Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.03.2020 року у справі №352/1055/17

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 727/8771/17

провадження № 61-3697св19

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Загвіздянська сільська рада об'єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підліської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без підписів суміжних землекористувачів.

Позов обгунтовний тим, що позивач є власником житлового будинку на АДРЕСА_1.

Цейбудинок розташований на земельній ділянці площею 0,09 га, наданій йому в користування відповідно до наказу Івано-Франківської птахофабрики "Авангард" від 01 червня 1990 року № 72 із внесенням відповідних змін у земельно-шнурову книгу господарства.

Згідно із записами у погосподарській книзі Підліської сільської ради в користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 0,09 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на АДРЕСА_1, за яку він з 1990 року щорічно сплачував податок.

Рішенням Підліської сільської ради народних депутатів від 02 грудня 1993 року вищевказану земельну ділянку передано ОСОБА_1 у приватну власність. Межа і площа земельної ділянки не змінювались.

Рішенням Підліської сільської ради від 24грудня 2002 року ОСОБА_1 надано дозвіл на безоплатну приватизацію земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1, площею 0,09 га. Рішенням від 03 липня 2014 року "Про внесення доповнення до рішень сільської ради 1993 року, затвердження списків громадян та розмірів їхніх земельних ділянок" йому передано у власність земельну ділянку площею 0,09 га в урочищі Мочіри, для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

На замовлення позивача Державне підприємство "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - ДП "Івано-Франківський НДПІ землеустрою") розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Під час проведення геодезичних робіт із відновлення меж земельної ділянки представник суміжного землекористувача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 відмовився підписувати акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 08 лютого 2017 року, а інші суміжні землекористувачі не з'явились для погодження меж, хоча були належним чином повідомлені.

23 лютого 2017 року він звернувся до Підліської сільської ради з проханням передати вирішення питання погодження меж земельної ділянки на розгляд узгоджувальної комісії сільської ради. Однак 29 березня 2017 року сільська рада відмовила йому у розгляді клопотання, пославшись на неіснуючі, на його думку, неточності у технічній документації.

Унаслідок незаконної відмови сільської ради у розгляді погодження меж ОСОБА_1 не може завершити процедуру приватизації наданої у власність земельної ділянки, оскільки неможливо її сформувати та внести відомості до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка не відповідає вимогам законодавства, оскільки не містить підписів суміжних землекористувачів.

Просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляйної інстанцій

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію земельної ділянки площею 0,09 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 без підписів суміжних землекористувачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Стягнено із Загвіздянської сільської ради об'єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області та ОСОБА_2 судовий збір у дохід державного бюджету по 384,20 грн.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що рішеннями Тисменицького районного суду від 18 грудня 1990 року та від 26 травня 2016 року підтверджені обставини щодо законності користування позивачем земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 площею 0,09 га, яка складається з двох ділянок площею 0,0524 га та 0,0318 га.

Частина земельної ділянки площею 0,0148 га, яку відповідач ОСОБА_2 вважає заїздом до свого господарства, у позивача як законного землекористувача у встановленому законом порядку не вилучалась, а тому позов ОСОБА_1 про визнання за ним права на приватизацію земельної ділянки без підписів суміжних землекористувачів є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 349/815/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 441/1694/15-ц).

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норму матеріального права, яка підлягала застосуванню.

Аргументи інших учасників справи

У червні 2020 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судові рішення є обгрунтованими, ухвалені із застосуванням норм права у подібних правовідносинах.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі рішення Тисменицького районного народного суду від 11квітня 1990 року позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 6-7).

Право власності позивача на вказане нерухоме майно зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 04 квітня 1994 року, що підтверджується реєстровим написом на правовстановлювальномудокументі та довідкою ОБТІ від 24жовтня 2013 року № 04517 (т. 1,а. с. 7 зв., а. с. 229).

На час переходу до ОСОБА_1 права власності на вищевказаний будинок він мав № НОМЕР_2. В результаті зміни нумерації будинків йому присвоєно № НОМЕР_1.

Належний позивачеві житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,09 га, яка закріплена за ним (відведена йому в користування) відповідно до наказу Івано-Франківської птахофабрики "Авангард" від 01 червня 1990 року № 72, із внесенням відповідних змін у земельно-шнурову книгу господарства (т. 1, а. с. 218).

Рішенням Тисменицького районного народного суду від 18грудня 1990 року, що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1, зобов'язано суміжного землекористувача ОСОБА_7, спадкоємцем якої є відповідач ОСОБА_2, не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні подвір'ям його домоволодіння та зобов'язано знести металеву огорожу (т. 1, а. с. 11,225). Згідно з позовною заявою ОСОБА_1 сусідка ОСОБА_7 самовільно відгородила як індивідуальний проїзд частину його подвір'я, розміром 3,5 м х 42 м, що становить 147 кв. м площі присадиби (т. 1, а. с. 226).

02 грудня 1993 року Підліська сільська рада народних депутатів прийняла рішення "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", яким присадибна земельна ділянка, що знаходилась у користуванні позивача, передана йому (згідно з доданим до рішення списком громадян) у приватну власність. Згідно з пунктом 4 вказаного рішення підтверджена обставина щодо погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами (т. 1, а. с. 33).

Рішенням Підліської сільської ради від 24грудня 2002 року позивачу надано дозвіл на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0,09 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 34).

Відповідно до рішення Підліської сільської ради від 03 липня 2014 року "Про внесення доповнення до рішень сільської ради 1993 року, затвердження списків громадян та розмірів їхніх земельних ділянок" позивачу передано у власність земельну ділянку площею 0,09 га в урочищі Мочіри для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т. 1, а. с. 35).

Відповідно до записів у погосподарській книзі Підліської сільської ради у користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 0,09 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1, за яку він з 1990 року щороку сплачує податок. Вказана обставина встановлена рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2016 року у цивільній справі № 352/554/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Підліської сільської ради про визнання незаконним рішення сільської ради від 24 квітня 2015 року "Про затвердження акта комісії" (т. 1, а. с. 123-124), яке набрало законної сили згідно з ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 липня 2016 року (т. 1, а. с. 125-126).

Судовим рішенням встановлено незаконність рішення Підліської сільської ради від 24 квітня 2015 року "Про затвердження акта комісії", яким ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,0376 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_1, а земельну ділянку площею 0,0148 га залишено для спільного проїзду, оскільки оскаржуване рішення суперечить нормам частини 5 статті 116 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом, та статті 141 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою.

Також встановлено, що спірна частина земельної ділянки площею 0,0148 га у позивача як землекористувача у встановленому законом порядку не вилучалась, а тому рішення сільської ради від 24 кітня 2015 року, яке фактично позбавляє позивача частини земельної ділянки, є незаконним та суперечить рішенню сільської ради від 03 липня 2014 року, яким позивачу надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,09 га.

Отже, судовими рішеннями за 1990 рік та 2016 рік підтверджені обставини щодо законності користування позивачем земельною ділянкою площею 0,09 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1, яка складається з двох ділянок площею 0,0524 га та 0,0318 га.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначені статтями 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частиною 1 статті 116 ЗК України або за результатами аукціону

Відповідно до частини 3 статті 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, яка є комплексом робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Вирішуючи спір, суди не врахували, що непогодження ОСОБА_2 меж суміжної земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору, є формою його реалізації прав, процедура погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процесі її приватизації, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передання громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, провадження № 14-552цс18, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15, провадження № 14-652цс18, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19, зазначила про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність позивачів, якщо вони діяли добросовісно.

Визнавши за позивачем право на приватизацію земельної ділянки без підпису суміжних землекористувачів, суди не врахували, що вирішення питань, пов'язаних із переданням земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв'язку з відмовою суміжних землекористувачів від підписання акта погодження меж земельних ділянок.

Відмова ОСОБА_2 від підписання акта погодження меж земельних ділянок та нез'явлення на підписання акта інших суміжних користувачів не порушують прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію ним земельної ділянки, у тому числі і для прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про те, що суди, при ухваленні рішень неправильно застосували норми матеріального права, отже, судові рішення не ґрунтуються на законі та не відповідають судовій практиці.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 квітня 2018 року у справі №346/4408/15-ц, провадження № 61-8450св18, від 04 липня 2018 року у справі № 545/1148/17, провадження № 61-32475св18, від 20 червня 2019 року у справі № 599/934/16-ц, провадження № 61-17504св18, від 24 червня 2019 року у справі № 676/4677/16-ц, провадження № 61-25184св18.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради об'єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без підписів суміжних землекористувачів відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко