Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 576/294/16

провадження № 61-15913св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., Усика Г.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Глухівська міська рада Сумської області, Управління Держгеокадастру у Глухівському районі Сумської області,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Сумської області від 14 грудня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Ільченко О. Ю., Ткачук С. С., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_5, Глухівської міської ради Сумської області, Управління Держгеокадастру у Глухівському районі Сумської області про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що державний акт, виданий батьку ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - після його смерті. Технічну документацію оформлено з порушенням вимог Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Держкомзему від 4 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція).

Вказувала, що встановлена державним актом та на підставі оформленої з порушенням Інструкції технічної документації із землеустрою межа між земельними ділянками № АДРЕСА_1 порушує її права щодо вільного користування земельною ділянкою, на якій розташований належний їй житловий будинок. Крім того, вважала, що оформлене на ОСОБА_5 похідне від спірного державного акта свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_6 є незаконним в частині спадкування земельної ділянки площею 0,1000 га, оскільки на день смерті ОСОБА_6 у нього був відсутній державний акт на спірну земельну ділянку, тому ОСОБА_5 не набула права на спадкування вказаної земельної ділянки.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 вересня 2016 року, ухваленим у складі судді Демченка О. С., позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_6 Глухівською міською радою Сумської області 28 січня 2004 року на підставі рішення виконкому Глухівської міської ради Сумської області від 29 липня 1993 року № 184 щодо земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, і зареєстрований у Глухівській міській раді Сумської області за № 00983 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_2 про право на спадщину за законом після ОСОБА_6, видане 2 лютого 2004 року Глухівською міською державною нотаріальною конторою Сумської області ОСОБА_5, в частині спадкування земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1, на яку ОСОБА_6 Глухівською міською радою Сумської області 28 січня 2004 року видано державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що технічна документація із землеустрою по складанню оспорюваного державного акта оформлена на померлу особу (ОСОБА_6) за непідписаною заявою його спадкоємця ОСОБА_5 При виготовленні технічної документації межі земельних ділянок АДРЕСА_1 між їх користувачами в натурі не погоджувались і не визначались межовими знаками, а висновки державного органу земельних ресурсів та органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження, що входять до підготовчих робіт при розробці технічної документації, складені за заявами від імені померлого ОСОБА_6 За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач довела факт порушення її прав щодо неможливості обслуговування її житлового будинку, оскільки, в порушення Інструкції, технічна документація на земельну ділянку площею 0,1000 га та державний акт оформлені на померлу особу.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 14 грудня 2016 року рішення Глухівського районного суду Сумської області від 29 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5, Глухівської міської ради Сумської області та Управління Держгеокадастру у Глухівському районі Сумської області про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з помилковості висновку суду першої інстанції щодо порушення земельних прав позивача, оскільки вона не має правовстановлюючих документів на земельну ділянку і її межі не винесені внатурі.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду Сумської області від 14 грудня 2016 року та залишити в силі рішення Глухівського районного суду Сумської області від 29 вересня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом, що, у порушення пункту 1.13 Інструкції, оскаржуваний державний акт видано без відновлення меж земельної ділянки в натурі та без закріплення її довгостроковими межовими знаками.

Вказувала, що технічна документація по складенню державного акта на право власності на земельну ділянку та державний акт оформлені на ОСОБА_6 після його смерті і апеляційним судом не враховано припинення в момент смерті особи здатності мати цивільні права і обов'язки.

Зазначила, що в порушення пункту 3.25 ДБН 360-92*, затверджених наказом Держкоммістобудування України від 17 квітня 1992 року № 44 «Планування і забудова міських і сільських поселень», відстань її житлового будинку до межі сусідньої земельної ділянки відповідача становить 0,79 м, проте, як визначено вказаними нормами, ця відстань повинна бути не менше 1 м.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначила, що 16 січня 2003 року за участю батька позивача проведено погодження меж земельних ділянок в натурі, а 16 січня 2004 року межові знаки передані на довгострокове зберігання.

Вказувала, що вона є спадкоємцем ОСОБА_6 і успадкувала право замовити технічну документацію із землеустрою та провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка належала її батьку.

Доводи заявника щодо порушення ДБН 360-92* вважала безпідставними, оскільки будинок позивача побудовано у 1964 році, а ці норми почали діяти з 1992 року. Межі її земельної ділянки визначені на схемі, виготовленій Глухівським БТІ 3 лютого 1971 року, які у подальшому підтверджені технічною документацією, тому посилання позивача щодо дії вказаних будівельних норм на час отримання державного акта не спростовують висновки апеляційного суду.

