Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2019 року у справі №22-55/12

Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 22-55/12

провадження № 61-9438зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Васильківський міжрайонний прокурор Київської області, що діє в інтересах держави в особі Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України», Науково-інженерного центру «Матеріалообробка вибухом» інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України,

відповідачі: Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

третя особа - Управління Держкомзему у м. Василькові та Васильківському районі Київської області,

розглянув у порядку письмового провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року у складі судді Корнієнка С. В., ухвали Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулішенка Ю. М., Лащенка В. Д. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Ступак О. В., Іваненко Ю. Г., Маляренка А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2010 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» (далі - ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України»), Науково-інженерного центру «Матеріалообробка вибухом» інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України звернувся до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа - Управління Держкомзему у м. Василькові та Васильківському районі Київської області, про скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, припинення права власності та визнання права постійного користування на землю.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2002 року ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 . Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року задоволено позов Глевахівської селищної ради щодо припинення ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та її вилучення. У подальшому Глевахівська селищна рада здійснювала розпорядження вищезазначеними землями державного підприємства, передавши за своїми рішеннями, а саме: від 14 грудня 2007 року № 395-17-У, 05 березня 2008 року № 439-20-У, 29 січня 2008 року № 409-18-05 земельні ділянки у власність відповідачів у справі, із подальшою видачею державних актів на земельні ділянки. Проте рішенням господарського суду Київської області від 21 жовтня 2010 року було скасовано рішення цього суду від 31 грудня 2008 року у зв`язку з нововиявленими обставинами та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради щодо припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою відмовлено.

У зв`язку з наведеним, на думку прокурора, через залишення земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України», передача спірних земель у власність фізичним особам порушує права державного підприємства. При цьому, за таких обставин, відповідач - Глевахівська селищна рада, прийнявши вищевказані рішення у частині надання у власність відповідачам земельних ділянок за рахунок земель, що перебували у постійному користуванні позивача, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» та положень частини п`ятої статті 116, частини дев`ятої статті 149та частини другої статті 150 ЗК України.

Прокурор вважав, що оскільки ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» має держаний акт на право постійного користування землею зі встановленням відповідних її меж, то рішення Глевахівської селищної ради від 08 травня 2009 року № 653, яким здійснено її перерозподіл на підставі статті 152 ЗК України, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, із визнанням недійсними відповідних державних актів на земельні ділянки відповідачів та із визнанням права постійного користування на земельну ділянку за заявником та їх витребування у відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року у задоволенні позову Васильківського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором не доведено та не обґрунтовано належним чином позовних вимог, а саме те, що передача у власність земельних ділянок відповідачам відбулася саме у період чинності судового рішення від 31 грудня 2008 року, таким чином, на момент надання земельних ділянок відповідачам вони були вилучені із користування державного підприємства на користь Глевахівської селищної ради, тому застосування до даних правовідносин вимог закону щодо попереднього вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку у землекористувача є безпідставним; прокурором не доведено, що земельні ділянки відповідачів накладаються на земельну ділянку державного підприємства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що районний суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог прокурора. Суд вказав, що у випадку, якщо межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не визначені, а межові знаки відсутні, внесення координат поворотних точок земельних ділянок, визначених за допомогою дигитайзера, до Автоматизованої системи координат Державного земельного кадастру здійснюється, згідно із пунктом 2.1 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», на підставі розробленої та затвердженої, відповідно до статті 186 ЗК України, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Проте, зазначена технічна документація ні прокурором, ні ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» суду не надана.

Крім того, апеляційний суд вказав, що на момент надання земельних ділянок відповідачам, вони були вилучені із користування державного підприємства на користь Глевахівської селищної ради, тому застосування до даних правовідносин вимог закону щодо попереднього вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку у землекористувача є безпідставним.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу прокурора відхилено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року залишено без змін

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що, ухвалюючи судові рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

У вересні 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року з передбаченої пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції 2004 року, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора.

На обґрунтування заяви прокурор послався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 21 серпня 2012 року у справі № 6-26575св12, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-24501св14, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-30539ск15 та постанови Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, від 13 листопада 2013 року у справі № 6-123цс13, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1116цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-740цс17.

Надходження заяви про перегляд судових рішень до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито провадження у цій справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У лютому 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України передано на розгляд до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 травня 2002 року ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» видано державний акт на право постійного користування землею площею 971,2 га.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, вилучено у ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» земельну ділянку 387,19 га та передано до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

Рішенням Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 08 травня 2009 року вилучені від ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» земельні ділянки передано у власність фізичних осіб, у тому числі відповідачів у справі, з виданням державних актів на право власності на землю.

Господарський суд Київської області рішенням від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року та Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, скасував у зв`язку з нововиявленими обставинами вказане рішення суду від 31 грудня 2008 року та у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою відмовив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 360-4 ЦПК України 2004 року суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Заява заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на момент прийняття Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність відповідачам ця земельна ділянка на підставі судового рішення була вилучена з користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» та передана до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, тому на спірні правовідносини не поширюються норми частини дев`ятої статті 149 та частини другої статті 150 ЗК України щодо порядку вилучення земельних ділянок; крім того, зазначене підприємство не внесено до відповідного Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Крім того, суд вважав, що позивач не надав доказів, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність відповідачам, знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України».

Разом з тим, в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 21 серпня 2012 року, 24 вересня 2014 року, 10 лютого 2016 року, наданих заявником для порівняння та постановлених у справах за позовом прокуратури в інтересах держави в особі ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» та в особі Головного управління Держземагентства у Київській області до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, містяться висновки про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора з огляду на те, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» за рахунок особливо цінних земель, проте їх вилучення відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» (відбулося без згоди Президії НАН України) та вимог частини дев`ятої статті 149, частини другої статті 150 ЗК України (не проводилося Кабінетом Міністрів України та відбулося без погодження Верховної Ради України).

У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1116цс16 міститься, зокрема, правовий висновок про те, що рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким земельний закон пов`язує припинення права користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України»земельними ділянками.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», статей 84, 149, 150 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення.

Так, за змістом цієї статті землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінними і можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.

Так, згідно із частинами першою-третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що на час прийняття Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про передачу у власність відповідачів спірних земельних ділянок право постійного користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України»земельними ділянками було припинено, оскільки ці земельні ділянки були вилучені та передані до земель запасу Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області на підставі рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, яке на той час було чинним.

Однак суди залишили поза увагою, що зазначене судове рішення було скасоване у зв`язку з нововиявленими обставинами рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, її вилучення, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту. Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року залишив без змін.

Отже, зазначене судове рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким Земельний кодекс пов`язує припинення права користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» зазначеними земельними ділянками.

За положеннями статті 84 ЗК України, статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Саме такий висновок міститься в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 21 серпня 2012 року, 24 вересня 2014 року, 10 лютого 2016 року, а також у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1116цс16, наданих заявником для порівняння.

Зважаючи на зазначене, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про те, що примусове припинення права користування земельними ділянками ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» є правомірним, та що у Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області були наявні правові підстави для розпорядження цими земельними ділянками.

Крім того, суди дійшли взаємовиключних висновків, а саме: вважаючи, що спірні земельні ділянки були правомірно передані у власність відповідачам у зв`язку з припиненням у судовому порядку права користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України»цими земельними ділянками, водночас зауважили, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірні земельні ділянки знаходяться у межах земель, переданих у постійне користування цього підприємства.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди неправильно застосували норми статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», статей 84, 149, 150 ЗК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360-4 ЦПК України 2004 року є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України 2004 року, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Проте, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам, як і був позбавлений такої можливості Верховний Суд України за нормами ЦПК України 2004 року.

Відсутність процесуальної можливості з`ясувати обставини справи, зокрема, чи дійсно спірні земельні ділянки знаходяться у межах земельних ділянок, переданих у постійне користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України», перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України 2004 року.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене, встановити, чи дійсно спірна земельна ділянка знаходиться у межах землі, переданої у постійне користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України», надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк