Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.11.2022 року у справі №497/470/2021

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 497/470/2021

провадження № 61-20047св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, заданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Audi-80, державний номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на автомобіль ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Болградського районного суду Одеської області від 23 грудня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

31 грудня 2020 року Приватне акціонерне товариство Страхова компанія «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс груп» (далі - ПрАТ «Княжна Вієнна Іншуранс груп») виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 11 363,23 грн.

Посилаючись на те, що при відновленні автомобіля ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_2 , сума страхового відшкодування не покриває витрати на відновлювальний ремонт, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 13 703,37 грн, а також судові витрати у розмірі 917,00 грн.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 02 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 703,37 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої ДТП, а також судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, то з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Болградського районного суду Одеської області від 02 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки фактичний розмір шкоди завданої майну позивача не перевищує ліміт відповідальності страховика за договором страхування, страховик ПрАТ «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс Груп» не залучений до участі у справі та до нього не заявлено жодних позовних вимог, то підстав для задоволення позову немає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що якщо потерпілий звернувся до страховика і отримав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- не звернув увагу на те, що відповідач мав можливість оспорити суму відшкодування проте, за пропозицією суду першої інстанції реалізувати таке право відмовився, тому залучення страховика не було обов`язковим;

- проігнорував те, що обставини справи, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, яку покладено в основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, не є аналогічними обставинам справи, що розглядається, оскільки, у зазначеній справі, йдеться про стягнення суми страхового відшкодування страховою компанією в регресному порядку, без елементу оскарження такої суми жодною зі сторін правовідносин;

- не врахував висновків щодо застосування норми статті 1194 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2021 року; відкрито касаційне провадження у малозначній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої, підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 497/470/2021 із Болградського районного суду Одеської області; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У травні 2022 року матеріали справи № 497/470/2021 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року справу № 497/470/2021 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Audi-80, державний номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на автомобіль ВАЗ-2107, 1984 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Болградського районного суду Одеської області від 23 грудня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Audi-80, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс Груп», що підтверджується полісом ЕР-194941798 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 березня 2020 року, ліміт відповідальності за заподіяну майнову шкоду було встановлено у розмірі 130 000,00 грн.

31 грудня 2020 року між ПрАТ «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_1 узгоджено розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування у розмірі 11 363,23 грн.

08 січня 2021 року ПрАТ СК «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс груп» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 11 363,23 грн.

Відповідно до ремонтної калькуляції від 31 грудня 2020 року № 20-0377554 вартість ремонту автомобіля ОСОБА_1 склала 13 963,23 грн (з врахуванням зношення запчастин 70 % та без урахування франшизи 2 600,00 грн).

Фактична вартість відновлюваного ремонту автомобіля ВАЗ-2107, 1984 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , склала 25 066,60 грн.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначив, що при відновленні автомобіля ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_2 , сума страхового відшкодування не покриває витрати на відновлювальний ремонт, тому просив стягнути із відповідача, як винуватця ДТП, на його користь відшкодування майнової шкоди у розмірі 13 703,37 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У цій справі сторонами не оспорюється факт ДТП за їх участі, наявність вини відповідача та отримання позивачем від страхової компанії суми страхового відшкодування у розмірі 11 363,23 грн.

Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача.

Факт здійснення позивачем відновлювального ремонту підтверджується наявними у справі доказами (а. с. 11-19), що не спростовані відповідачем під час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, то з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням.

Скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд помилково вважав, що оскільки фактичний розмір шкоди завданої майну позивача не перевищує ліміт відповідальності страховика за договором страхування, страховик ПрАТ «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс Груп» не залучене до участі у справі та до нього не заявлено жодних позовних вимог, то підстав для задоволення позову немає.

Апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що відносини між відповідачем та його страховиком ПрАТ «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс Груп» регулюються умовами, визначеними у договорі обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з якою у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Оскільки ПрАТ «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс Груп» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу деталей, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності)».

З огляду на вказане безпідставними є посилання апеляційного суду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Також апеляційний суд помилково вважав, що вирішення питання про відшкодування позивачу заявленої майнової шкоди неможливе без залучення до участі у справі страховика ПрАТ «УСК «Княжна Вієнна Іншуранс Груп» з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

У цій справі позивач визначив відповідачем ОСОБА_2 , клопотання про залучення ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до участі у справі як співвідповідача до суду не подавав і вимог до нього не заявляв.

У спірних правовідносинах діє принцип повного відшкодування шкоди, який закріплений у статті 1166 ЦК України, та реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Відповідно до зазначених норм особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Тобто особа, діями якої завдана шкода та яка застрахувала свою цивільну відповідальність, є належним відповідачем у справі, оскільки у разі недостатності виплаченої потерпілому суми страхової виплати, вона є зобов`язаною особою зі сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Оскільки у цій справі встановлено, що ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» цілком виконало обов`язок зі сплати страхового відшкодування у межах лімітів визначних договором страхування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, то залучення його до участі у справі не було необхідним для вирішення цього спору судами по суті.

З огляду на викладене, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений за розгляд справи в суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2021 року скасувати, рішення Болградського районного суду Одеської області від 02 червня 2021 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 1 816,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко