Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №127/7370/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 127/7370/17

провадження № 61-39789св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ОлійникА. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану її представником - адвокатом Маліцькою ІриноюОлексіївною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Прокопчук А. В., та постанову апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Ковальчука О. В., Якименко М. М., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, уточненим у грудні 2017 року, до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 10 жовтня 2016 року у м. Вінниці по вул. 600-річчя, 27 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Volkswagen Golf, номерний знак НОМЕР_1, під його керуванням, та автомобіля марки Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень; згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 4 грудня 2017 року розмір завданих збитків складає 27 336,01 гривень.

Позивач зазначає, що постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року скасовано постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Цією ж постановою встановлено, що у діях водія ОСОБА_5 вбачається невідповідність вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху, а в діях водія ОСОБА_7 може вбачатись невідповідність дій вимогам пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху.

За таких обставин вважає вину відповідача у дорожньо-транспортній пригоді доведеною, тому просив стягнути з неї у відшкодування завданих збитків 27 336,01 гривень, а також витрати, понесені у зв'язку з проведенням судової експертизи, у розмірі 2 000,61 гривень і витрати на проведення дефектувальних робіт (розукомплектація транспортного засобу перед проведенням експертизи) у розмірі 525,01 гривень.

Також вказав, що діями ОСОБА_5 йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних хвилюваннях через пошкодження свого майна і вимушеній зміні звичної організації повсякденного життя через відсутність можливості користуватися транспортним засобом. Дану шкоду оцінює у 10 000 гривень, які також просить стягнути з відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 27 336,01 гривень і 2 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат, понесених у зв'язку з оплатою автотоварознавчої експертизи і проведенням дефектувальних робіт (розукомплектація транспортного засобу перед проведенням експертизи), 2 521,62 гривень та 1 280 гривень - у відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту настання дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_5, що є підставою для покладення на неї відповідальності за майнову і моральну шкоду, що завдана водію автомобіля марки Volkswagen Golf, номерний знак НОМЕР_1, - ОСОБА_4

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року - без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про покладення відповідності за завдану позивачу майнову і моральну шкоду на винну у дорожньо-транспортній пригоді особу - ОСОБА_5, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року і постанову апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що у даній дорожньо-транспортній пригоді винними є обидва її учасники, тому немає правових підстав для покладення на неї відповідальності за завдану ОСОБА_4 майнову і моральну шкоду.

На думку заявника, суди дійшли неправильного висновку про те, що її вина у дорожньо-транспортній пригоді встановлена постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року, так як ця постанова прийнята у справі про притягнення до адміністративної відповідальності позивача і не має преюдиційного значення при вирішення питання щодо її винуватості у зазначеній події. Щодо неї протокол про адміністративне правопорушення не складався, постанова про визнання її винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, відсутня.

Вказала, що розмір збитку, завданого ОСОБА_4 у зв'язку з пошкодженням його автомобіля, є меншим ніж ліміт відповідальності ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому немає правових підстав для стягнення з неї цієї суми.

Заявник вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, про заподіяння позивачу моральної шкоди і наявність підстав для її відшкодування, так як ці доводи не підтверджені доказами.

Позиція інших учасників справи

У січні 2019 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 2 000 гривень, оскільки він зазнав душевних страждань через пошкодження свого майна і тривалий час позбавлений можливості ним користуватися. Послався на те, що як постраждала у дорожньо-транспортній пригоді особа має право на відшкодування завданих збитків за рахунок безпосереднього винуватця цієї події, що підтверджується також практикою Верховного Суду України (постанова від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16).

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 21 грудня 2018 року зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 3 квітня 2016 року ОСОБА_8 уклав з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АЕ/7820899), відповідно до умов якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_4, номерний знак НОМЕР_3. Строк дії полісу встановлений до 4 квітня 2017 року включно; ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, - 100 000 гривень.

3 серпня 2016 року ОСОБА_8 продав зазначений автомобіль ОСОБА_9 Після видачі новому власнику свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу номерний знак автомобіля змінений на НОМЕР_2.

10 жовтня 2016 року у м. Вінниці по вул. 600-річчя, 27 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Volkswagen Golf, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля марки Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (справа про адміністративне правопорушення № 127/22044/16-п).

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року скасовано і провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, а саме у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Оцінивши зазначену постанову, суди встановили, що водій ОСОБА_4 керував автомобілем марки Volkswagen Golf, номерний знак НОМЕР_1, і, виконуючи поворот ліворуч, не дав дорогу автомобілю марки Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_2, який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого відбулося зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів. У ході розгляду справи про адміністративне правопорушення апеляційний суд дослідив висновок експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центра Міністерства внутрішніх справ України від 9 грудня 2016 року № 829а та встановив, що у досліджуваній дорожній обстановці дії водія ОСОБА_7 з технічної точки зору регламентувались вимогами пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, а водія ОСОБА_5 - пунктом 12.3 Правил дорожнього руху.

У ситуації, яка склалась, при технічних параметрах, які містяться в матеріалах справи, та за умови, що автомобіль під керуванням ОСОБА_7 з моменту перетину осьової лінії до моменту контактування з автомобілем ОСОБА_5 рухався зі швидкістю 5-10 км/год і при цьому подолав відстань біля 9 м, в діях водія ОСОБА_5 вбачається невідповідність вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху, а в діях водія автомобіля ОСОБА_7 може вбачатись невідповідність дій вимогам пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху.

Враховуючи відстань, яку подолав автомобіль під керуванням ОСОБА_7, виконуючи маневр повороту, від осьової лінії до місця зіткнення (9 м), швидкість його руху під час виконання даного маневру (ОСОБА_7 як в первинних показах, які давав на місці події, так і у подальшому в ході судового розгляду зазначав про швидкість руху його автомобіля під час виконання даного маневру 5 км/год), з врахуванням наявних пошкоджень, які отримали транспортні засоби внаслідок зіткнення, розташування транспортних засобів після зіткнення, наявність технічної можливості у водія ОСОБА_5 попередити зіткнення шляхом виконання вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 порушень пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху.

Вказану постанову апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року суди першої і апеляційної інстанцій оцінили у порядку частини четвертої статті 82 ЦПК України і дійшли висновку, що у ній встановлена вина ОСОБА_5 у вчиненні адміністративного правопорушення та причинний зв'язок між порушенням нею Правил дорожнього руху і зіткненням з автомобілем ОСОБА_4, внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

ОСОБА_4 є власником автомобіля марки Volkswagen Golf, номерний знак НОМЕР_1. Відповідно до висновку експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6091/17-21 від 4 грудня 2017 року матеріальний збиток, завданий ОСОБА_4 у зв'язку з пошкодженням зазначеного автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 27 336,01 гривень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності вини ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді, що встановлено постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року, викладені у якій обставини мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи, не підлягають доказуванню і достовірно підтверджують вину відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між її діями і завданою позивачу майновою та моральною шкодою.

Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (стаття 1167 ЦК України).

Порядок і умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 ЦК України. Зокрема, статтею 1188 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки кожному з їх володільців за рахунок іншого із них.

Відповідно до цієї статті шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

При цьому вина у завданні шкоди, згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.

Загальні положення про оцінку доказів встановлені у параграфі 1 глави 5 ЦПК України.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такі випадки встановлені, зокрема, статтею 82 ЦПК України, яка регулює підстави звільнення від доказування.

Згідно з частинами четвертою, шостою цієї статті обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Таким чином, стаття 82 ЦПК України встановила, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої прийнята постанова, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

ОСОБА_5 не є особою, стосовно якої прийнята постанова апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року у справі № 127/22044/16-п, оскільки у цій справі вирішувалося виключно питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 За таких обставин викладені у вказаній постанові обставини і висновки суду щодо порушення ОСОБА_5 Правил дорожнього руху і її вини у дорожньо-транспортній пригоді не мають преюдиційного значення при вирішенні цієї справи.

Частина четверта статті 82 ЦПК України, на яку послалися суди при оцінці постанови Вінницької області від 25 січня 2017 року, не підлягає застосуванню у даному випадку, оскільки урегульовує принцип урахування судом обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі щодо особи, яка брала участь у розгляді цих справ.

Суди помилково ототожнили поняття адміністративної справи і справи про адміністративні правопорушення, а також не врахували, що ОСОБА_5 не має статусу особи, що брала участь у справі № 127/22044/16-п.

За таких обставин, оскільки постанова про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення не має преюдиційного значення у цій справі при вирішенні питання щодо вини ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді, це питання підлягає встановленню судом на загальних підставах.

Допустивши порушення вимог цивільного процесуального законодавства при оцінці постанови Вінницької області від 25 січня 2017 року, суди першої та апеляційної інстанцій інші докази, які стосуються питання вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді, не оцінювали і не досліджували. Висновок Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центра Міністерства внутрішніх справ України від 9 грудня 2016 року № 829а, на який послався апеляційний суд при вирішенні справи № 127/22044/16-п і зміст якого викладений у оскаржуваних судових рішеннях, суди безпосередньо не досліджували і у справі цей висновок відсутній.

Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій дійшли висновку про вину ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 10 жовтня 2016 року, з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства щодо оцінки доказів, ухвалені судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню.

Крім того, вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до статті 1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, за результатами розгляду якої Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше висловлених Верховним Судом України висновків про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, зокрема договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_2, - ОСОБА_5 на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7820899. Встановлений даним полісом ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну, складає 100 000 гривень, тобто не перевищує розмір завданого ОСОБА_4 збитку.

Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 12, 14, 511, 636, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»та дійшли помилкового висновку про відшкодування завданих позивачу збитків безпосередньо ОСОБА_5

Залучивши страховика цивільно-правової відповідальності відповідача - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» - до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд першої інстанції не врахував, що у разі встановлення у визначеному законодавством порядку вини ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді саме страхова компанія зобов'язана відшкодувати завдану нею майнову шкоду у межах ліміту відповідальності у розмірі 100 000 гривень.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути такі недоліки не має.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди попередніх інстанцій встановили вину ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді і завданні майнової та моральної шкоди позивачу з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства щодо оцінки доказів, зокрема статті 82 ЦПК України, не вирішили питання щодо зміни процесуального статусу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, ухвалені судами першої і апеляційної інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене, оцінити подані сторонами докази, які містять інформацію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, встановити винну у настанні цієї події особу та, визначившись із особою, на яку законодавство покладає обов'язок відшкодувати завдану шкоду, ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану її представником - адвокатом Маліцькою ІриноюОлексіївною, задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний