Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.11.2019 року у справі №681/695/19

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 681/695/19

провадження № 61-19130св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Колективне підприємство «Полонський завод «Маяк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25 червня 2019 року у складі судді Горщар А. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Купельського А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Колективного підприємства «Полонський завод «Маяк», (далі - КП «ПЗ «Маяк») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він з 23 травня 2018 року працював у КП «ПЗ «Маяк» на посаді водія, однак 18 квітня 2019 року його було незаконно звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Вказував, що наказ про його звільнення від 18 квітня 2019 року № 28-к за прогул без поважних причин є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки він є членом церкви Адвентистів Сьомого Дня і 13 квітня 2019 року протягом всього дня перебував у церкві на служінні, тому не мав можливості бути присутнім на робочому місці. Зазначав про те, що при укладенні з ним трудового договору та обговоренні умов роботи він попереджав КП «ПЗ Маяк» про те, що йому за канонами віри заборонено працювати у суботу. Наголошує на тому, що свобода сповідувати релігію підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, тому його звільнення за те, що він був на служінні в церкві протягом робочого дня є незаконним. Також вказував, що незаконним звільненням відповідач завдав йому значної моральної шкоди.

У зв`язку з викладеним позивач просив скасувати наказ від 18 квітня 2019 року № 28-к про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 25 червня

2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що звільнення позивача жодним чином не призвело до порушення його права на свободу совісті та віросповідання, права на працю, оскільки рішення керівника КП «ПЗ «Маяк» про його звільнення з роботи було зумовлено саме відсутністю працівника на роботі без поважних причин, а не у зв`язку з його релігійними віруваннями, чи приналежності до тієї чи іншої релігійної концесії, здійснення ним релігійних обрядів. Відповідачембуло дотримано порядок звільнення працівника, факт порушення внутрішнього трудового розпорядку зафіксовано належним чином, зокрема було відібрано у позивача пояснення щодо причин відсутності на роботі, надано оцінку його попередній роботі, зокрема, враховано притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежне виконання трудових обов`язків 20 березня 2019 року. Доводи позивача про те, що при його прийнятті на роботу між ним та роботодавцем було досягнуто згоди щодо можливості його невиходу на роботу під час проведення релігійних обрядів у суботні дні, не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами, в той час як відповідач про існування такої домовленості заперечує.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його вимог про поновлення на роботі та ухвалити в цій частині нове рішення про поновлення його на роботі.

Таким чином оскаржувані судові рішення підлягають касаційному перегляду лише в оскаржуваній частині.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили незаконні та необґрунтовані судові рішення, оскільки ними не було належним чином встановлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказував, що суди в цій справі діяли упереджено надаючи переваги відповідачу, чим порушили вимоги статей 2, 2-1, 5-1 КЗпП України. Також судами були порушенні вимоги Конституції України та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», згідно яких здійснення громадянином свободи сповідувати релігію або релігійні переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я та моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлених законом. Також наголошував на тому, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки його доводам стосовно того, що він при працевлаштуванні на роботу попереджав відповідача про те, що йому у зв`язку з його релігійними віросповіданнями заборонено працювати у суботу і протягом року до його звільнення до нього не булу жодних претензій з боку роботодавця стосовно того, що в суботу він не працював.

Доводи інших учасників справи

У відзиві КП «ПЗ «Маяк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказано, що позивач при прийомі на роботу був ознайомлений з Колективним договором підприємства відповідача, правилами внутрішнього розпорядку, графіками змінності водіїв, про що свідчать його підписи в листах ознайомлення з зазначеними документами, і відповідно взяв на себе обов`язки неухильно дотримуватись їх. Таким чином, дотримання графіка змінності є обов`язковим для працівника, який встановлений законодавством про працю, а позивач сам його порушив, на підставі чого був звільнений відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, про що було видано відповідний наказ. Позивач не заперечує факт невиходу на роботу, а лише вважає причину даного невиходу поважною через релігійні мотиви. Крім того, касаційна скарга містить посилання ОСОБА_1 на те, що винесена йому догана стала передумовою звільненню, однак, такі посилання не є обґрунтованими, оскільки звільнення працівника за пунктом 4 статті 40 КЗпП не передбачає наявності інших передумов для звільнення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25 червня

2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня

2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Полонського районного суду Хмельницької області.

У грудні 2019 року справу № 681/695/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач з 23 травня 2018 року почав працював у КП «ПЗ «Маяк» на посаді водія автотранспортних засобівта його було ознайомлено з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, затверджених трудовим колективом КП «ПЗ «Маяк» 03 квітня 2017 року, про що свідчать дані трудової книжки та додатку до Правил (а. с. 7, 50-56).

20 березня 2019 року наказом директора КП «ПЗ «Маяк» № 19 позивача за неналежне виконання трудових обов`язків було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у виді догани.

Також судами було встановлено, що згідно змінного графіку роботи автогаража КП «ПЗ «Маяк» на квітень 2019 року ОСОБА_2 повинен був бути на роботі, зокрема 13 квітня 2019 року (а. с. 30).

Згідно акта та доповідних начальника автогаража ОСОБА_3 від 14 квітня

2019 року, головного інженера ОСОБА_4 від 15 квітня 2019 року, позивач 13 квітня 2019 року (субота) був відсутній на роботі протягом робочого часу, а саме з 08:00 години до 20:00 години (а. с. 23-29).

14 квітня 2019 року ОСОБА_1 надав на ім`я директора КП «ПЗ «Маяк» письмове пояснення щодо своєї відсутності на робочому місці, зокрема вказав, що він

13 квітня 2019 року не вийшов на роботу із релігійних причин, оскільки був присутнім в церкві на служінні.

18 квітня 2019 року наказом директора КП «ПЗ «Маяк» №28-к позивача було звільнено з роботи за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті

40 КЗпП України (а. с. 5).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового статусу, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 35 Конституції України передбачено право кожного на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Підставами припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається залишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору, або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов`язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (частини друга та четверта статті

149 КЗпП України)

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада

1992 року № 9).

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється законність звільнення, обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення його на роботі суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача у справі відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а позивачем не було доведено належними та допустимими доказами той факт, що його права були порушеними.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Разом з тим оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами обох інстанцій належним чином не було перевірено доводів позивача стосовно того, що його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням його права.

Зокрема звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував про те, що його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та його права на свободу віросповідання, оскільки під час працевлаштування на роботу він попереджав роботодавця, що у зв`язку зі своїм віросповіданням не може працювати у суботу і до квітня 2019 року до нього з боку роботодавця не було жодних претензій.

Разом з тим, суд першої інстанції вирішуючи спірні правовідносини не перевірив вказаних доводів позивача, не з`ясував чи відповідають вони дійсності та не перевірив як працював позивач у КП «ПЗ «Маяк» з 23 травня

2018 року до 13 квітня 2019 року, оскільки як вказував позивач у нього з роботодавцем існувала усна домовленість про те, що у суботу він не працює і до квітня 2019 року ця домовленість дотримувалася останнім.

Слід зазначити, що судами було встановлено режим роботи ОСОБА_1 та це вбачається з матеріалів справи, що позивач працював водієм у КП «ПЗ «Маяк» на підставі змінного графіку роботи, який визначався кожного місяці, що відповідно до статті 32 КЗпП України є істотними умовами праці.

Разом з тим, судом першої інстанції не було перевірено доводів позивача стосовно того, що він за весь час своєї роботи у відповідача жодного разу не виходив на роботу у суботу та не з`ясовано, які графіки роботи були у водіїв КП «ПЗ «Маяк» за період з травня 2018 року до квітня 2019 року, та чи дійсно позивач до квітня 2019 року жодного разу не працював у суботу. В матеріалах справи міститься тільки змінний графік роботи автогаража КП «Полонський завод «Маяк» на квітень 2019 року, проте графіки роботи за період роботи позивача на підприємстві судом не досліджено та не надано належної оцінки.

Частиною третьою статті 32 КЗпП України визначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Проте, суд не встановив фактичних обставин справи щодо дотримання умов праці та суттєвих змін в графіку роботи та не з`ясував чи був позивач повідомлений про зміну графіку роботи за два місяця до вказаних змін.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в порушення вимог статті 367 ЦПК України, вказаним доводам позивача жодної оцінки не надав та не перевірив обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин.

Отже, вирішуючи спірні правовідносини, які виникли у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не розібралися з характером спірних правовідносин та не перевірили доводів позивача, які підлягають застосуванню, у зв`язку з чим не можна вважати, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

За таких обставин касаційний суд дійшов до висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не було перевірено всіх доводів позивача щодо його незаконного звільнення з роботи.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому касаційна скарга ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню в частині позовних вимог про поновлення на роботі з передачею справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25 червня

2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня

2019 року в частині позовних вимог про поновлення на роботіскасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик