Історія справи

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 2011/17542/12-ц

провадження № 61-14669св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року у складі судді Хайкіна В. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бездітка В. М., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Заява обґрунтована тим, що отримав вимогу державного виконавця Підгурного О. С. від 02 грудня 2015 року № 16569 про виселення заявника та його родичів з квартири АДРЕСА_1 на виконання виконавчих листів. Вважає, що у відповідності із пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виконавчі листи, видані Дзержинським районним судом міста Харкова № 2011/17542/12 є такими, що не підлягають виконанню. Просить заяву задовольнити.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано виконавчі листи № 2011/17542/12, видані Дзержинським районним судом міста Харкова від 20 березня 2014 року про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_1, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, в дольовому порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 643,80 грн з кожного, такими, що не підлягають виконанню.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року по справі

№ 6-2947цс15, та з урахуванням того, що малолітня особа не може проживати самостійно без батьків або інших осіб, які їх замінюють, і її виселення призведе до порушення її житлових прав.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», зараз АТ КБ «ПриватБанк») подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заяву задоволено передчасно, без з'ясування усіх обставин у справі, тому підлягає скасуванню. Визначаючи виконавчі документи такими, що не підлягають виконанню, суд фактично позбавив позивача можливості захистити свої порушені права. Сфера дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на звернення стягнення на майно, у той час як виконавчі листи, визнані судом такими, що не підлягають виконанню, стосувались лише виселення відповідачів з предмета іпотеки.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить відхилити касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» та залишити ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2013 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2014 року у справі № 2011/17542/12 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за кредитним договором № HAD0GK01270081 від 07 лютого 2008 року задоволено.

Звернуто стягнення на квартиру загальною площею 74,80 кв. м., житловою площею 46,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

Вирішено питання про розподіл судового збору.

20 березня 2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова виданий виконавчий лист №2011/17542/12, 2/638/1073/13 про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, які зареєстровані та проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2014 року по справі № 2011/17542/12 залишено без змін.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, посилаючись на те, що на підставі рішення були видані виконавчі листи та відкрито виконавче провадження. 02 рудня 2015 року заявник отримав вимогу від державного виконавця Підгірного О. С. про виселення його та членів його сім'ї з квартири АДРЕСА_1. Вважає, що відповідно з пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виконавчі листи, видані судом, є такими, що не підлягають виконанню.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року по справі № 6-2947цс15, та з урахуванням того, що малолітня особа не може проживати самостійно без батьків або інших осіб, які їх замінюють, і її виселення призведе до порушення її житлових прав.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанції погодитися не можливо.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України 2004 року однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов'язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід'ємну частину "судового розгляду" для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України заява № 46144/99, Іммобільяре Саффі проти Італії заява № 22774/93, Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України від 3 червня

2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон

№ 1304-VII) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 369 ЦПК України 2004 року суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на вимоги щодо виселення з житлових будинків під час виконання судових рішень. Сфера дії вказаного закону поширюється на вимоги щодо звернення стягнення на майно.

Отже, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2013 року не виконане, зобов'язання боржника продовжує існувати, тобто відсутні обставини визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви.

Суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат за розгляд Верховним Судом касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1 600,00 грн (одна тисяча шістсот гривень), сплачений за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило