Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №68610026/16-ц

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 686/10026/16-ц

провадження № 61-20611св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2019 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2015 року по Старокостянтинівському шосе у м. Хмельницькому відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Ford Focus», державний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Ford Focus»), під керуванням позивача та автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний номерНОМЕР_2 (далі - автомобіль «Mitsubishi Lancer») під керуванням ОСОБА_5 . Внаслідок ДТП та порушення ОСОБА_5 правил дорожнього руху автомобіль, яким керував позивач та який йому належить на праві приватної власності, отримав механічні пошкодження. Позивач вказує на те, що ОСОБА_5 не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом, а тому не мав права керувати автомобілем «Mitsubishi Lancer», оскільки, власниками вказаного автомобіля є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , останній вчинив недбалість щодо утримання джерела підвищеної небезпеки та допустив до керування транспортним засобом ОСОБА_5 , який не отримував та не мав посвідчення водія.

В судовому засіданні 19 липня 2016 року Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача у справі - ОСОБА_6 .

На підставі викладеного, уточнивши 19 липня 2016 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на його користь 271 380,07 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої в ДТП.

Справа розглядалася в судах неодноразово.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.Стягнуто із ОСОБА_4 та із ОСОБА_2 , як законного представника малолітнього ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 по 17 500,00 грн на відшкодування майнової шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що суб`єктом відповідальності за майнову шкоду, спричинену позивачу, був ОСОБА_6 як співвласник транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», який, маючи реєстраційні документи на транспортний засіб, законно володів та користувався ним та протиправно передав його іншій особі, дії якої призвели до заподіяння шкоди позивачу. ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_3 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_2 , як спадкоємці ОСОБА_6 , що прийняли спадщину, відповідно до статті 1231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язані у межах вартості спадкового майна задовольнити вимоги позивача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, в якій заявник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що у діях ОСОБА_2 відсутній склад цивільного правопорушення. ОСОБА_2 надавала згоду на передачу автомобіля третій особі, а тому є суб`єктом відповідальності за завдану позивачу майнову шкоду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

09 листопада 2015 року близько 12 год 00 хв по Старокостянтинівському шосе у м. Хмельницькому відбулася ДТП за участю автомобіля «Ford Focus» під керуванням ОСОБА_1 та автомобілем «Mitsubishi Lancer» під керуванням ОСОБА_5 .

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 08 листопада 2007 року власником автомобіля «Mitsubishi Lancer» є ОСОБА_2 .

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2016 року, що набрав законної сили 12 вересня 2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України.

Вироком суду встановлено, щоОСОБА_5 29 листопада 2015 року о 12 год 00 хв, керуючи автомобілем «Mitsubishi Lancer», проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки для інших учасників дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху в порушення вимог пунктів 10.1, 11.4, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, та допустив зіткнення із автомобілем «Ford Focus», яким керував ОСОБА_1 , у результаті чого останньому спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Цим вироком також встановлено, що автомобіль «Mitsubishi Lancer» на час ДПТ 29 листопада 2015 року перебував у володінні ОСОБА_6 і останній безвідповідально спонукав та допустив ОСОБА_5 , який не мав права керування транспортним засобом, до керування транспортним засобом, у результаті чого з причин порушення ОСОБА_5 . Правил дорожнього руху України сталася ДТП.

Внаслідок вказаної ДТП автомобіль «FordFocus», що належить на праві власності ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження. Майнова шкода, завдана позивачу, із врахуванням часткового відшкодування шкоди МТСБУ, складає 218 047,39 грн. Вказаний розмір шкоди підтверджується звітом про оцінку автомобіля «Ford Focus» від 29 грудня 2015 року та не оспорюється сторонами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Його спадкоємцями першої черги за законом є діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які залучені до участі у справі як його правонаступники.

Відповідно до листа Першої Хмельницької державної нотаріальної контори від 17 грудня 2018 року № 2648/01-16 спадкова справа до майна померлого ОСОБА_6 не заводилася.

Автомобіль «Mitsubishi Lancer», право власності на який оформлено на ОСОБА_2 , є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , оскільки придбаний ним у період зареєстрованого шлюбу, ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності цього майна.

Мотиви, із яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Згідно з підпунктом «ґ» пункту 2.9 Правил дорожнього руху України водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 цих Правил.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_6 , як співвласник автомобіля «Mitsubishi Lancer», 29 листопада 2015 року передав його особі, яка не мала права керування транспортними засобами - ОСОБА_5 , який не справився з керуванням указаним автомобілем спричинив ДТП, унаслідок якої позивачеві завдана майнова шкода, що підтверджується також вироком суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, дійшли висновку про те, що ОСОБА_6 є суб`єктом відповідальності за завдану майнову шкоду.

Верховний Суд не може у повній мірі погодитися із таким висновок судів.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

Аналіз загальних положень про відшкодування шкоди (статті 1166-1194 ЦК України) свідчить про те, що власник транспортного засобу відповідає за шкоду завдану особою, яка керувала транспортним засобом, у випадках, коли неправомірному заволодінню цією особою транспортним засобом сприяла недбалість його власника (частини четверта статті 1187 ЦК України) або перебування такої особи у трудових відносинах з власником та заподіяння шкоди під час виконання нею трудових обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

Під неправомірним заволодінням транспортним засобом необхідно розуміти умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Зі змісту частини четвертої статті 1187 ЦК України вбачається, що особа неправомірно заволодіває транспортним засобом внаслідок недбалості (необережності) власника.

Разом з цим, допуском до керування транспортним засобом особи, яка не має права ним керувати, визнається усна чи письмова згода, розпорядження, вказівка власника, у володінні якого перебуває транспортний засіб.

Допуск до керування транспортним засобом особою, яка не має права ним керувати, відбувається через умисні дії власника транспортного засобу.

Відповідно до загальних принципів права відповідальність за умисні дії (бездіяльність) завжди є більш суворою, ніж відповідальність за дії (бездіяльність), вчиненні через необережність.

Аналіз положень частини другої статті 1187 ЦК України свідчить про те, що вказана норма застосовується у випадку заподіяння шкоди особою, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки.

Разом з цим, вказана норма не може застосовуватися у випадку, якщо шкода завдана декількома об`єктами, діяльність з якими пов`язана з підвищеною небезпекою, оскільки у таких правовідносинах застосуванню підлягає норма статті 1188 ЦК України.

Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самими їх володільцям, відшкодування шкоди відбувається за правилами частини першої статті 1188 ЦК України.

Так, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

У відносинах, що виникли із взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідальність будується на загальних умовах за принципом вини.

Тобто у такому разі особою, яка зобов`язана відшкодувати завдану шкоду, є та особа, безпосередні дії якої призвели до виникнення в іншої особи збитків.

Для правильного застосування наведених положень статті 1188 ЦК України першочергове значення має встановлення суб`єкта відповідальності за завдану шкоду.

Так, за загальним правилом для притягнення особи до деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина.

За встановленими у справі обставинами, безпосередніми діями винної в ДТП особи - ОСОБА_5 , які полягають у порушенні ПДР України під час керування транспортним засобом та виїзді на зустрічну смугу руху, що призвело до ДТП, внаслідок неможливості справитись з керуванням транспортним засобом, переданим йому за згодою власника, позивачу як потерпілій особі завдано шкоди.

Разом з цим, заподіяння позивачу шкоди стало можливим також через неправомірні дії самого власника транспортного засобу, які полягають у передачі керування транспортним засобом особи, яка не має права керування, а тому апріорі не вміє керувати транспортним засобом, що у подальшому призвело до настання для позивача негативних наслідків. Наведене свідчить про те, що між умисними неправомірними діями власника транспортного засобу та шкодою, заподіяною позивачу, існує причино-наслідковий зв`язок.

Таким чином, шкоду позивачу завдано спільними взаємопов`язаними сукупними діями водія транспортного засобу та його власника.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку заподіяння шкоди особою, яка не має права керування наземним транспортним засобом, яка допущена до керування транспортним засобом за згодою його власника, суб`єктом відповідальності є водій транспортного засобу та власник транспортного засобу як особи, спільними діями яких завдано шкоди.

Особливості відповідальності осіб, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, визначені положеннями статті 1190 ЦК України.

Частина друга статті 1190 ЦК України надає суду можливість встановити часткову відповідальність осіб, спільними діями яких завдано шкоди.

За змістом вказаної норми така можливість може бути реалізована судом за заявою потерпілого.

Разом з цим, беручи до уваги те, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, помилково вважав, що суб`єктом відповідальності за завдану шкоду є лише власник транспортного засобу, тому суд із урахуванням наведеного вище принципу jura novit curia («суд знає закони») вважає за можливе самостійно визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

В якості критерію для визначення частки кожного завдавача шкоди у відшкодуванні, що належатиме потерпілому, застосовується ступень вини кожного із завдавачів шкоди.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, ступень вини кожного із завдавачів шкоди, суд дійшов висновку про те, що частки відповідальності осіб, спільними діями яких завдано шкоду позивачу, складають таку пропорцію: частка відповідальності водія - 80 відсотків, частка відповідальності власника транспортного засобу - 20 відсотків.

Судами встановлено, що розмір відшкодування завданої позивачу шкоди із урахуванням часткового відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України складає 218 047,39, тому на осіб, спільними діями яких завдано шкоду позивачу, покладається обов`язок щодо відшкодування завданої шкоди у розмірі: на водія - 174 437,90 грн, на власника транспортного засобу - 43 609,40 грн.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 23 січня 2017 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений відповідний актовий запис.

Суди встановили, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 у розумінні статті 1268 ЦК України є його сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Статтею 1282 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Встановивши, що загальна вартість майна, одержаного у спадщину, складає 35 000,00 грн, суди попередніх інстанцій, із урахуванням рівності часток у спадковому майні, обґрунтовано стягнули із ОСОБА_4 та представника неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на користь позивача по 17 500,00 грн на відшкодування майнової шкоди.

Позивач при зверненні до суду визначив водія транспортного засобу - ОСОБА_5 у статусі третьої особи.

Права та обов`язки учасників справи визначені у статті 43 ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановленні статтею 43 цього Кодексу.

Враховуючи те, що третя особа у справі - ОСОБА_5 під час розгляду цієї справи не був позбавлений можливості подавати докази, брати участь у судових засіданнях, брати участь у дослідженні доказів, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими правами, передбаченими частиною першою статті 43 ЦПК України, тому зроблені під час касаційного перегляду судових рішень висновки щодо прав та обов`язків третьої особи не свідчать про порушення судом принципу диспозитивності.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану позивачу, є ОСОБА_2 як співвласник транспортного засобу, яка несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки норма частини першої статті 1188 ЦК України покладає обов`язок з відшкодування шкоди на особу, із вини якої така шкода завдана. Судом як у цій справі, так і у справі про притягнення винної у вчиненні ДТП особи до кримінальної відповідальності, не встановлено факту здійснення ОСОБА_2 будь-яких винних неправомірних дій, що призвели до заподіяння шкоди позивачу.

Висновки за результатами розгляду справи

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норму частини другої статті 1187 ЦК України, яка передбачає відповідальність особи за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, та не регулює правові відносини у випадку завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про те, що суб`єктом відповідальності за завдану позивачу шкоду є виключно власник транспортного засобу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на порушення норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, понесені у зв`язку із розглядом справи судові витрати підлягають стягненню із ОСОБА_4 та із ОСОБА_2 як законного представника малолітнього ОСОБА_3 на користь держави пропорційно розміру задоволених вимог - по 781,57 грн ((2 713,80 грн + 4 070,70 грн + 5 427,60 грн) ? 12,8 %)).

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути із ОСОБА_4 та із ОСОБА_2 як законного представника малолітнього ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 по 17 500,00 грн на відшкодування майнової шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнути із ОСОБА_4 та із ОСОБА_2 як законного представника малолітнього ОСОБА_7 на користь держави по 781,57 грн на відшкодування судових витрат у справі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик