Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 303/2642/18

провадження № 61-21118св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. 0., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2018 року в складі судді Монич В. 0. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року в складі колегії суддів: Кожух 0. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ жилого будинку в натурі між власниками.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 07 червня 2011 року у справі №2-1284/11 за нею визнане право власності на 1/4 частки спадкового майна - домоволодіння її батька ОСОБА_4, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цим же рішенням суду за її братом ОСОБА_5 визнане право власності на 3/4 частки вказаного домоволодіння. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер,

а власником 3/4 часток домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, стала його дружина ОСОБА_2. Позивач хоче проживати в цьому будинку, бажає виділу її частки в натурі, компенсація вартості частки їй не потрібна, а відповідачка чинить їй перешкоди та своїми неправомірними діями позбавила її права власності на частку домоволодіння. Згідно з розробленим на її замовлення висновком експертного дослідження від 10 січні 2018 року № 02-01/18 ідеальна частка позиваки становить 44,50 кв. м. (178,00х 1/4 = 44,50 кв. м. ).

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд поділити житловий будинок

в натурі між власниками і виділити в натурі у власність ОСОБА_1 1/4 частки

в цьому будинку: перший поверх: - житлова кімната: 1-5 /20,20 кв. м. /, кухня: 1-6 /10,70 кв. м. /, комора: 1-7 /7,30кв. м. /, коридор: 1-2/9,80 кв. м. Також до частки ОСОБА_1 виділити: - сарай літ. "Д" -1/4 частину сараю по площі; - літню кухню літ. "Ж" -1/4 частину літньої кухні по площі. В спільному користуванні залишити: - вбиральню літ. "Г "; - колодязь літ. "К"; - ворота №1; - огорожу №2.

Крім цього, просила для державної реєстраціїїї частки в житловому будинку визнати за нею право власності на 1/4 частку домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

09 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суди виходили з того, що для з'ясування обставин, що. мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Позивач не скористалася правом на проведення експертизи на замовлення учасників справи або призначення експертизи судом в установленому процесуальним законом порядку. Тому позивач не надала належних, допустимих і достатніх доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, не довела наявність технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, можливості присудження його відповідно до часток співвласників та вимог нормативно-правових актів,

а також варіантів розподілу домоволодіння.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги висновок експертного дослідження № 02-01/18 від 10 січня 2018 та поправку до нього,

у якій зазначено, що у висновку була описка і насправді спірне приміщення відповідно до наданих правовстановлюючих документів є житловим приміщенням.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_6, в якому зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано дійшов висновку, що наданий позивачем висновок експертного дослідження є недопустимим доказом у цій справі, оскільки не містить інформацію про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Позивач не скористалась своїм правом заявити клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, просила розглядати справу на підставі наявних у ній доказів та наданого висновку від 10 січня 2018 року № 02-01/18 вважаючи його достатнім для задоволення позову. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, спрямовані на переоцінку доказів, тому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від Об грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від

07 червня 2011 у справі №2-1284/11, зокрема, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/4 частку спадкового майна - домоволодіння її батька ОСОБА_4, яке знаходиться в АДРЕСА_1; за ОСОБА_5 визнано право власності на 3/4 частки цього житлового будинку.

На підставі вказаного рішення суду 02 серпня 2011 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 1/4 частини домоволодіння, а за ОСОБА_5 право приватної власності на 3/4 частини домоволодіння, що підтверджується відомостями із Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Витягом про державну реєстрацію прав від 02 серпня

2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, а власником 3/4 часток спірного домоволодіння стала його дружина ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від ЗО серпня 2016 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно домоволодіння складається із житлового будинку А, літньої кухні Б, сараю В, вбиральні Г, споруди 1-2, колодязь К. При цьому загальна площа житлового будинку становить 178 кв. м., а житлова площа 67,9 кв. м.

Згідно висновку № 02-01/18 експертного дослідження по заяві ОСОБА_1 про поділ в натурі домоволодіння, що є у спільній частковій власності, складеного

10 січня 2018 року судовим експертом Туряниця І. А., є технічна можливість поділу між співвласниками в натурі житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та віднести до частки ОСОБА_1 приміщення загальною площею 48,00 м. кв. та до частки ОСОБА_5 приміщення загальною площею 130,00 м. кв.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що "частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна".

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють

і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦК України майно, що

є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина 2 статті 183 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс1 б зроблено висновок, що "виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але

з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію

і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно".

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду із позовом, позивач на власний розсуд обирає відповідний спосіб захисту.

У частині 2 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 2 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частині 2 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частині 2 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

У частині 1 статті 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно з частинами 5 , 6 статті 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суди встановили, що у наданому позивачем висновку експертного дослідження від 10 січня 2018 року № 02-01/18 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, тому зробили правильний висновок, що він не є належним та допустимим доказом.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Будь-яких клопотань щодо призначення судом експертизи позивач та її представник у суді першої інстанції не заявляли.

ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, однак у судовому засіданні відмовилась від нього. Позивач та її представник просили розглядати справи на підставі наявних у ній доказів та висновку від 10 січня 2018 року № 02-01/18, вважаючи такий висновок достатнім для задоволення позову.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову за недоведеністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат