Історія справи

Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 522/538/17

провадження № 61-16282св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року у складі судді Бойчука А. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараша А. А., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути суму відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 28, 942, 92 грн та суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 17 000, 00 грн, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 06 вересня 2016 року о 16:05 год поблизу будинку № 60 на вул. Успенській у м. Одесі, трапилась ДТП за участю автомобіля «Рено Меган», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що належить позивачу, та автомобіля «Хюндай Акцент», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року у справі № 522/19697/16-п відповідача визнано винною у вчиненні ДТП та застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

У результаті ДТП автомобіль марки «Рено Меган», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , пошкоджено чим завдано позивачу матеріальну шкоду. Крім того, ОСОБА_3 зазнав моральну шкоду, яка виразилась у душевних та психічних переживаннях внаслідок ДТП та вимушеного звернення до суду. Суму відшкодування моральної шкоди позивач визначив у розмірі 17 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальних збитків 28 942, 92 грн та судовий збір у розмірі 551, 20 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що у листопаді 2016 року позивачем отримано від Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (далі - ПАТ «СК «Універсальна») страхове відшкодування за завдану відповідачем майнову шкоду у розмірі 26 183, 17 грн (страховиком утримано ПДВ, франшизу, а сам розрахунок проведено з врахуванням зносу деталей автомобіля). З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відшкодування моральної шкоди та ухвалено у цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн.

Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що оскільки для відновлення попереднього стану автомобіля «Рено Меган», власником якого є позивач, необхідно використати нові запчастини, вартість яких становить 43 437, 21 грн, відповідач безпідставно наполягав на визначенні вартості відновлювального ремонту із застосуванням коефіцієнта зносу. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди в розмірі 28 942, 92 грн.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування суд врахував засади розумності, виваженості та справедливості, характер та обсяг моральних страждань, та визначила розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000, 00 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_4 , не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у вересні 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди не встановили, кому перераховані страхові суми страховою компанією та чи мав право страховик під час здійснення страхової виплати утримувати ПДВ. Також суди не встановили та не звернули уваги, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що деталі на його автомобіль не випускаються і зняті з виробництва, та дійшли необґрунтованих висновків про можливість стягнення суми шкоди без урахування фізичного зносу. Окрім наведеного заявник посилається на те, що суди не звернули уваги на те, що відповідача не було повідомлено про час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного засобу. Відповідно до поданих письмових пояснень заявник стверджував, що він не є власником автомобіля, окрім цього, надав докази, що під час ДТП вона виконувала трудові обов'язки, оскільки є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Здраво» (далі - ТОВ «Здраво»), і саме ця юридична особа має нести відповідальність перед позивачем за завдану шкоду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 надав суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Щодо додатково поданих відповідачем письмових пояснень зазначив, що ці докази відповідач мав подати під час розгляду справи у суді першої інстанції, або ж зазначити про поважні причини неможливості їх подачі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у квітні 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 вересня 2016 року о 16:05 год ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Хюндай Акцент», державний номер НОМЕР_3 , у м. Одесі на вул. Успенській, 60, не врахувала дорожню обстановку, не обрала безпечну дистанцію, в результаті чого здійснила зіткнення з автомобілем марки «Рено Меган», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався попереду. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Власником автомобіля «Рено Меган», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_3

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні ДТП та застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Звітом про оцінку колісного транспортного засобу від 03 жовтня 2016 року № 1699-09-16 з визначення відшкодування матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля «Рено Меган», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , встановлено, що вартість відновлювального ремонту назначеного автомобіля із застосуванням витратного підходу, складає 55 126, 09 грн.

Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля «Рено Меган», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , із застосуванням витратного підходу складає 29 663, 76 грн. При цьому суб'єкт оціночної діяльності виходив з розрахунку, що вартість майнової шкоди, завданої власнику транспортного засобу, становить: вартість ремонтно-відновлювальних робіт - 6 015, 00 грн, вартість необхідних для ремонту матеріалів - 6 673, 88 грн, вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, - 42 437, 21 грн, 0, 60 - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, вартість відновлювального ремонту складає: 6 015, 00 + 6 673, 88 + 42 437, 21 = 55 126, 09 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає: 6 015, 00 + 6 673, 88 + 42 437, 21 х (1 - 0,60) = 29 663, 76 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника наземного транспортного засобу була застрахована ПАТ «СК «Універсальна». В листопаді 2016 року ПАТ «СК «Універсальна» здійснило виплату ОСОБА_3 страхового відшкодування у сумі 26 183, 17 грн.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_3 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що з ОСОБА_2 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що звіт про оцінку колісного транспортного засобу від 03 жовтня 2016 року № 1699-09-16 не доводить необхідності використовувати нові деталі, агрегати та вузли, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У частині оцінки доводів заявника про те, що відповідача не було повідомлено про час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного засобу, Верховний Суд враховує таке.

Відповідно до пункту 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика), у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

Таким чином, доводи заявника про те, що його не було викликано для технічного огляду пошкодженого транспортного засобу, не є обґрунтованими, оскільки відповідач не навів об'єктивного підтвердження того, що його відсутність під час огляду пошкодженого під час ДТП автомобіля призвела до неправомірності наведених у звіті експертного автотоварознавчого дослідження розрахунків щодо визначення вартості відновлювального ремонту зазначеного автомобіля. Наведені посилання носять характер припущень, що не можуть бути оцінені та враховані судом.

Стосовно доводів про те, що суди не встановили, кому були перераховані страхові суми страховою компанією та чи мав право страховик під час виплати страхової виплати утримувати ПДВ, Верховним Судом враховано, що всі операції з надання послуг із страхування, у тому числі пов'язані з компенсацією страховиком збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ. У зв'язку з цим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, що підлягає відшкодуванню страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36. 4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

У разі, якщо страхові суми спрямовуються безпосередньо на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Зазначені зобов'язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ.

У випадку непроведення фактичного ремонту транспортного засобу, податкові зобов'язання не виникають.

Таким чином, враховуючи, що позивач стверджував, що страхову виплату було виплачено саме йому, відповідач зазначеної обставини не заперечував, зазначені доводи касаційної скарги Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Стосовно поданих письмових пояснень про те, що заявник не є власником автомобіля, та наданих доказів про те, що під час ДТП вона виконувала трудові обов'язки, оскільки є працівником ТОВ «Здраво» і саме ця юридична особа має нести відповідальність перед позивачем за спричинену шкоду, Верховним Судом враховано таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 131 ЦПК України 2004 року сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Згідно з частиною другою статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються її заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

З огляду на зазначене, враховуючи, що докази вчинення ДТП під час виконання нею трудових обов'язків представлені відповідачем лише на стадії розгляду її касаційної скарги, заявником не зазначено поважних причин неможливості подання цих доказів у встановленому процесуальним законом порядку, Верховний Суд визнає такі посилання заявника необґрунтованими. Окрім цього, відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює оцінки чи переоцінку доказів у справі, з огляду на що Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості надати відповідну оцінку наданим доказам.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, що здійснена судами попередніх інстанцій та перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик