Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 335/692/21

провадження № 61-9234св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі:держава Україна в особі Верховного Суду, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Президент України Зеленський Володимир Олександрович, Конституційний Суд України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді:

Калюжної В. В. від 07 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

від 16 серпня 2022 року, і виходив із наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у подальшому неодноразово уточнювала, до держави України в особі Верховного Суду, держави України в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Президент України Зеленський В. О., Конституційний Суд України, про відшкодування майнової шкоди у розмірі 2 301 527,72 грн та моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, завданої бездіяльністю органу державної влади.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року у справі № 755/18963/13-ц їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог до

ПАТ «Банк Форум» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з посиланням на те, що вона була звільнена відповідно до вимог трудового законодавства, після закінчення наданих їй відпусток. Однак, при ухваленні вказаного рішення суд не зазначив ні дати звільнення, ні номеру наказу про звільнення. Апеляційний суд міста Києва при перегляді справи № 755/18963/13-ц в апеляційному порядку у рішенні від 13 лютого 2014 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року залишено без змін, встановив, що копія наказу про звільнення позивачці не була вручена, трудова книжка не була видана.

Позивачка посилалася на те, що після отримання 19 січня 2017 року трудової книжки з її змісту вона встановила, що ПАТ «Банк Форум» звільнило її 27 червня 2012 року наказом №672к/2 від 19 квітня 2012 року. Проте, 27 червня 2012 року вона знаходилася у щорічній відпустці на підставі наказу № 70в/10 від 19 квітня 2012 року, тобто її було звільнено в період перебування у щорічній відпустці, що заборонено частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вона звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з новим позовом до ПАТ «Банк Форум», у якому просила суд поновити її на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (справа № 335/2235/17).

Однак ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 20 грудня 2018 року, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року, провадження у справі № 335/2235/17 було закрито з тих підстав, що предметом позову у цій справі, як і у справі, яка була розглянута Дніпровським районним судом міста Києва, є поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На думку ОСОБА_1 , внаслідок незаконних дій суду під час розгляду справ

№ 755/18963/13-ц та № 335/2235/17 їй завдано шкоди. Верховний Суд при винесенні рішення про залишення без змін ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 грудня 2018 року про закриття провадження у справі № 335/2235/17 не дотримався гарантій захисту її від незаконного звільнення, тому вона наполягає на спричиненні їй шкоди незаконними діями при здійсненні правосуддя.

Посилаючись на висновок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладений в ухвалі суду від 13 січня 2016 року у справі № 6-29117ск15, про те, що відсутність в судовому рішенні конкретної дати про звільнення свідчить про не конкретизоване рішення суду, що може потягти за собою новий спір, позивачка вважала її права порушеними.

Стислий виклад позицій інших учасників справи

Верховний Суд заперечував проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність доводів ОСОБА_1 . Зазначав, що фактично позовні вимоги обґрунтовані незгодою скаржниці з процесуальними діями і рішеннями суду під час розгляду інших цивільних справ, ініційованих нею, та із ухваленими в них судовими рішеннями, що також свідчить про намагання вирішити позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду

від 16 серпня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачкою незаконності судових рішень, про які вона зазначала у позові, відсутності доказів на підтвердження факту заподіяння позивачці шкоди, а також в чому полягала незаконність дій чи бездіяльності суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя.

Узагальнені доводи касаційної скарги

20 вересня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17,

від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19,

від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, від 27 липня 2022 року у справі

№ 334/5231/13, постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі

№ 813/1247/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15, від 04 березня 2020 року у справі № 750/11948/17, від 13 жовтня 2021 року у справі

№ 661/285/20, від 06 липня 2022 року у справі № 638/13288/14 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що держава не забезпечила реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист, порушила гарантію захисту від незаконного звільнення, встановлену частиною шостою статті 43 Конституції України, порушила частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, внаслідок чого було порушено її право на захист від незаконного звільнення, яке передбачає поновлення на роботі та отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу та її право на судовий захист і справедливий суд.

Вважає, що судами було зазначено неправдиву інформацію у судових рішеннях, ухвалених у справі № 755/18963/13-ц, а саме щодо винесення роботодавцем наказу про її звільнення після закінчення наданих відпусток, у зв`язку із чим вона була позбавлена права на судовий захист від незаконного звільнення.

Посилається на те, що суди не встановили які її права були порушені, у зв`язку із розглядом справ № 755/18963/13-ц та 335/2235/17, при цьому необґрунтовано відмовили у витребуванні матеріалів справи № 335/2235/17, яка містить докази обставин, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги у цій справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 335/692/21, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

11 жовтня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Верховний Суд посилається на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, надали оцінку поданим доказам та дійшли законного і обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог. Касаційна скарга зводиться до переоцінки доказів, незгоди позивачки із процесуальними діями суду під час розгляду інших цивільних справ, судовими рішеннями, ухваленими під час їх розгляду, що свідчить про намагання вирішити позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року у справі № 755/18963/13-ц ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні її позову до ПАТ «Банк Форум» про визнання незаконним наказу про її звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, яке рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року змінено з виключенням з мотивувальної частини рішення посилання на статтю 233 КЗпП України, як на підставу для відмови в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку давності; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2018 року закрито провадження у справі № 335/2235/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка постановою Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишена без змін.

Закриваючи провадження у справі, суд виходив з того, що судовими рішеннями в інших цивільних справах, які набрали законної сили, вже вирішено спір між цими сторонами з цих же підстав і про той же предмет позову. Наголошено на тому, що незгода позивачки зі встановленими судом обставинами є підставою для оскарження судових рішень через неповноту з`ясування цих обставин, а не для звернення до суду з новим позовом щодо оспорювання незаконності звільнення та поновлення на роботі.

Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 грудня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з положеннями пункту 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Таке законодавче врегулювання не суперечить вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у передбаченому законом порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

У Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред`являються їм у зв`язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою подання апеляційної чи касаційної скарги.

Законність актів правосуддя, дій (бездіяльності) судів (суддів), вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають, зокрема: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Встановивши, що позивачкою належним чином не підтверджено факту постановлення судом незаконного рішення у цивільній справі (частина п`ята статті 1176 ЦК України) чи іншої незаконної дії, бездіяльності суду по відношенню до ОСОБА_1 (частина шоста статті 1176 ЦК України), а також доказів заподіяння позивачці майнової та моральної шкоди, як і їх розміру, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання касаційної скарги на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки висновки Верховного Суду у зазначених заявницею справах і висновки судів попередніх інстанцій справі, яка переглядається, не є суперечливими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого

2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович