Історія справи

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 585/1425/17

провадження № 61-43370св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Роменський міський відділ (з обслуговування м. Ромни та Роменського району) Управління Міністерства внутрішніх справи України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії Роменського міського відділу (з обслуговування м. Ромни та Роменського району) Управління Міністерства внутрішніх справи України в Сумській області,

треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року у складі судді Машини І. М. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Роменського міського відділу (з обслуговування м. Ромни та Роменського району) Управління Міністерства внутрішніх справи України в Сумській області (далі - Роменський МВ УМВС України у Сумській області) відшкодування майнової шкоди у розмірі 5 млн. грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 млн. грн.

Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2015 року старший сержант ОСОБА_2 групи конвойної служби міліції, яка підпорядкована Роменському МВ Управління МВС України у Сумській області, пострілом з вогнепальної зброї скоїв вбивство через необережність її сина старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 , який разом з ним перебував у службовому відрядженні у складі зведеного загону УМВС України в Сумській області в зоні проведення антитерористичної операції у м. Гірському Попаснянського району Луганської області. Вироком Попаснянського районного суду Луганської області від 28 квітня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 119 КК України, призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк 3 роки, звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік. Загибель сина завдала їй фізичний біль та моральні страждання, погіршився стан її здоров`я; зазначала, що тривалий час перебувала на стаціонарному лікування в дерматологічному, неврологічному та кардіологічному відділеннях медичного закладу, витратила значні кошти на лікування.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2018 року залучено до участі в справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметом спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Роменський МВ Управління МВС України у Сумській області не відповідає за заподіяння шкоди, належним відповідачем у справі є держава у особі органу державної влади, в деліктних правовідносинах зобов`язання держави виконує Державна казначейська служба України. Крім того, суд вказав на те, що спеціальним законом, який регулює порядок проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 25 липня 2018 року рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не зверталася до суду першої інстанції з клопотанням про заміну первісного відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача; долучені до матеріалів справи копії чеків на придбання медикаментів, поповнення банківських карт не підтверджують заявлений у справі розмір майнової шкоди. Також суд дійшов висновків, що у справі відсутні докази на підтвердження того, що погіршення стану здоров`я позивача спричинено моральними стражданнями та перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача. При цьому, суд керувався висновком щодо застосування права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження; витребувано справу з Роменського міськрайонного суду Сумської області.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відмовлено Кабінету Міністрів України у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні; справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд неправильно тлумачив постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; позов було подано до належного відповідача; стягнення коштів з державного органу регулюється Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845; суди не дослідили зібрані у справі докази.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві, поданому у лютому 2018 року до Верховного Суду, Міністерство внутрішніх справ України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 25 липня 2018 року без змін, мотивуючи це тим, що відповідачем у справі та суб`єктом відшкодування шкоди має бути ОСОБА_2 , який у трудових відносинах з МВС України не перебував і не перебуває; позивач не надала доказів заподіяння їй майнової шкоди та не обґрунтувала вимоги щодо відшкодування їй моральної шкоди у заявлених у справі розмірах такої шкоди; відшкодування органом внутрішніх справ моральної шкоди у разі загибелі працівника міліції законом не передбачено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 лютого 2015 року за місцем дислокації зведеного загону міліції УМВС України в Сумській області у м. Гірському Попаснянського району Луганської області старший сержант міліції ОСОБА_2 групи конвойної служби міліції, підпорядкованої Роменському МВ УМВС України в Сумській області, одиночним пострілом з автомата «АКС-74» заподіяв вогнепальне поранення старшому лейтенанту міліції ОСОБА_5 ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, підпорядкованого Роменському МВ УМВС України в Сумській області; від отриманого поранення ОСОБА_5 помер у лікарні.

Вироком Попаснянського районного суду Луганської області від 28 квітня 2015 року у справі № 423/274/15-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 119 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; на підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання зі встановленням іспитового строку тривалістю на 1 рік.

ОСОБА_1 заявляє цей позов як матір ОСОБА_5 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтями 1166, 1167 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, а саме: майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою статті 1167 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що належним відповідачем у цій справі має бути держава, оскільки Роменський МВ УМВС України у Сумській області не відповідає за заподіяння ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди.

Зазначені висновки є помилковими з наступних підстав.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Статтею 5 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов`язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При звертанні до громадянина працівник міліції зобов`язаний назвати своє прізвище, звання та пред`явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт.

Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов`язків не вимагає іншого.

Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов`язки, й зобов`язана дати їм пояснення з цього приводу.

У разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею, особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку.

Відшкодуванню підлягають у повному обсязі: 1) заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій або бездіяльності працівників міліції; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), вартість вилученого майна, якщо його повернення в натурі та в тому ж стані стало неможливим; 3) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 4) моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії або бездіяльність працівників міліції завдали моральної втрати громадянинові, моральних страждань, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Працівники органів міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов`язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.

Працівник міліції, який виконує свої обов`язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.

Відповідальність роботодавця за шкоду завдану її працівником врегульовано статтею 1172 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У справах про відшкодування шкоди завданої працівником міліції у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення, визначальне значення має саме кваліфікація відповідних конкретних дій посадових осіб, а не характер загальної діяльності організації в якій працює завдавач шкоди.

Співробітник міліції, який перебував на посаді міліціонера групи конвойної служби міліції, підпорядкованої Роменському МВ УМВС України у Сумській області, здійснюючи функції представника влади та перебуваючи у відрядженні в зоні проведення антитерористичної операції при виконанні службових обов`язків з охорони громадського порядку скоїв вбивство, тобто вчинив кримінальний делікт під час здійснення адміністративно-владних повноважень, та допустив порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди.

Відповідно, у справах про відшкодування шкоди, завданої працівником міліції під час виконання службових обов`язків в результаті злочину, відповідачем є та юридична особа, у якій працевлаштований такий співробітник, а спеціальними нормами, що регулюють такі правовідносини є статті 1187, 1172 ЦК України.

За сукупності таких умов, за спричинену працівником міліції шкоду, відповідальність має нести його роботодавець, а тому належним відповідачем у справі, до якого має бути звернута вимога є Роменське МВ УМВС України у Сумській області, який є юридичною особою і може бути стороною у цивільному процесі (стаття 48 ЦПК України).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлені у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16 (провадження № 61-10121св19).

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій фактично виходили з процесуальних питань та не встановили усіх обставин справи, не сприяли всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення в справі, неправильно застосували норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки допущені судами недоліки, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час розгляду якої суду належить урахувати викладене у цій постанові Верховного Суду, надати відповідну правову оцінку доказам та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 25 липня 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. М. Сімоненко С. П. Штелик