Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.01.2021 року у справі №761/44057/19

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/44057/19

провадження № 61-19405св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Ваше авто", ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєва Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ваше авто" (далі - ТОВ "Ваше авто"), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль MERCEDES-BENZ, модель G 500, рік випуску - 2011, який 23 березня 2017 року передано в користування ОСОБА_4 відповідно до довіреності посвідченої нотаріально та зареєстрованої в реєстрі за № 317. Довіреність видана виключно на право користування автомобілем лише ОСОБА_4 та без права розпорядження, строк дії довіреності визначено до 23 березня 2018 року. Іншої довіреності та/або продовження строків користування автомобілем ОСОБА_1 не надавалося, але автомобіль станом на час розгляду справи позивачу не повернуто.

ОСОБА_1 стало відомо, що спірний автомобіль незаконно відчужено в квітні 2018 року, у зв'язку з чим він звернувся до органів поліції із заявою про скоєння злочину та Голосіївським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Голосіївське УП ГУ НП у м. Києві) порушено кримінальне провадження.

Позивач дізнався, що спірний автомобіль вибув з його власності (володіння) на підставі двох документів: договору комісії від 24 квітня 2018 року № 7304/18/002962, укладеного між ТОВ "Ваше авто" та ОСОБА_1 і договору купівлі-продажу від 24 квітня 2018 року № 7304/18/002962, укладеного між ТОВ "Ваше Авто" та ОСОБА_3, які позивач просить визнати недійсними. Ураховуючи, що в подальшому автомобіль перепродавався декілька разів, а власником автомобіля на даний час є ОСОБА_2 заявлені вимоги про витребування спірного автомобіля на користь позивача за віндикаційним позовом.

Таким чином, просив:

- визнати договір комісії від 24 квітня 2018 року № 7304/18/002962, укладений між ТОВ "Ваше авто" та ОСОБА_1 недійсним;

- визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу від 24квітня 2018 року № 7304/18/002962, укладений між ТОВ "Ваше авто" та ОСОБА_3 недійсним;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіль MERCEDES-BENZ, модель G 500, рік випуску - 2011, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, тип - спеціалізований легковий універсал-В, колір - сірий.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним договір комісії від 24 квітня 2018 року № 7304/18/002962, укладений між ТОВ "Ваше авто" та ОСОБА_1. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 квітня 2018 року № 7304/18/002962, укладений між ТОВ "Ваше авто" та ОСОБА_3. Витребуваано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 транспортний засіб марки "MERCEDES BENZ", модель G 500,2011 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1, тип - спеціалізований легковий універсал-В, колір - сірий. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вчинення представником ОСОБА_5 від імені ОСОБА_1 дій є протиправним, а договір комісії № 734/18/002962/ від 24 квітня 2018 року підписаний ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 є недійсним, оскільки він суперечить положенням частини 1 статті 203 ЦК України. Враховуючи, що ОСОБА_1 не уповноважував ТОВ "Ваше Авто" на укладення договору купівлі-продажу автомобіля, тобто відсутнє волевиявлення позивача як власника спірного майна на його відчуження, суд дійшов висновку про визнання договору недійсним з підстав невідповідності вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач не уповноважував ОСОБА_4 на здійснення продажу автомобіля, не мав волевиявлення щодо його відчуження ОСОБА_4, тому ОСОБА_1, якому належить спірний автомобіль має право витребувати його від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, оскільки автомобіль вибув з володіння власника поза його волею.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року - скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до участі у справі не залучено особу, яка уклала договір комісії від імені позивача, а саме ОСОБА_5 та не залучено ОСОБА_4, у користуванні якого перебував спірний автомобіль і не був повернутий позивачу по закінченню строку довіреності. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не встановив склад сторін у справі та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Крім того, апеляційний суд посилався на те, що спірний автомобіль вибув з володіння власника ОСОБА_1 за його волею, а тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову. Суд зазначив, що якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав автомобіль у володіння та користування за нотаріально посвідченою довіреністю, то він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що власник майна ОСОБА_1 має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про необхідність залучення до участі у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є помилковими, оскільки належними відповідачами у справі з позовними вимогами про визнання недійсним договору комісії і договору купівлі-продажу автомобіля є ТОВ "Ваше Авто" та ОСОБА_3. Так, ОСОБА_5 не є стороною оспорюваного правочину (договору комісії), а отже і не може бути відповідачем у цій справі.

Також безпідставними вважає висновки апеляційного суду про залучення до участі у справі ОСОБА_4, у користуванні якого перебував автомобіль, оскільки, відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 23 березня 2017 року автомобіль передано у користування ОСОБА_4 строком на один рік без права передоручення іншим особам. У той же час, автомобіль було відчужено вже після закінчення строку дії цієї довіреності у квітні 2018 року. Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору комісії автомобіль вже не перебував у користуванні ОСОБА_4, останній не був ні представником позивача ні самостійним учасником зазначених правочинів.

Крім того, позивач посилається на неправильне застосування апеляційним судом статті 388 ЦК України щодо права особи на витребування свого майна у добросовісного набувача. Вважає безпідставними висновки апеляційного суду про те, що автомобіль вибув з володіння позивача за його волею з тих підстав, що він був переданий у користування ОСОБА_4. Адже оспорюваний договір комісії укладено вже після закінчення строку дії довіреності, якою автомобіль передано у користування.

Позивач вважає, що його вимога про витребування майна від останнього володільця майна є належним способом захисту порушеного права, оскільки метою віндикаційного позову є забезпечення власнику повернення речі, якої від був незаконно позбавлений.

Позивач посилається на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які апеляційним судом не використано та які викладені у наступних постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) та у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц.

Підставою касаційного оскарження зазначено порушення судами норм процесуального права (касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У лютому 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача від ОСОБА_3, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити постанову апеляційного суду в силі, оскільки вона є обгрунтованою та законною.

У лютому 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити постанову апеляційного суду в силі, оскільки матеріалами справи підтверджено волевиявлення позивача на передачу автомобіля у користування іншій особі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року справу № 761/44057/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (далі - ТЗ) серії НОМЕР_2, виданим 23 серпня 2016 року Центром 8047 підтверджено належність на праві власності ОСОБА_1 спірного автомобіля марки "MERCEDES-BENZ", модель G 500, рік випуску - 2011, номер шасі НОМЕР_1, тип - спеціалізований легковий універсал-В, колір - сірий.

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 23 березня 2017 року зареєстрованої в реєстрі за № 317 указаний автомобіль передано у володіння та користування ОСОБА_4 строком на один рік, тобто до 23 березня 2018 року без права передоручення повноважень іншим особам.

ОСОБА_1 звернувся до органів поліції із заявою про скоєння злочину, оскільки після закінчення строку дії довіреності автомобіль йому не повернуто, а згодом позивачу стало відомо, що автомобіль у квітні 2018 року відчужено. Голосіївським УП ГУ НП у м. Києві порушено кримінальне провадження № 12019100010005755.

Відповідно до листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Головний сервісний центру МВС України) від 21 листопада 2019 року за вих. № 31/1043аз, станом на 19 листопада 2019 року згідно з інформацією з бази даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль MERCEDES-BENZ, G 500,2011 року випуску, кузов НОМЕР_1, державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_3, який було зареєстровано за ОСОБА_1 25 квітня 2018 року в ТСЦ 8047 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві на підставі договору, укладеного з ТОВ "Ваше авто" від 24 квітня 2018 року № 7304/18/002962 перереєстровано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в ТСЦ 8046 вказаний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ 16 травня 2018 року № 8046/2018/941519, перереєстровано за ОСОБА_8,07 червня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ 07 червня 2018року № 8046/2018/974209 - за ОСОБА_9,30 січня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу укладеного в ТСЦ 30 січня 2019 року № 8046/2019/129077 за ОСОБА_2.

Установлено, що 24 квітня 2018 року між ТОВ "Ваше Авто" в особі ОСОБА_10 (комісіонер) та ОСОБА_1, в особі ОСОБА_5 (комітент) укладено договір комісії № 7304/18/002962, за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу MERCEDES-BENZ G 500 універсал - В, 2011 року випуску, колір сірий, № кузова НОМЕР_4, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2, зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 23 серпня 2016 року за ціною не нижче узгодженої сторонами.

24 квітня 2018 року між ТОВ "Ваше Авто", який є комісіонером та діє на підставі укладеного з власником ТЗ договору комісії № 7304/18/002962 від 24 квітня 2018 року (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) підписано договір купівлі-продажу ТЗ MERCEDES-BENZ G 500 Універсал-В, 2011 року випуску, колір сірий, № кузова НОМЕР_1.

Таким чином, укладенню відповідачем ТОВ "Ваше Авто" договору купівлі-продажу № 7304/18/002962 від 24 квітня 2018 року щодо продажу на користь ОСОБА_3 спірного автомобіля передувало підписання договору комісії № 7304/18/002962 від 24 квітня 2018 року, оскільки ТОВ "Ваше Авто" як сторона договору купівлі-продажу, діяло на підставі договору комісії, сторонами якого були ОСОБА_5, що діяв від імені позивача та ТОВ "Ваше Авто", укладеного з власником ТЗ (преамбула договору купівлі-продажу від 24 квітня 2018 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Щодо права позивача на витребування майна від добросовісного набувача

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майнашляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Статтею 388 ЦК України передбачені випадки витребування майнавласником від добросовісного набувача:

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про те, що позивач не довів того факту, що майно вибуло з його власності поза його волею, тому витребувати автомобіль на підставі пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України неможливо.

Однак, ОСОБА_1 вважає безпідставними висновки апеляційного суду про те, що автомобіль вибув з його володіння за його волею з тих підстав, що він був переданий у користування ОСОБА_4, та у касаційній скарзі вказує на те, що оспорюваний договір комісії укладено вже після закінчення строку дії довіреності, якою автомобіль передано у користування. Отже, його вимога про витребування майна від останнього набувача майна є належним способом захисту порушеного права, оскільки метою віндикаційного позову є забезпечення власнику повернення речі, якої від був незаконно позбавлений.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду та відхиляє доводи касаційної скарги з огляду на таке.

Апеляційним судом установлено, що позивач відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 23 березня 2017 року зареєстрованої в реєстрі № 317 спірний автомобіль передав у володіння та користування ОСОБА_4 строком на один рік, тобто до 23 березня 2018 року без права передоручення іншим особам.

ОСОБА_1 посилався на те, що після закінчення строку дії довіреності автомобіль йому не було повернуто, а згодом позивачу стало відомо, що автомобіль у квітні 2018 року відчужено.

Однак, апеляційним судом установлено, що після закінчення строку дії довіреності позивач не звертався до ОСОБА_4 з вимогою повернення автомобіля, користування ним сторонами продовжено не було.

З матеріалів справи вбачається, що про відчуження автомобіля у квітні 2018 року позивачу стало відомо 21 листопада 2019 року з відповіді Головного центру МВС.

Так, у суді апеляційної інстанції установлено, що по закінченню дії довіреності ОСОБА_1 в усному порядку звертався до ОСОБА_4 з проханням повернути спірний автомобіль. В свою чергу ОСОБА_4 обіцяв повернути позивачу автомобіль одразу після закінчення його ремонту. У 2019 році ОСОБА_1 збираючись за кордон здійснив перевірку можливих штрафів на цей автомобіль та виявив, що автомобіль вже йому не належить.

ОСОБА_1 добровільно передав свій автомобіль у користування та володіння ОСОБА_4, а після закінчення строку дії довіреності без укладення будь-яких договорів та довіреностей залишив спірний автомобіль у ОСОБА_4.

Установлено, що між ТОВ "Ваше Авто" та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_5 укладено договір комісії за умовами якого ОСОБА_1 доручив ТОВ "Ваше Авто" здійснити продаж спірного автомобіля. ТОВ "Ваше Авто" продало автомобіль ОСОБА_3, який не знав і не міг знати про відсутність у продавця права на відчуження цього транспортного засобу. У подальшому вказаний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ 16 травня 2018 року № 8046/2018/941519, було перереєстровано за ОСОБА_8,07 червня 2018 рокуна підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ 07 червня 2018 року № 8046/2018/974209, за ОСОБА_9,30 січня 2019рокуна підставі договору купівлі-продажу укладеного в ТСЦ 30 січня 2019 року № 8046/2019/129077 за ОСОБА_2.

Згідно висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 742/3315/16-ц норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Таким чином, спірний автомобіль вибув з володіння власника - ОСОБА_1 за його волею, що не спростовано відповідними доказами, а тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову.

Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль по довіреності посвідченій нотаріально передано позивачем ОСОБА_4 у володіння та користування, він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Власник майна ОСОБА_1 має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб.

У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.

Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколудо Конвенції закріплює три правила:

1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном;

2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями;

3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Оскільки останній набувач спірного автомобіля ОСОБА_2 набув право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу автомобіля 30 січня 2019 року, а суд апеляційної інстанції встановив, що майно не є таким що вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею, обгрунтованим є висновок про неможливість витребування автомобіля від добросовісного набувача.

Виходячи із встановлених обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позовних вимогах в повному обсязі.

Щодо необхідності залучення до участі у справі співвідповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

У касаційній скарзі позивач посилався на помилковість висновків апеляційного суду про необхідність залучення до участі у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки вважав, що ці особи не є сторонами оспорюваних правочинів.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що особа, яка уклала договір комісії від його імені невідома, повноважень на укладення договору комісії позивач ні ОСОБА_5, ні іншій особі не надавав, тому, серед іншого, просив, визнати недійсним договори комісії та купівлі-продажу.

Позивач також просив визнати недійсним, договір комісії, який був підписаний ОСОБА_5, однак останній не залучений до участі у справі в якості відповідача.

Відповідно до частин 1 , 3 , 4 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частин 1 , 3 , 4 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частин 1 , 3 , 4 статті 13 ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина 1 , 2 та 3 статті 51 ЦПК України).

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_5 уклав від імені ОСОБА_1 договір комісії з ТОВ "Ваше Авто ", а в свою чергу ТОВ "Ваше Авто", на підставі укладеного з власником ТЗ договору комісії уклало із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу ТЗ.

Проте відповідачами у справі є лише ТОВ "Ваше Авто", ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а ОСОБА_5, який безпосередньо укладав договір комісії від імені позивача не залучений до участі у справі, тоді як рішення суду у спірних правовідносинах впливає на його права та обов'язки.

Установлено, що позивач відповідно до нотаріально посвідченої довіреності передав у володіння та користування ОСОБА_4 свій автомобіль.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про необхідність залучення ОСОБА_4 до участі у справі, як особи у користуванні якого перебував спірний автомобіль.

Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, які апеляційним судом не застосовано та які викладені у наступних постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) та у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) спірні правовідносини виникли з підстав виселення осіб без надання іншого житлового приміщення та зобов'язання знятися з реєстраційного обліку, що є відмінними від обставин справи яка переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17 спір стосувався оскарження дій реєстратора та зобов'язання його до вчинення дій, а також Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо юрисдикції цього спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 роз'яснено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) вказано про те, що задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц, судом касаційної інстанції викладено висновки щодо права власника на витребування належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Оскільки у справі, що переглядається ( № 761/44057/19) не встановлено незаконного вибуття майна з власності ОСОБА_1, тому суд не може посилатися на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування статей 387, 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук