Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №760/5113/17

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 760/5113/17

провадження № 61-2091 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., ПророкаВ.В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-Міністерство оборони України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва в складі судді Букіної О. М. від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва в складі суддів: Кравець В. А., Лапчевської О. Ф., Кулікової С. В., від 31 жовтня 2017 року.

Встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення матеріальних збитків.

Позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що 12 жовтня 2016 року на належний йому на праві власності автомобіль марки «RENAULT SCENIK», реєстраційний номер НОМЕР_1, який знаходився нa спеціально обладнаній стоянці у м. Києві на вул. Авіаконструктора Антонова, 2а, біля будівлі Головної військової прокуратури, впала гілка з дерева, внаслідок чого вказаний автомобіль було пошкоджено. Цей факт було підтверджено довідкою Солом'янського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві від 18 жовтня 2016 року № 55/77840. Відповідно до висновку № 101/16 експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля марки «RENAULT SCENIK», реєстраційний номер НОМЕР_1, виконаного судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС», матеріальний збиток при пошкодженні транспортного засобу внаслідок падіння дерева становить 157 540 грн. Вартість цього дослідження - 2 000 грн. Земельна ділянка, на якій знаходиться стоянка та дерево, входить до військового містечка № 29 та належить до категорії земель оборони і перебуває у сфері управління Міністерства оборони України як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції, зокрема при використанні земель оборони. Вважаючи, що завдані збитки мають бути відшкодовані відповідачем у справі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

На підставі наведеного ОСОБА_6 просив суд стягнути на його користь з Міністерства оборони України 157 540 грн в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди, 2 000 грн в рахунок відшкодування витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 157 540 грн, витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 2 000 грн та судовий збір в розмірі 1 595 грн 40 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині вимог про стягнення завданих збитків, на підставі статей 79, 88 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року в частині вимог про стягнення витрат на проведення експертного дослідження та стягнення судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок пошкодження автомобіля позивача, повинен нести відповідач - Міністерство оборони України, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться стоянка та дерево, яке пошкодило автомобіль позивача, входить до складу військового містечка № 29 та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Міністерство оборони України просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга Міністерства оборони України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково поклали відповідальність щодо відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої позивачеві внаслідок описаних вище подій, на Міністерство оборони України, оскільки вини відповідача в цьому нема.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам право на подання відзиву на касаційну скаргу.

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу сторони не скористалися.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, крім іншого, справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Законом України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (частина перша пункту 7 статті 17) передбачено право громадян звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів передбачає організацію належного утримання та раціонального використання об'єктів природоохоронного та іншого призначення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 цього Закону зелені насадження уздовж вулиць, на прибудинкових територіях є елементами благоустрою. У містах та інших населених пунктах ведеться облік зелених насаджень та складається їх реєстр за видовим складом і віком. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (далі - Правила), до елементів благоустрою віднесено, зокрема, зелені насадження (у тому числі, снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях.

Пунктом 5.5 вказаних Правил передбачено, що відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянках, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, заподіяна неправомірною бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини.

Результат аналізу наведених норм з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільно-процесуального судочинства дає підстави для висновку про те, що законодавство не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України (далі - ЗСУ) здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Відповідно до статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», статей 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Як зазначено вище, суди при вирішенні цього спору встановили, що земельна ділянка, на якій розміщена стоянка, де було пошкоджено автомобіль позивача внаслідок падіння гілки з дерева, входить до складу військового містечка № 29 і перебуває саме у сфері управління Міністерства оборони України, тому суди дійшли обґрунтованих висновків, що належним відповідачем у справі є Міністерство оборони України.

Касаційна скарга не містить посилань щодо законності/безпідставності висновків судів попередніх інстанцій про загальну суму грошових коштів, що підлягає стягненню у цій справі та її складових, а тому немає підстав вважати, що суди дійшли помилкових висновків про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_6 матеріальної шкоди в розмірі 157 540 грн, витрат на проведення експертного дослідження в розмірі 2 000 грн та судового збору в розмірі 1 595 грн 40 коп.

За таких обставин суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оспорювані судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій без змін, як це передбачено статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик