Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.02.2021 року у справі №386/917/19

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 386/917/19

провадження № 61-1506св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Письменного О. А., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що 12 лютого 1983 року між ними зареєстровано шлюб, який розірвано заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області 20 липня 2017 року. Вони мають двох повнолітніх дітей - ОСОБА_3,1982 року народження, та ОСОБА_4,1987 року народження. Під час перебування у шлюбі вони вирішили збудувати спільний будинок, оскільки власного житла не мали. 23 квітня 1998 року першою сесією Шепилівської сільської ради двадцять третього скликання за заявою ОСОБА_2 про надання дозволу на будівництво житлового будинку в с. Шепилово прийнято рішення, яким надано дозвіл на будівництво житлового будинку в с. Шепилово. 03 травня 2000 року розпорядженням райдержадміністрації № 233-р відповідно до проекту забудови земельної ділянки ОСОБА_2 встановлено в натурі межі земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель. На підставі даного розпорядження відповідачу видано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво № 13 та видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику 25 червня 2000 року.

У період перебування у шлюбі сторони спільною працею та за спільні кошти повністю побудували на виділеній ОСОБА_2 земельній ділянці житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1. Незважаючи на те, що сторони спільно закінчили будівництво у період спільного проживання у шлюбі, а також те, що будинок та господарські споруди, що розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1, є придатними для проживання та використання за цільовим призначенням, спірний будинок в експлуатацію введено не було та право власності на нього у встановленому порядку не зареєстровано. Відсутність введення будинку в експлуатацію та державної реєстрації права власності на нього викликано тим, що відповідач категорично відмовляється звернутися до відповідних органів із необхідними заявами, а позивач, у свою чергу, позбавлена можливості здійснити такі дії в силу того, що земельна ділянка для здійснення будівництва та дозвіл на його здійснення було видано не на її ім'я, а на ім'я її чоловіка. Позивач вважала, що ступінь готовності спірного житлового будинку безумовно дозволяє визначити його окремі частини, що підлягають виділу, а довести будівництво цього будинку до кінця позивачем та відповідачем є технічно можливим. За таких умов існують усі підстави для здійснення поділу незавершеного будівництвом будинку між сторонами.

У зв'язку з наведеним позивач просила здійснити поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці за кожним на незавершений будівництвом об'єкт нерухомого майна - будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які б давали підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна, позивачем на час їхнього спільного проживання не надано, рішенням суду про розірвання шлюбу встановлено, що шлюбні відносини фактично припинені у 2001 році, будь-яких клопотань про призначення судової експертизи, яка б визначила ступінь готовності спірного будинку, представниками сторін у судовому засіданні заявлено не було.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незавершений будівництвом об'єкт нерухомого майна - будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на 1/2 частину незавершеного будівництвом об'єкта нерухомого майна - будинку із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, за кожним. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.

Колегія суддів апеляційного суду не погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів того, що спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки судовим рішенням від 20 липня 2017 року встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини з 2001 року. На думку апеляційного суду, та обставина, що сторони припинили шлюбні відносини з 2001 року, про що зазначено в рішенні Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року, не має для цього суду преюдиціального значення.

З посиланням на правову позицію щодо того, які обставини мають преюдиціальне значення, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що встановлення обставини про те, з якого часу сторони припинили шлюбні відносини, не були предметом дослідження у тій справі.

Припинення шлюбних відносин між сторонами є лише правовою оцінкою цієї обставини, здійсненої іншим судом.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, зважаючи на те, що шлюб розірвано у 2017 році, спірний об'єкт незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю сторін, при цьому відповідач не довів, що будівництво об'єкта здійснювалось за його особисті кошти.

Оскільки позивач заявила позов про здійснення поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання за сторонами по 1/2 частці за кожним на незавершений будівництвом об'єкт, тобто без виділу часток або виплати грошової компенсації, тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про можливість задоволення таких вимог без визначення експертом відсотку готовності, зважаючи на те, що відповідач перешкоджає як введенню будинку та господарських будівель в експлуатацію, так і визначенню відсотка його готовності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, постановах Верховного Суду: від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 539/3465/17.

Заявник у своїй касаційній скарзі також посилається на те, що:

- апеляційний суд вирішив спір на основі припущень, оскільки не врахував, що належних доказів у матеріалах справи про наявність визначених матеріальним законом підстав до визнання права власності на незакінчений будівництвом об'єкт у судовому порядку немає, не звернув уваги на пояснення відповідача про неготовність будинку та його будівництво на земельній ділянці, що не відведена під таку ціль, а також не врахував, що вирішити таке складне технічне питання, як ступінь готовності будинку, його відповідність будівельним нормам, неможливо без проведення відповідної судової технічної експертизи;

- обставини, що сторони не проживають разом та не ведуть спільного господарства з 2001 року, не потребують доказування на підставі частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки встановлені заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року, яке набрало законної сили, і суд першої інстанції дійшов правильного висновку про преюдиційність обставин, встановлених рішенням суду про розлучення;

- апеляційним судом неправильно застосовано норми статей 328 331 368 372 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому законом порядку. У свою чергу позивачем у цій справі не надано доказів введення спірного житлового будинку до експлуатації в установленому порядку і набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна як об'єкта цивільного права. Визнання ж права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності й не може бути предметом поділу між подружжям, то, на думку відповідача, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва;

- всупереч статтям 57 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) позивач у своїх позовних вимогах не зауважила та не подала жодного доказу її участі в будівництві коштами, натомість допитані у суді першої інстанції свідки підтвердили, що ОСОБА_2 під час будівництва проживав спільно з іншою жінкою, а не із позивачем, витрачав свої власні кошти та кошти свого брата-будівельника;

- апеляційний суд розглянув питання визнання права власності, неправильно встановивши адресу незавершеного будівництвом житлового будинку.

Станом на дату розгляду справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 (на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), витребувано з Голованівського районного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи № 386/917/19 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року матеріали справи № 386/917/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони проживали у зареєстрованому шлюбі з 12 лютого 1983 року, який розірвано заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року у справі № 386/611/17. Рішення набрало законної сили 01 серпня 2017 року.

Рішенням від 23 квітня 1998 року № 12 першої сесії Шепилівської сільської ради Голованівського району вирішено підняти клопотання перед Голованівською районною державною адміністрацією про надання дозволу на будівництво житлового будинку в с. Шепилово ОСОБА_2 на земельній ділянці площею 0,25 га із земель Шепилівської сільської ради.

Як свідчить будівельний паспорт на забудову земельної ділянки від 25 червня 2000 року, індивідуальному забудовнику ОСОБА_2 виділено земельну ділянку на будівництво житлового будинку та надвірних споруд у с. Шепилово Голованівського району.

Відповідно до дозволу інженера-інспектора Державного архітектурно-будівельного контролю Голованівської районної ради народних депутатів від 03 травня 2000 року № 13 ОСОБА_2 надано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво в с. Шепилово Голованівського району.

Згідно з довідкою Голованівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 31 травня 2017 року № 2143 ОСОБА_5 мешкає на АДРЕСА_2, та має такий склад сім'ї: дочку ОСОБА_4,1982 року народження, сина ОСОБА_4,1987 року народження.

Як свідчить акт від 04 квітня 2018 року, складений техніком Голованівського відділення КП "Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації" ОСОБА_8, спеціалістом-землевпорядником Шепилівської сільської ради ОСОБА_9 та водієм ОСОБА_6, провести технічну інвентаризацію земельної ділянки, житлового будинку та господарських будівель у АДРЕСА_3, не виявилось можливим, оскільки ОСОБА_2 не допустив комісію на територію домоволодіння, про що написав заяву, у якій заперечував проти проведення інвентаризації.

Із довідки Шепилівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області від 18 жовтня 2018 року № 01-19/351 слідує, що ОСОБА_2 проживає на території Шепилівської сільської ради Голованівського району з 2001 року за адресою: АДРЕСА_1, за вказаною адресою (без реєстрації, період проживання невідомий) до листопада 2017 року проживала ОСОБА_7.

Згідно з відповіддю Шепилівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області від 03 грудня 2018 року № 01-19/404 ОСОБА_1 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрована не була, згідно з документом (будівельний паспорт, виданий на ім'я ОСОБА_2) будівництво житлового будинку розпочато 25 червня 2000 року; хто здійснював будівництво, інформація у сільради відсутня, але враховуючи, що ОСОБА_2 на той час перебували у шлюбі, вони і приймали участь у його будівництві; згідно з погосподарським обліком сільської ради будівництво будинку закінчено у 2008 році; про користуванням будинком ОСОБА_1 інформація у сільради відсутня.

Відповідач відмовляється вводити об'єкт будівництва в експлуатацію, про що не заперечував у судовому засіданні.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно з вимогами частини 6 статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Вирішуючи спір між колишнім подружжям про поділ майна, суд встановлює обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовує джерело та час його придбання.

Питання, протягом якого періоду часу сторони проживали роздільно при фактичному припиненні шлюбних відносин, має принципове значення для вирішення спору між колишнім подружжям про майно, оскільки це відповідним чином може вплинути й на вирішення юридичної долі майна, придбаного у такий період.

Відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статі 89 ЦПК України).

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто для рішень судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в іншому рішенні суду, є суб'єктний склад спору.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, виходячи насамперед з того, що встановлена заочним рішенням про розірвання шлюбу обставина про припинення шлюбних відносин між сторонами з 2001 року не має для цієї справи преюдиціального значення, з чим колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

Заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року у цивільній справі № 386/611/17 набрало законної сили 01 серпня 2017 року, в апеляційному чи касаційному порядку воно не переглядалось, предметом позову у вказаній справі було розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, тобто між тими самими особами, які беруть участь у цій справі № 386/917/19, і щодо яких у мотивувальній частині заочного рішення судом установлено, що шлюбно-сімейні відносини між ними припинені, спільного господарства сторони не ведуть, разом не проживають з 2001 року. Такі обставини мають безпосереднє значення та вплив при прийнятті судом рішення про розірвання шлюбу, тобто є преюдиційними.

Висновки апеляційного суду про те, що встановлення обставини, з якого часу сторони припинили шлюбні відносини, не були предметом дослідження у справі № 386/611/17, а припинення шлюбних відносин між сторонами є лише правовою оцінкою цієї обставини, здійсненої іншим судом, не є обґрунтованими, оскільки судом у зазначеному рішенні, виходячи з його змісту, не здійснювався аналіз, які правові наслідки для подружжя має таке припинення фактичних шлюбних відносин при поділі майна подружжя. Метою розгляду судом справи № 386/611/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу було якраз встановлення можливості подальшого спільного життя подружжя та збереження шлюбу, і іншим судом було установлено, що шлюб носить чисто формальний характер, ураховуючи, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені, спільного господарства сторони не ведуть, разом не проживають з 2001 року.

У свою чергу матеріали справи не містять підтвердження, що ОСОБА_1 зверталася до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення у справі № 386/611/17, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритими для загального доступу, тобто позивач погодилась із встановленими у ньому обставинами фактичного припинення шлюбних відносин із відповідачем із 2001 року, в межах зазначеної справи ОСОБА_1 це спростовано не було. У цій справі позивачем також не спростовано ні факт, ні період, з якого між сторонами фактично припинено шлюбні відносини.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги судове рішення, яке має преюдиціальне значення для вирішення цієї справи, а тому його висновок, що спірний об'єкт незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю сторін, не відповідає обставинам справи, що унеможливлює здійснення його поділу, як того вимагає позивач.

За умови набуття відповідачем незавершеного будівництвом об'єкта нерухомого майна - будинку з господарськими будівлями та спорудами у період зареєстрованого шлюбу, але при установленому фактичному припиненні шлюбних відносин, та відсутності підтвердження з боку позивача про її участь у будівництві, зазначений спірний об'єкт є особистою приватною власністю відповідача.

Отже, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права та помилково не врахував судове рішення, яке набрало законної сили, зокрема встановлений іншим судом преюдиціальний факт фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2001 року, не спростований позивачем.

Ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів набуття спірного об'єкта незавершеного будівництва під час роздільного проживання позивача та відповідача при фактичному припиненні шлюбних відносин, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правомірно врахував преюдиційний характер судового рішення та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки у межах справи № 386/611/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 липня 2017 року, яке набрало законної сили 01 серпня 2017 року, установлено, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені, спільного господарства сторони не ведуть, разом не проживають з 2001 року; доказів, які б давали підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна, позивачем на час їх спільного проживання не надано; будь-яких клопотань про призначення судової експертизи представниками сторін заявлено не було.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, проте суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови Кропивницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1 -2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок про задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції, судові витрати позивача, пов'язані з розглядом справи, залишаються за нею та не підлягають відшкодуванню. Із ОСОБА_1 підлягають стягненню фактично сплачені 2 562,00 грн судового збору на користь відповідача за подачу ним касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року скасувати, рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2020 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 562,00 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко