Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.07.2018 року у справі №127/25797/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 127/25797/17

провадження № 61-37526 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від

28 лютого 2018 року у складі судді Антонюка В. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року у складі колегії суддів:

Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про скасування рішення третейського суду від 01 лютого 2008 року, прийнятого ad hoc за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування квартири.

На обгрунтування заяви зазначала, що з 22 квітня 1980 року вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_3, їй з чоловіком на праві спільної сумісної власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 06 лютого

1992 року № 301. На початку листопада 2017 року їй стало відомо, що власником цієї квартири на підставі рішення третейського суду від 01 лютого 2018 року є її донька - ОСОБА_2

Посилаючись на те, що справа, у якій ухвалено оскаржуване рішення третейського суду, була непідвідомча третейському суду, третейську угоду та договір дарування вона не підписувала, участі у розгляді справи третейським судом не приймала, просила скасувати рішення третейського суду від 01 лютого

2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір щодо визнання дійсним договору дарування квартири був підвідомчий третейському суду, заявником не надано доказів на підтвердження того, що вона не надавала згоду на відчуження її чоловіком спірної квартири, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення третейського суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким заяву задоволено.

Скасовано рішення третейського суду від 01 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що третейський суд розглянув спір, що виник із сімейних правовідносин, пов'язаних з реалізацією майнових прав подружжя, який згідно з статтею 6 Закону України «Про третейські суди» не підвідомчий третейським судам. Оскільки договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, то волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження її чоловіком спірного нерухомого майна може підтверджуватись лише нотаріально засвідченою згодою, докази надання якої матеріали справи не містять. Крім того, ОСОБА_1 не була залучена до участі у справі, у якій третейський суд вирішив питання про її права та обов'язки.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, у якій він просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду та необгрунтовано відмовили у задоволенні клопотань про витребування доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про існування оскаржуваного рішення третейського суду задовго до звернення до суду із заявою про його скасування. Суди розглянули справу з порушенням інстанційної підсудності, оскільки згідно частини третьої статті 454 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом. Вважав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що третейським судом вирішено справу, яка не належить до його компетенції, оскільки предметом розгляду був спір про визнання права власності на квартиру, який виник із цивільно-правових, а не сімейних правовідносин. Крім того, третейський суд не мав права самостійно вирішувати питання про залучення третіх осіб до розгляду справи, оскільки така участь була добровільною, при цьому суд не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_1, а наявність її згоди на відчуження спірної квартири підтверджується змістом оскаржуваного рішення третейського суду.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

14 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому вона просила поновити строк на його подання, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги вона отримала лише 03 серпня 2018 року, а тому не мала змоги надати відзив у встановлений судом строк.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Наведені ОСОБА_1 обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити їй строк для подання відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у третейського суду компетенції розглядати спір про визнання дійсним договору відчуження нерухомого майна, посилання заявника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права є безпідставними.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були співвласниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу № 301, посвідченим Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 06 лютого 1992 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3-43.

01 лютого 2008 року третейським судом у складі третейського судді, практикуючого юриста ОСОБА_4, прийнято рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування та визнання права власності на дарунок, яким позов задоволено. Визнано дійсним договір дарування від 29 жовтня 2007 року, укладений у простій письмовій формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_2 отримала в дарунок квартиру під АДРЕСА_1, та визнано за ОСОБА_2 право власності на цю квартиру.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до положень статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, в разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Відповідно до частини третьої статті 457 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.

Згідно з частиною другою статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про третейські суди» визначено, що до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів).

Сімейні правовідносини - це суспільні правовідносини, які врегульовані нормами сімейного права. Відповідно до частини першої статті 2 Сімейного кодексу України (далі СК України) цей кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення міститься й в частині третій статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно частини другої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відмежування сімейних правовідносин пов'язаних з правом подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, від інших цивільних правовідносин, здійснюється на підставі визначення правової форми участі суб'єктів в конкретних правовідносинах, зокрема сімейні правовідносини виникають між фізичними особами, що пов'язані відносинами шлюбу, родинності, усиновлення чи іншими відносинами, що виникають із факту створення сім'ї.

Задовольняючи заяву про скасування рішення третейського суду, апеляційний суд, правильно виходив з того, що спір щодо відчуження спільного сумісного майна виник між членами однієї сім'ї (чоловіком, дружиною та їх донькою), а тому він підлягає врегулюванню за нормами сімейного законодавства. Оскільки Закон України «Про третейські суди» містить заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зазначена справа не підвідомча третейському суду відповідно до закону. Крім того, третейський суд розглянув зазначений спір без залучення до участі у справі ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги про те, що третейський суд не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_1 є неспроможними, оскільки договір дарування квартири укладено ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з

ОСОБА_1, спірна квартира належала подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому розпорядження зазначеним майном було можливе лише за їх взаємною згодою.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил інстанційної підсудності є безпідставними з огляду на наступне.

За змістом статті 3891 ЦПК України 2004 року заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом.

03 жовтня 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, відповідно до якого було прийняту нову редакцію ЦПК України.

Частиною другою статті 23 ЦПК України встановлено, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).

Згідно з частиною третьої статті 454 ЦПК України заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом.

Пунктом 9 частини першої Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 11 частини першої Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України зазначено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Перехідними положеннями ЦПК України не передбачено процедури передачі справ за інстанційною юрисдикцією, які надійшли до судів першої інстанції до набрання чинності цих змін. Отже, ураховуючи частину третю статті 3 ЦПК України, справа має розглядатися судом, який прийняв її до свого провадження, та за правилами, що діють після набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE,

№ 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування рішення третейського суду у листопаді 2017 року, провадження у справі судом першої інстанції відкрито 08 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності змінами до ЦПК України, а тому справа підлягала розгляду судом першої інстанції, який прийняв її до свого провадження.

Крім того, скасовуючи рішення третейського суду, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не пропущено строк на подання заяви про його скасування, належних та допустимих доказів на підтвердження доводів касаційної скарги про пропуск цього строку заявник не надав, а тому вони не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г.І. Усик