизують наявність захворювань, пов'язаних саме з ДТП.

Також правомірною є відмова апеляційного суду у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки чинне законодавство України передбачає можливість такого відшкодування спадкоємцем у випадку, якщо за життя спадкодавця з нього було присуджено судом обов'язок по її відшкодуванню.

Таких відомостей матеріали справи не містять, а тому апеляційний суд обґрунтовано залишив позовні вимоги у цій частині без задоволення.

Доводи касаційної скарги зводяться до оцінки доказів, проте згідно зі статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю.В. Черняк