За таких обставин просила касаційну скаргу відхилити, а рішення апеляційного суду Сумської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що рішенням виконкому Глухівської міської ради № 184 від 29 липня 1993 року ОСОБА_7 передана у приватну власність земельна ділянка площею 2 600 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 - суміжна земельна ділянка площею 3 000 кв.м для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 Сумської області. До прийняття виконкомом Глухівської міськради вказаного рішення ОСОБА_7 і ОСОБА_6 були користувачами цих земельних ділянок у межах, визначених планами, відповідно до раніше оформленої у Глухівському бюро технічної інвентаризації технічної документації щодо кожного із зазначених житлових будинків.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_6, який є батьком ОСОБА_5 За оформленою від імені ОСОБА_5 (як спадкоємця ОСОБА_6 за законом), але не підписаною нею заявою від 25 грудня 2003 року представниками Глухівського відділу Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» оформлена технічна документація із землеустрою по складанню державного акта на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, ведення особистого селянського господарства на ім'я ОСОБА_6 (ОСОБА_5.) по АДРЕСА_1.

Також суди встановили, що 28 січня 2004 року на підставі рішення виконкому Глухівської міської ради від 29 липня 1993 року № 184 ОСОБА_6 оформлений (виданий) державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га серії НОМЕР_1. Після цього Глухівською міською державною нотаріальною конторою 2 лютого 2004 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого остання набула у власність, серед іншого, земельну ділянку площею 0,1000 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 Сумської області.

Разом з тим судами встановлено, що 23 січня 2006 року помер батько ОСОБА_4 - ОСОБА_7, а 21 грудня 2010 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з відповідними надвірними господарськими та побутовими будівлями по АДРЕСА_1.

Рішенням Глухівської міської ради № 53 від 24 лютого 2016 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою.

Суди встановили, що згідно абрису земельних ділянок по АДРЕСА_1, виконаного представником підприємства «Грегер», яке проводить розробку проекта землеустрою ОСОБА_4, відстань від визначеної за оспорюваним державним актом межі земельної ділянки ОСОБА_5 та будинком ОСОБА_4 становить 0,79 м, тоді як відповідно до пункту 3.25 ДБН 360-92, затверджених Наказом Держкоммістобудування України від 17 квітня 1992 року № 44 «Планування і забудова міських і сільських поселень» «…для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м».

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції Кодексу, чинній на час прийняття виконкомом Глухівської міської ради рішення № 184 від 29 липня 1993 року про передачу ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у приватну власність земельних ділянок, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 23 ЗК України в цій же редакції визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Пунктами 2, 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» № 15-92 від 26 грудня 1992 року передбачена передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, один раз, про що обов'язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

Під час дії Декрету право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм, посвідчувалося відповідною Радою народних депутатів, про що робився запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Право власності на земельну ділянку посвідчувалося самим рішенням уповноваженого органу про передачу у власність земельної ділянки, прийнятим на підставі Декрету. Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЗК України громадяни, які одержали у власність земельні ділянки, зберігають право на ці ділянки.

Згідно з пунктом 1.13 Інструкції складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об'єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

За змістом пункту 1.14 Інструкції довгострокові межові знаки передаються на зберігання власнику або користувачу земельної ділянки, про що складається відповідний акт. Акт складається у трьох примірниках, підписується власником або користувачем земельної ділянки, виконавцем робіт і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. Один примірник додається до технічної документації зі складання відповідного державного акта, другий - передається виконавцю робіт, третій - видається разом з державним актом на землю власнику або користувачу земельної ділянки. Власник або користувач земельної ділянки попереджається про відповідальність за порушення чи знищення вказаних знаків.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 після смерті батька користувалась земельною ділянкою по АДРЕСА_1 з 2006 року, а спір щодо землекористування виник у 2015 році при складанні нею технічної документації на отримання державного акта.

З технічної документації із землеустрою по складенню державного акта на ім'я ОСОБА_6 апеляційний суд встановив, що 16 січня 2003 року за участю ОСОБА_7 проведено погодження меж в натурі, а 16 січня 2004 року межові знаки передані ОСОБА_5 на дострокове зберігання.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спору, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати порушеними права позивача, оскільки вона не має правовстановлюючих документів на земельну ділянку, межі якої в натурі не виносились.

Доводи касаційної скарги про те, що державний акт видано на померлу особу та, в порушення Інструкцій, межі земельної ділянки не погоджувалися і не визначались межовими знаками, не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки протягом розгляду справи позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту порушення відповідачем її права щодо користування земельною ділянкою.

Посилання заявника про порушення пункту 3.25 ДБН 360-92*, затверджених наказом Держкоммістобудування України від 17 квітня 1992 року № 44 «Планування і забудова міських і сільських поселень», відхиляються касаційним судом, оскільки вказані норми поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Апеляційний суд, встановивши, що будинок позивача збудовано у 1964 році, дійшов правильного висновку про безпідставність тверджень про порушення вказаних норм відповідачем, оскільки вони стосуються житлових будинків, збудованих після їх прийняття.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик