Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2018 року у справі №642/2774/17ц

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 642/2774/17-ц

провадження № 61-17134св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

треті особи: управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, орган опіки та піклування при адміністрації Холодногірського району у м. Харкові, виконавчий комітет Харківської міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Бровченко І. О., Хорошевського О. М., Кружиліної О. А., від 27 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи - управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, орган опіки та піклування при адміністрації Холодногірського району у м. Харкові, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 знаходилась в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 17 грудня 2015 року було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народився син - ОСОБА_3, який проживає разом з матір'ю та знаходиться на її повному утриманні та вихованні. Починаючи з квітня 2015 року відповідач проживає окремо та жодного з покладених законом на батька обов'язків не виконує, ніяким чином не піклується про дитину, не цікавиться його успіхами та захопленнями, станом здоров'я, навчанням, не забезпечує таких базових речей, як харчування, одяг, медичний догляд, лікування; не спілкується з дитиною та не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, грубо порушуючи таким чином вимоги частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства». З моменту розлучення відповідач жодного разу не намагався відвідати сина і не бачив його з того часу. Крім того, згідно рішення суду з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини, однак цей обов'язок ані добровільно, ані за рішенням суду відповідач не виконує, у зв'язку з чим загальна сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 01 травня 2017 року склала 10 944 грн 66 коп.

Позивач зазначила також, що з 12 січня 2017 року дитина відвідує приватний заклад «Харківський дошкільний навчальний заклад (дитячий садочок) «Антошка», який вона особисто сплачує щомісяця. Додатково дитина відвідує басейн фітнес клубу «Місто». На її прохання придбати дитині одяг або продукти харчування, відповідач відмовляє, мотивуючи це тим, що він не вважає, що це його дитина. Будь-які зустрічі з відповідачем призводять до сварок, в ході яких останній неодноразово погрожував їй, ображав та піднімав руку на неї в присутності дитини та сторонніх осіб. Відповідач веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними та наркотичними напоями, є агресивним, погрожує їй та дитині фізичною розправою. На теперішній час СВ Холодногірського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківській області порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 307 КК України, в ході якого у відповідача неодноразово проводились обшуки. Крім того, відповідач постійно шантажує її та вимагає гроші за надання ним дозволу на виїзд дитини за кордон з метою відпочинку чи до родичів. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків. На думку позивача, указані дії та бездіяльність відповідача згідно зі статтею 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав на дитину.

Посилаючись на зазначене, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь судовий збір у розмірі 640 грн.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - виконавчий комітет Харківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку спілкування батька з сином.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що на даний час син сторін проживає разом з ОСОБА_1 З самого народження сина він постійно приймав участь у його житті та вихованні. Після припинення шлюбних відносин із ОСОБА_1 він продовжував постійно спілкуватися із дитиною: проводив багато часу з ним на прогулянках та вдома, годував, неодноразово залишався ночувати в квартирі, де син мешкає із матір'ю, часто відводив сина до дитячого садка, проводив разом із ним святкові дні (Новий рік, Різдво, день народження сина, свій день народження). Син прописаний разом з ним за адресою: АДРЕСА_1, де до середини травня 2017 року вони часто перебували разом. Крім того, він систематично сплачує аліменти та за можливості витрачає додаткові кошти на поточні потреби дитини. Вважає, що для хлопчика дуже важливо відчувати присутність та участь батька у своєму житті та спілкуватися з ним, син з народження знає і любить його, а тому усіма можливими способами він намагається приймати участь у його житті та розвитку, підтримувати близькі стосунки. Однак, в травні - червні 2017 року ОСОБА_1 навмисно припинила їх із сином спілкування. Його звернення щодо можливості провести час із сином вона або ігнорувала, або призначала зустріч з сином, на яку потім не приходила. Його спроби з'ясувати причини такої зміни в ставленні відповідачки до нього, як до батька дитини, та вирішити цю проблему, закінчились безуспішно. Жодних пояснень від ОСОБА_1 з приводу такої незрозумілої поведінки до цього часу він так і не отримав. Вважає, що ОСОБА_1 створює штучні перешкоди у його вільному спілкуванні із сином та участі у його вихованні, порушує його батьківські права, а також права сина, визначені діючим законодавством.

Посилаючись на зазначене, позивач за зустрічним позовом просив суд зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та встановити наступний порядок його спілкування з малолітнім сином: 1) щовівторка з 18-00 год. до 20-00 год.; 2) щосуботи з 16-00 год. до 19-00 год.; 3) на святкові та особливі сімейні дати: 01 січня - три години протягом дня; 07 січня - три години протягом дня; ІНФОРМАЦІЯ_4, в день народження сина ОСОБА_3 - три години протягом дня; ІНФОРМАЦІЯ_5, в день народження ОСОБА_2 - три години протягом дня; на свято Пасхи - три години протягом дня.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова в складі судді Ольховського Є. Б. від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування при адміністрації Холодногірського району у м. Харкові про позбавлення батьківських прав задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - виконавчий комітет Харківської міської ради Харківської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення часу спілкування батька з дитиною залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом з моменту розлучення жодного разу не намагався відвідати сина, ОСОБА_3, постійно ухилявся від своїх обов'язків по вихованню дитини та лише після подання позивачем ОСОБА_1 позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, останній почав вчиняти дії, що можуть свідчити про участь у вихованні дитини, у зв'язку із чим є підстави для позбавлення останнього батьківських прав відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 мотивовано тим, що під час розгляду справи не виявлено обставин щодо перешкоджання ОСОБА_1 у спілкуванні позивача за зустрічним позовом з малолітнім сином або відмови ОСОБА_1 у зустрічах дитини з батьком, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 про встановлення порядку участі у вихованні сина.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2017 року змінено.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, орган опіки та піклування при адміністрації Холодногірського району у м. Харкові, про позбавлення батьківських прав відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 мотивована тим, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків. Апеляційний суд указав на відсутність визначених законом підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 З матеріалів справи не вбачається і в ході апеляційного розгляду справи не встановлено доказів, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо ухилення від виховання сина, умисного і свідомого нехтування своїми обов'язками. Також, зазначено, що розірвання сімейних зв'язків є виправданим лише за виняткових обставин, яких судом не встановлено.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів підтверджуючих, що ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 спілкуватися з сином. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 надано фотографії, з яких вбачається, що останній спілкується з сином протягом 2016-2017 років, у зв'язку із чимвисновки суду першої інстанції в указаній частині відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 неналежно виконує його батьківські обов'язки: не сплачує аліменти, не відвідує дитячий заклад та не сплачує за нього кошти, не відвідує медичні заклади та не цікавиться станом здоров'я дитини, не бажав спілкуватися з сином до моменту її звернення до суду із даним позовом. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Заперечення ОСОБА_2 проти позбавлення його батьківських прав, на думку скаржника, необхідні останньому для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні або пом'якшити її через наявність на утриманні неповнолітньої дитини. Судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги висновки служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 Усі указані скаржником факти в їх сукупності, на її думку, свідчать про необхідність залишити без змін рішення суду першої інстанції про задоволення її позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Касаційна скарга не містить доводів про незаконність чи необґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, у зв'язку із чим на підставі вимог статті 400 ЦПК України справа в указаній частини касаційним судом не переглядається.

У червні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи в частині вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків і суд апеляційної інстанції правильно установив відсутність факторів, які є необхідними для задоволенні відповідних вимог позову та відсутність винної поведінки батька і свідомого нехтування ним його батьківськими обов'язками. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

14 червня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року у справі № 642/9441/15-ц було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у даному шлюбі народилася дитина, ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданого Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 125.

Позивачка ОСОБА_1 працює на посаді юриста компанії ТОВ «Преміум Авто» та її місячний оклад складає 10 тис. грн, що підтверджується довідкою за вих. № 26/05 від 26 травня 2017 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 березня 2016 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 09 лютого 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

Із довідки за вих. № 11659 від 10 травня 2017 року старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області вбачається, що станом на 01 травня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, складає 10 944 грн 66 коп.

Про рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів останньому було відомо, оскільки він надавав суду заяву про визнання ним позову. Станом на 01 серпня 2017 року заборгованість зі сплати аліментів складає 266 грн 66 коп.

Неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою, виданою директором ТОВ «МІБ-Сервіс» 17 травня 2017 року, та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

З 12 січня 2017 року неповнолітній ОСОБА_3 відвідує приватний заклад «Харківський дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) «Антошка», який позивач за первісним позовом ОСОБА_1 оплачує особисто.

Згідно з довідкою, наданою адміністрацією КЗОЗ «Харківська міська дитяча клінічна лікарня № 19» від 10 серпня 2017 року, де ОСОБА_3 перебуває на обліку, дитиною опікується матір. Батько дитини станом здоров'я сина не цікавився, до поліклініки з цього приводу не звертався разом з ОСОБА_3 поліклініку не відвідував.

Згідно Висновку від 16 серпня 2017 року вих. № 474 Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Також Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради вважає за недоцільне встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина.

У висновку про позбавлення батьківських прав зазначено, що згідно з довідкою, наданою адміністрацією ПЗ «Харківський дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) «Антошка» від 01 серпня 2017 року, який відвідує ОСОБА_3 з 01 лютого 2017 по теперішній час, піклуванням та вихованням дитини належним чином займається його мати ОСОБА_1, яка сплачує за перебування дитини у садку. Батько дитини ОСОБА_2, жодного разу у закладі не з'являвся, успіхами сина та станом його здоров'я не цікавився, не відвідував батьківських зборів.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з пункту 2 частини першої статті164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судом апеляційної інстанції установлено, що висновок комісії з питань захисту прав дитини від 16 серпня 2017 року, який покладено в основу рішення суду першої інстанції, про доцільність позбавлення батька батьківських прав відносно малолітньої дитини винесений без достатніх правових підстав, оскільки висновок має формальний характер та не враховує всіх обставин взаємовідносин, що склалися між сторонами. Висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, є однобічним, поверховим та ґрунтується винятково на тих доказах, які були надані позивачем за первісним позовом. Висновок не підтверджує винуватості ОСОБА_2 в ухиленні від виконання батьківських обов'язків та не містить належного обґрунтування доцільності позбавлення його батьківських прав.

Перед наданням відповідного висновку органом опіки та піклування не обстежувались місця проживання батьків, не з'ясовувалась думка ОСОБА_2 щодо позбавлення його батьківських прав і не встановлено винної поведінки останнього у невиконанні батьківських прав. Матеріали справи взагалі не містять належних та допустимих доказів, що ОСОБА_2 викликався на засідання комісії.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року). Зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому звертає увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував заяву про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.

Згідно матеріалів справи, які досліджені судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що задоволення її позову і позбавлення відповідача його батьківських прав щодо малолітнього сина сторін буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, у зв'язку із чим не виконала свій процесуальний обов'язок щодо доведення тих обставин, на які вона посилалася при зверненні до суду.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення відповідача батьківських прав, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, врахувавши, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на батьків та установивши відсутність визначених законом підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав спростовуються матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, що безумовно вказують на необхідність задоволення позову ОСОБА_1 з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, змістом висновку комісії з питань захисту прав дитини від 16 серпня 2017 року, яким не з'ясовано усіх необхідних обставин для надання указаного висновку, а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції в частині справи, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до власного тлумачення скаржником характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, враховані судом та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи в частині, яка переглядається, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик