Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.12.2018 року у справі №755/5890/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 755/5890/17

провадження № 61-48291 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - ОСОБА_4;

треті особи: служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Таргоній Д. О., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4., треті особи: служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 квітня 2012 року вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року було розірвано.

Від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач участі у вихованні дитини не приймає, дитину у дитячому садку не провідує, дитиною не цікавиться, бажання піклуватись про дитину не виявляє. Крім того, відповідач не виконує рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року про стягнення з нього аліментів на утримання сина, унаслідок чого станом на 01 березня 2017 року виникла заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 36 тис. грн. Тобто відповідач умисно ухилився від виконання батьківських обов?язків.

У зв'язку з наведеним, ОСОБА_3 просила суд позбавити ОСОБА_4.батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей, а висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав обґрунтований лише тим, що відповідач повторно не з'явився на засідання комісії з питань захисту прав дитини, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини. При цьому у висновку відсутні відомості щодо заходів, які приймалися для з'ясування причин невиконання відповідачем батьківських обов'язків, тому з урахуванням частини шостої статті 19 СК України суд не погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Позивач не зверталася до органу опіки та піклування за захистом прав дитини, цим органом не приймалися заходи щодо усунення причин невиконання відповідачем своїх обов'язків по вихованню дитини, а тому підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні. Районний суд правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських права, оскільки він обґрунтований лише тим, що відповідач повторно не з'явився на засідання комісії з питань захисту прав дитини. При цьому у висновку відсутні відомості щодо заходів, які приймалися для з'ясування причин невиконання відповідачем батьківських обов'язків. А тому позбавлення батьківських прав є недоречним.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків: не сплачує аліменти, тобто не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не створює умов для отримання нею освіти; не спілкується з дитиною.

Суди безпідставно не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, який є мотивованим та відповідає інтересам дитини.

Крім того, судами не враховано, що впродовж всього строку розгляду справи відповідач до суду не з?являвся, заперечень проти позову не подавав. Так само він не з?являвся на прохання органів опіки та піклування. Позивач здійснювала спроби розшукати відповідача та налагодити відносини, проте ці спроби були марними.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 755/5890/17 з Дніпровського районного суду

м. Києва.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_4., який є громадянином Азербайджанської Республіки, з 27 квітня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року було розірвано (а.с. 7, 16-17).

Від шлюбу вони мають малолітнього сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8-10, 11).

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4. про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_3 на утримання сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошові сумі у розмірі 2 тис. грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2015 року і до досягнення повноліття (а.с.12-14).

Згідно з довідкою-розрахунком Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01 березня 2017 року № 53276389/1 загальна заборгованість ОСОБА_4. по сплаті аліментів станом на 01 березня 2017 року становить 36 тис. грн (а.с. 21-22).

Відповідно до довідки комунального дошкільного навчального закладу комбінованого типу «Журавлик» від 18 січня 2017 року ОСОБА_4. не приймає участі у вихованні дитини, не приводить в дитячий садочок та не забирає, на батьківські збори не з'являється (а.с. 29).

Згідно з довідкою-розрахунком Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01 вересня 2017 року №53276389/1 загальна заборгованість ОСОБА_4. по сплаті аліментів станом на 01 вересня 2017 року становить 48 тис. грн (а.с. 85-86).

Інформаційним листом Дніпровського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 10 жовтня 2017 року повідомлено, що реєстрація смерті ОСОБА_4. відділом не проводилася (а.с. 129).

Згідно з висновком Служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 23 листопада 2017 року № 100-20566 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 108).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Підставою для позбавлення батьківських прав позивачем зазначено, що відповідач не приймає участі у вихованні дітей, не цікавиться ними, не виявляє бажання піклуватись про дітей, не сплачує аліменти на утримання малолітньої дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відступаючи від висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суди зазначених вище вимог закону не врахували, не перевірили доводів позивачки про те, що батько самоусунувся від виховання дитини, не підтримує зв?язок з дитиною, аліменти на утримання дитини не сплачує, його місце перебування їй невідомо, а її спроби розшукати його та встановити зв?язок з відповідачем були марними.

Визнаючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав недостатньо обґрунтованим, оскільки відповідач не був присутнім на засіданнях органу опіки та піклування, разом з тим суди формально вирішили спір, не усунули цих недоліків, не з?ясували позиції відповідача, погодившись з тим, що неявка відповідача на засідання органу опіки та піклування і в судові засідання є підставою не враховувати висновок органу опіки та піклування та відмовити в позові ОСОБА_3

Отже, суди не вчинили дій для з?ясування причин виконання/невиконання відповідачем батьківських обов?язків, не мотивували своїх висновків, не зазначили, чи відповідає таке рішення інтересам дитини, при тому що відповідач на засідання комісії органу опіки не з?являвся, як і у судові засідання. Крім того, у матеріалах справи наявний акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 13 листопада 2017 року, в якому зазначено, що у момент проведення обстеження у квартирі, де зареєстрований відповідач (АДРЕСА_1), була присутня ОСОБА_3, яка її відкрила, у квартирі ніхто не проживає, будь-які речі можливих мешканців відсутні, а сусідка повідомила, що більше року відповідача не бачила (а.с. 196).

За таких обставин оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк