Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №205/7567/18
Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №205/7567/18

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 205/7567/18

провадження № 61-20892св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року в складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в складі колегії суддів Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.

Позов мотивував тим, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра квартири АДРЕСА_1 , що створює загрозу порушення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування. Позивач наголошував на тому, що майно вибуло від власника поза його волею, а саме на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване, тому квартира підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпра. За даним фактом органом досудового розслідування було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016040000000202 від 11 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

Оскільки Дніпровською міською радою не вжито заходів, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, що вибуло із власності територіальної громади поза її волею, прокурор просив суд витребувати вказану квартиру у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що спірна квартира належала територіальній громаді міста Дніпра на праві комунальної власності. Оскільки рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року, на підставі якого квартира вибула з власності територіальної громади міста, було згодом скасоване, суди зробили висновок, що таке майно вибуло з власності територіальної громади без волі власника та без належних на те правових підстав.

Разом із тим, суди зазначили, що в статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Суди встановили, що:

ОСОБА_1 придбала квартиру за договором купівлі-продажу, укладеним із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . При цьому квартира належала продавцям на підставі нотаріально посвідченого договору від 04 червня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2016 року, яке набуло чинності і не було скасоване у передбаченому законом порядку;

після внесення 11 березня 2016 року до ЄРДР відомостей про факт скоєння кримінального правопорушення, предметом якого є спірна квартира, органами досудового розслідування так і не було ініційовано питання щодо накладення арешту або іншого публічного обтяження на таке нерухоме майно. Через що будь-яка зацікавлена особа, навіть проявивши розумну обачливість, не могла бути проінформована про наявність спору щодо такого майна;

ОСОБА_1 , набуваючи 30 березня 2018 року у володіння спірне житлове приміщення та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який у свою чергу був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра поза її волею і щодо такого майна існує відповідний спір.

За таких обставин суди вважали, що перекладення на останнього власника спірної квартири, яка жодного порушення не вчинила, наслідків бездіяльності влади та задоволення позову у цій справі матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача ОСОБА_1 , що буде непропорційним втручанням у права такої особи з боку держави.

За висновками судів конструкція, за якою добросовісний набувач при вищевказаних обставинах втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органу місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача як добросовісного набувача спірного нежитлового приміщення призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, відмовляючи в задоволені позову, суди прийняли до уваги, що спірна квартира є єдиним житлом відповідачки, а тому в даному випадку втручання у право ОСОБА_1 порушить справедливий баланс інтересів, а саме: можливі позитивні наслідки вилучення у такої особи спірного майна для захисту інтересів територіальної громади не переважають дотримання прав власника ОСОБА_1 , яка законним шляхом за відповідну плату добросовісно набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і яка внаслідок віндикації може втратити не лише свою власність, а й єдине місце проживання, та буде вимушена самостійно шукати способи компенсації понесених нею у зв`язку із придбанням такого майна витрат.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди достеменно встановили, що квартира вибула з володіння територіальної громади міста Дніпра поза її волею, оскільки Дніпровська міська рада будь-яких дій з розпорядження квартирою не вчиняла, а судове рішення, на підставі якого відбулася зміна власника, було скасоване. Зазначає, що якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, то він може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами.

Вважає, що у випадку задоволення позову буде дотримано принцип справедливого балансу між загальним інтересом громади та приватним інтересом відповідачки, оскільки вона не позбавлена права пред`явити позов до продавця про відшкодування збитків. У той же час, у випадку повернення квартири до комунальної власності Дніпровська міська рада зможе передати її у користування найменш соціально захищеним категоріям громадян. Зазначає, що суди намагаються перекласти тягар вини з фізичних осіб, якими вчинено протиправні шахрайські дії, на органи державної влади.

Вказує, що Дніпровська міська рада втратила право власності на квартиру безоплатно та за відсутності своєї на те волі, що безумовно є порушенням її майнових прав, захист яких відповідає критерію «пропорційності» переслідуваних цілей.

Зазначає, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що відповідачка придбала спірну квартиру за ціною 150 797 грн, що є значно нижчою від ринкової, а також мала змогу отримати повний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановити, що судове рішення, на підставі якого майно вперше вибуло з комунальної власності, було скасоване. Вважає, що відповідачка не вчинила жодних дій з метою ретельного дослідження походження придбаного нею майна. Вказує також, що відповідачка зареєстрована за іншою адресою, а тому висновок суду про те, що спірна квартира є її єдиним житло, не відповідає фактичним обставинам справи.

У червні 2022 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу прокурора, в якому підтримала вимоги скарги та просила задовольнити з підстав, викладених у ній.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди зробили правильний висновок про неможливість витребування квартири в добросовісного набувача, оскільки в разі задоволення позову на відповідачку буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Доводи прокурора про придбання нею квартири за заниженою ціною та обізнаність про наявність спору щодо квартири вважає надуманими, оскільки в договорі купівлі-продажу сторони формально зазначили ціну в розмірі 150 797 грн, проте насправді вона передала продавцям грошові кошти на суму понад 30 000 дол. США, про що була складена відповідна розписка. Вказує також, що квартира, в якій зареєстровано її місце проживання, їй не належить, а спірна квартира є її єдиним житлом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху. Виконуючи вимоги вказаної ухвали, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури усунув недоліки касаційної скарги в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року касаційне провадження поновлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2022 року вказано, що: «у касаційній скарзі заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та просить скасувати оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-1203цс15, від 24 червня 2015 року в справі № 6-251цс15, № 6-1цс15, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2233цс16, від 18 січня 2017 року в справі № 6-2776цс16, від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14, від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15 та постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2110/15-ц, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2201/15-ц, від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц, від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16, 12 квітня 2018 року в справі № 910/16133/16, від 06 жовтня 2021 року в справі № 205/5579/19, від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18, від 29 березня 2018 року в справі № 904/10673/16, від 30 листопада 2021 року в справі № 179/645/20, від 27 січня 2021 року в справі № 186/599/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 916/1689/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16, від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15, від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц».

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 08 вересня 1989 року № 486 будинок АДРЕСА_2 було визначено таким, що підлягає реєстрації за виробничим об`єднанням житлово-комунального господарства Ленінського району м. Дніпропетровська.

Квартира АДРЕСА_1 обліковується на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного підприємства Ленінського району. Згідно відповіді Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 травня 2018 року за даними електронної бази відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року визнано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_2

06 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В.

Уповноваженою особою СВ Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області 11 березня 2016 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016040000000202 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, за фактом заволодіння шляхом обману квартирою АДРЕСА_1 .

В межах указаного кримінального провадження арештів на спірну квартиру не накладено, будь-яким особам про підозру не повідомлено, обвинувальний акт до суду не направлявся.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2016 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року скасовано, а ухвалою цього ж суду від 23 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду.

04 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1161.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2016 року квартиру АДРЕСА_1 , поділено між подружжям: визнано за ОСОБА_5 2/3 частки в праві спільної власності на квартиру, а за ОСОБА_4 - 1/3 частку.

30 березня 2018 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № 580.

Позиція Верховного Суду

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Оцінці в справі, яка переглядається, підлягали не тільки обставини вибуття майна з володіння територіальної громади міста Дніпра, а й обставини набуття цього майна ОСОБА_1 у контексті добросовісності останнього набувача.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 203/4193/19 (провадження № 61-16780св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що: «скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; […] за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). […] при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що:

«можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)».

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок, що: «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. […] апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення ОСОБА_2 без отримання згоди ОСОБА_1. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня. Суд зазначив, що ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_3 набула у власність, а після придбання нерухомого майна ОСОБА_3 понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. […] За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_3, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря».

У справі, яка переглядається, надаючи оцінку обставинам вибуття спірного майна з власності територіальної громади та набуття ОСОБА_1 права власності на таке майно в контексті її добросовісності, суди встановили, що ОСОБА_1 придбала квартиру за договором купівлі-продажу, укладеним із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тобто стала вже четвертим власником спірної квартири після її вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. При цьому правові підстави набуття сім`єю ОСОБА_6 права власності на квартиру (договір купівлі-продажу 04 червня 2016 року, укладений з ОСОБА_3 , та судове рішення про поділ спільного майна подружжя) на момент придбання квартири ОСОБА_1 ніким не оспорювалися, в зв`язку з чим відповідачка правомірно очікувала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мали право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Суди зазначили, що після внесення 11 березня 2016 року до ЄРДР відомостей про факт скоєння кримінального правопорушення, предметом якого є спірна квартира, органами досудового розслідування так і не було ініційовано питання щодо накладення арешту або іншого публічного обтяження на таке нерухоме майно, в зв`язку з чим будь-яка зацікавлена особа, навіть проявивши розумну обачливість, не могла бути проінформована про наявність спору щодо квартири АДРЕСА_1 . Тобто, ОСОБА_1 , набуваючи 30 березня 2018 року у володіння спірне житлове приміщення та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра поза її волею і щодо такого майна існує спір.

Суди обґрунтовано прийняли до уваги, що спірна квартира є єдиним житлом відповідачки, а тому в даному випадку втручання у право ОСОБА_1 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення квартири для захисту інтересів територіальної громади не переважають дотримання прав власника ОСОБА_1 , яка законним шляхом за плату набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і яка внаслідок віндикації може втратити не лише свою власність, а й єдине місце проживання, та буде вимушена самостійно шукати способи компенсації понесених нею у зв`язку із придбанням такого майна витрат.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про неможливість витребування квартири у ОСОБА_1 , оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Доводи прокурора про те, що відповідачка зареєстрована за іншою адресою та придбала спірну квартиру за заниженою ціною, а тому витребування в неї нерухомого майна не матиме наслідком покладення на неї надмірного тягаря, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги в зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) тавпостановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22), від 15 березня 2023 року в справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) та від 20 липня 2022 року в справі № 203/4193/19 (провадження № 61-16780св21), дають підстави для висновку про те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - залишенню без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук