Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №755/586/23
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №755/586/23
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №755/586/23

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 755/586/23

провадження № 61-7232св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Книшовим Іллею Георгійовичем, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року в складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року в складі колегії суддів Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просила скасувати арешт та зняти заборону відчуження нерухомого майна з квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивувала тим, що є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 1999 року. 02 липня 2004 року Десята київська державна нотаріальна контора наклала арешт та заборону відчуження на належну позивачці квартиру на підставі постанови відділу Державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва від 25 червня 2004 року, яка прийнята під час здійснення виконавчого провадження зі стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів. Зазначала, що вказані боргові зобов`язання погашені нею ще у 2004 році, що підтверджується, зокрема, відомостями з Єдиного реєстру боржників, проте арешт майна та заборона відчуження досі не зняті, що порушує її права як власника нерухомого майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 17 січня 2023 року Дніпровський районний суд м. Києва відмовив у відкритті провадження в справі. Постановою від 06 квітня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу позивачки залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Свої рішення суди мотивували тим, що боржник, тобто особа, яка є або була стороною виконавчого провадження, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу, в якій просила судові рішення скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки неможливо ідентифікувати конкретне виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт на належне позивачці майно, а також виконавчий документ, який перебував на виконанні у виконавчої служби, що, зокрема, перешкоджає визначенню підсудності скарги на дії та/або бездіяльність державного виконавця, то єдиним можливим способом захисту прав позивачки є пред`явлення позову про зняття арешту з майна.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою від 31 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження в справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі від 29 травня 2023 року Верховний Суд указав, що Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою від 03 серпня 2023 року Верховний Суд призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 1999 року.

02 липня 2004 року Десята київська державна нотаріальна контора наклала арешт та заборону відчуження належної позивачу квартири на підставі постанови відділу Державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва серія АА №384512 від 25 червня 2004 року. Зазначену постанову прийнято під час здійснення виконавчого провадження щодо стягнення з позивача ОСОБА_1 грошових коштів на користь фізичних осіб.

За відомостями Єдиного реєстру боржників від 01 жовтня 2022 року відсутні виконавчі провадження, боржниками в яких є ОСОБА_1 .

Позивачка зверталась до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з клопотанням про зняття арешту та заборони з належного їй нерухомого майна.

Листом від 13 жовтня 2022 року начальник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надав їй відповідь про те, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень не вдалося ідентифікувати, на підставі якого виконавчого документа накладено арешт на майно.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів- сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Разом із тим, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) зазначено, що:

«19. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

20. Проте у цій справі з такою вимогою звернувся сам боржник, якому належить іпотечне майно. При цьому з матеріалів справи не вбачається існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім ПрАТ «Компанія «Райз», особи. Тобто посилання останнього у позовній заяві на норми цивільного законодавства щодо захисту права власності не заслуговують на увагу, оскільки ним не визначено особи, яка порушує це право, що свідчить про відсутність спору про право.

21. Статтею 14 ГПК України передбачений принцип диспозитивності господарського судочинства, який передбачає позицію позивача щодо вибору способу захисту з урахуванням тієї обставини, що роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов`язків, і суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

22. Натомість, з урахуванням відсутності у цій справі доказів, що підтверджують на виконання якого виконавчого документа приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 56342146, слід зазначити про право ПрАТ «Компанія «Райз» звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) зроблено висновок, що: «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».

У справі, яка переглядається, встановивши, що позивачка є боржником у виконавчому провадженні, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 може захистити свої права як власника нерухомого майна лише у позовному провадженні, колегія суддів відхиляє, оскільки неспроможність органу Державної виконавчої служби ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого накладено арешт на майно позивачки, не позбавляє її права на оскарження бездіяльності державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без дотримання норм процесуального права, взв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409,410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Книшовим Іллею Георгійовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук