Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.03.2021 року у справі №757/4299/14

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 757/4299/14

провадження № 61-4353св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громова Сергія Михайловича на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів:

Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - ВАТ "Родовід Банк"), яке змінило назву на ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 77.1/АА-00732.08.2 (з подальшим внесенням змін до нього), за яким позичальник отримав кредит на купівлю автомобіля в розмірі 16 560 доларів США під 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 10 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 03 січня 2014 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 15 221,57 доларів США та 3 339 695,09 грн, з яких: 15 181 доларів США - тіло кредиту; 40,57 доларів США - проценти; 3 322 637,63 грн - пеня; 17 057,46
грн - 3 % річних від суми простроченої заборгованості. Враховуючи викладене, ПАТ "Родовід Банк" просилостягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року у складі судді Середи К. О. позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 77.1/АА-00732.08.2 в сумі 15 221,57 доларів США (тіло кредиту та проценти), 3 339 695,09 грн (пеня та 3 % річних), а також - 3 654 грн судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд вказаного заочного рішення суду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено.

01 березня 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому колегія суддів відхилила посилання ОСОБА_2 на припинення поруки з підстав, встановлених частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки договір поруки містить умову щодо можливості укладення додаткових угод до основного договору без згоди поручителя.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року в частині стягнення з поручителя ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованості за кредитним договором скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні позову ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Зі змісту пункту 1.1 договору поруки не вбачається, що поручитель явно і очевидно погодилася на збільшення обсягу своєї відповідальності у випадку зміни основного зобов'язання, в тому числі у разі збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом. Отже, встановивши, що кредитним договором, з умовами якого погодилася поручитель, була передбачена процентна ставка за користування кредитними коштами у розмірі 12,5 % річних, а додатковою угодою до кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено нову процентну ставку у розмірі 16 % річних, тобто змінено зобов'язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини 1 статті 559 ЦК України та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання поруки такою, що припинена.

У грудні 2019 року відповідач ОСОБА_1 також подав заяву про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 липня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення відмовлено.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року разом із заявою про застосування позовної давності до пред'явлених банком позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині вирішення позовних вимог банку до позичальника є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявник не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, а тому має право на подання заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного провадження, колегія суддів не взяла до уваги з огляду на таке. До відкриття провадження в цій справі Печерський районний суд міста Києва направив до Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - Відділ АДР ГУ ДМС України в місті Києві) запит щодо місця реєстрації ОСОБА_1, на який була надана відповідь, що відповідач знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та станом на 21 березня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2. Місцевий суд неодноразово направляв ОСОБА_1 на обидві адреси судові повістки про призначення справи до розгляду, однак відповідач не з'являвся у судові засідання. 14 травня 2014 року судом першої інстанції було розміщено оголошення в газеті "Урядовий кур'єр" про виклик ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 05 червня 2014 року, та роз'яснено, що у разі неявки без поважних причин або неповідомлення про причини неявки, справу буде розглянуто за відсутності відповідача на підставі наявних доказів. Таким чином, оскільки за зареєстрованим місцем проживання відповідач не отримував судові повідомлення, а інше місце перебування, місцезнаходження чи місце роботи суду не було відоме, то з опублікуванням у пресі оголошення про виклик ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи. За встановлених в цій справі обставин належного повідомлення відповідача місцевим судом про розгляд справи, суд апеляційної інстанції не має підстав для вирішення заяви такого відповідача про застосування позовної давності. Колегія суддів також не взяла до уваги додані ОСОБА_1 до апеляційної скарги копію акта прийому-передачі транспортного засобу та витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ щодо зареєстрованих транспортних засобів, оскільки заявником не доведено факт неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Громов С. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі в такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

06 серпня 2021 року справа № 757/4299/14 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1050 ЦК України (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Судами встановлено, що 10 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк", яке змінило назву на ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №
77.1/АА-00732.08.2, за яким позичальник отримав кредит на купівлю автомобіля в розмірі 16 560 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до10 квітня 2015 року.

20 жовтня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою сторони збільшили процентну ставку за користування кредитними коштами з 12,5 % до 16 % річних.

Занаданим банком розрахунком станом на 03 січня 2014 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором врозмірі 15 221,57 доларів США та 3 339
695,09 грн, з яких: 15 181 доларів США - тіло кредиту; 40,57 доларів США - проценти; 3 322 637,63 грн - пеня; 17 057,46 грн - 3 % річних від суми простроченої заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами 1 , 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V Частиною 1 статті 368 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував на пропущення позивачем позовної давності та неповідомлення його судом першої інстанції про розгляд справи.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі "Золотас проти Греції ( № 2)").

Відповідно до частини 2 статті 6 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини 1 та 2 статті 74 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною 5 статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених частиною 5 статті 74 ЦПК України, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Відповідно до статті 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв'язку, було, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Згідно з частиною 3 статті 122 ЦПК України 2004 року у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому частиною 3 статті 122 ЦПК України, вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі частиною 3 статті 122 ЦПК України. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

Апеляційним судом також встановлено, що в позовній заяві ПАТ "Родовід Банк" зазначило, що адресою місця проживання відповідача ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 2).

До відкриття провадження в цій справі суд першої інстанції направив до Відділу АДР ГУ ДМС України в місті Києві запит, в якому просив надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 (том 1, а. с. 34).

Згідно з отриманою місцевим судом інформацією відповідач ОСОБА_1 знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, та станом на 21 березня 2014 року зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 37).

За змістом абзацу 5 частини 5 статті 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.

У пунктах 47,48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

В матеріалах справи містяться поштові конверти, адресовані місцевим судом ОСОБА_1 на обидві вищезгадані адреси, разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв'язку до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання", а не через відсутність відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (том 1, а. с. 44,55,56,59,60,67,68).

Також відповідач ОСОБА_1 викликалася до суду першої інстанції через оголошення у пресі (том 1, а. с. 75-78).

Частиною 9 статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі.

Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона, зокрема деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), а такий виклик здійснюється лише у випадку, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином ОСОБА_1 про час та місце судового засідання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 219/5355/14-ц (провадження № 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі № 199/892/14-ц (провадження № 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15-ц (провадження № 61-21682св19).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/127 (провадження № 14-506цс19), на яку послався представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, вказано, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74, 75, 76 ЦПК України 2004 року. Якщо ж в матеріалах справи немає доказів інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), на яку також посилався представник заявника в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.

Однак, посилаючись на межі апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції в цій справі безпідставно не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що позовна заява подана ПАТ "Родовід Банк" з пропуском позовної давності, а також те, що він був неналежно повідомлений про час і місце розгляду справи в місцевому суді, у зв'язку з чим не мав можливості подати відповідні докази на спростування заявлених банком позовних вимог.

Відповідно до частин 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 -3 статті 12 ЦПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Усправі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/127 (провадження № 14-506цс19) та від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), апеляційний суд помилково не розглянув та не дав належної правової оцінки заяві відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності, викладеній ним в апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані докази, зокрема укладений між сторонами кредитний договір на предмет розміру заборгованості позичальника з урахуванням позовної давності до заявлених позивачем вимог, а також безпідставно не вирішив заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, а в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України за таких обставин Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі, то оскаржувана постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громова Сергія Михайловича задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук