Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №523/167/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 523/167/17

провадження № 61-8746св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси в складі судді Сувертак І. В. від 30 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області в складі суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С., від 12 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 40 800 гривень і відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 18 липня 2008 року о 12 годині 30 хвилин відповідач, знаходячись на першому поверсі приміщення Одеської обласної клінічної лікарні по вул. Академіка Заболотного,26\32 у м. Одесі зчинила сварку, під час якої навмисно завдала позивачу тілесні ушкодження середньої важкості, наносячи удари по голові, тулубу та руках.

Вироком Суворовського районного суду Одеської області від 12 липня 2012 року ОСОБА_2 була притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2013 року, вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2012 року стосовно відповідача скасовано, а кримінальне провадження закрито зі звільненням ОСОБА_2 від відповідальності на підставі пункту «г» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року.

Позивачу роз'яснено право звернутись до суду у порядку цивільного судочинства щодо відшкодування шкоди.

Посилаючись на те, що під час побиття відповідачем вона втратила свої золоті прикраси на загальну суму 40 800 грн, крім того, внаслідок неправомірної поведінки і з вини відповідача вона зазнала тілесних ушкоджень, що встановлено у порядку кримінального провадження та призвело до моральних страждань, позивач просила відшкодувати указану суму матеріальної школи та спричинену їй моральну шкоду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої вчиненням злочину задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, завдану моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

В інший частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування майнової шкоди мотивовано тим, що позивач не довела належними і допустимими доказами те, що внаслідок дій відповідача вона втратила свої золоті прикраси на загальну суму 40 800 грн, у зв'язку із чим відповідні вимоги задоволенню не підлягають.

Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди мотивовано тим, що відповідач була притягнута до кримінальної відповідальності за дії, які сталися 18 липня 2008 року в приміщенні Одеської обласної клінічної лікарні по вул. Ак. Заболотного, 26/32 в м. Одесі, а саме -сварку між сторонами, внаслідок якої позивач отримала від відповідача тілесні ушкодження середньої тяжкості. Судом указано, що будь-яких відшкодувань матеріального чи морального характеру відповідачем на користь позивача не здійснено, у зв'язку із чим моральна шкода має бути відшкодована позивачу у розмірі 50 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що стягнута судами попередніх інстанцій сума моральної шкоди у розмірі 50 000 грн не відповідає вимогам розумності та справедливості і є не співмірною із завданою позивачу шкодою. Крім того, судами не враховано поведінку потерпілої та ступінь її вини в отриманні спірних ушкоджень пальця. У порушення вимог закону щодо вмотивованості судового рішення суди не зазначили, у чому полягає завдана позивачу моральна шкода. Судами не враховано те, що перелом пальця вчинено внаслідок дій самої потерпілої ОСОБА_1, яка, намагаючись вдарити скаржника, яка ухилилася від такого удару, вдарилась рукою об стіну. Після сварки потерпіла продовжила працювати на тій самій посаді і у тих самих умовах, тобто об'єм та характер умов праці для останньої не змінився. Судами також помилково не застосовано положення закону щодо строку позовної давності.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень в частині вимог про відшкодування майнової шкоду, у зв'язку із чим справа в указаній частині Верховним Судом не переглядається в силу вимог статті 400 ЦПК України.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Обставини завдання їй тілесних ушкоджень встановлені судовими рішеннями, ухваленими під час розгляду кримінальної справи. Відшкодована судами шкода у розмірі 50 000 грн, на думку заявника, є незначною. Строк позовної давності у даній справі не може бути застосовано, оскільки шкода завдана ушкодженням здоров'я. У відзиві на касаційну скаргу заявник просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що 18 липня 2008 року в приміщенні Одеської обласної клінічної лікарні по вул. Ак. Заболотного, 26/32 в м. Одесі, відбулась сварка між сторонами, внаслідок чого позивач отримала від відповідача тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У зв'язку із указаною подією порушено кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2012 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, та звільнено її від покарання на підставі пункту «г» статті 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року. Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди залишено без розгляду і роз'яснено право на звернення з позовом у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області 20 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 19 листопада 2013 року, вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2012 року скасовано, кримінальне провадження за звинуваченням ОСОБА_2 за частиною першою статті 122 КК України закрито зі звільненням її від кримінальної відповідальності на підставі пункту «г» статті 1 та статті 6 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року.

Установлено, що ОСОБА_2 не визнала завдання потерпілій ОСОБА_1 моральної шкоди та не вчиняла дій, спрямованих на її відшкодування.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Згідно положень абз. 1 частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

При цьому, вимоги абз. 2 частини третьої статті 23 ЦК України передбачають, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Законом не визначено єдиного розміру грошового відшкодування моральної шкоди у випадку відшкодування потерпілій особі моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 9 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено також, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вина особи, яка завдала потерпілій моральної шкоди у даній справі - ОСОБА_2, установлена судовими рішеннями, які набрали законної сили у кримінальній справі, і які ухвалені за наслідками визнання останньою своєї вини та застосування до неї Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що відповідач завдала позивачу моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на користь останньої, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000 грн, зазначивши при цьому, що така сума відшкодування відповідає принципам розумності та справедливості.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості судових рішень в частині в частині, яка переглядається та безпідставності рішення про відшкодування відповідачу моральної шкоди спростовуються обставинами, установленими у відповідній кримінальній справі, які визнавалися позивачем, матеріалами даної справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що перелом пальця вчинено внаслідок дій самої потерпілої ОСОБА_1 не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки згідно оцінених судами попередніх інстанцій матеріалів справи останній було завдано також черепно-мозкову травму, що не спростовано відповідачем.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик