Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №760/8155/21

Друк

Пошук

192

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №760/8155/21

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 760/8155/21

провадження № 61-15380св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

третя особа - ОСОБА_5 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Соколова Антона Олександровича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року у складі судді Зуєвич Л. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що01 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він (позикодавець) передав ОСОБА_2 (позичальнику) грошові кошти у розмірі 4 545 000 грн, що є еквівалентом 900 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути позику до 01 грудня 2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір поруки від 01 вересня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язалися нести разом з боржником солідарну відповідальність перед кредитором за виконання/належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що встановлені договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 4 545 000 грн, що еквівалентно 900 000 доларів США.

Згідно з пунктом 2.1 договору поруки поручителі відповідають за виконання боржником його зобов`язань за договором позики виключно в межах визначеної на день пред`явлення кредитором вимоги вартості:

- нежитлових приміщень загальною площею 227,60 кв. м, а саме: приміщення № 1 площею 26,0 кв. м, приміщення № 4 площею 3,6 кв. м, приміщення № 5 площею 1,3 кв. м, приміщення № 6 площею 1,3 кв. м, приміщення № 7 площею 46,8 кв. м, приміщення № 11 площею 114,9 кв. м, приміщення № 19 площею 16,6 кв. м, приміщення № 20 площею 17,1 кв. м, що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7 676 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) будівлі АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 20 лютого 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик І. Г., зареєстровано в реєстрі за № 689; Акту прийому-передачі нежитлових будівель від 21 лютого 2003 року; реєстраційний запис на правовстановлювальному документі здійснено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстраційній книзі № д.8п-4 за реєстровим № 380 від 28 березня 2003 року;

- нежитлових приміщень (в літ. А) загальною площею 364,2 кв. м, а саме: приміщення № 2 площею 1,7 кв. м, приміщення № 3 площею 1,3 кв. м, приміщення № 12 площею 117,3 кв. м, приміщення № 15 площею 22,4 кв. м, приміщення № 16 площею 25,6 кв. м, приміщення № 17 площею 16,7 кв. м, приміщення № 18 площею 16,7 кв. м, приміщення № 21 площею 47,4 кв. м, приміщення II площею 17,2 кв. м, приміщення III площею 12,6 кв. м, приміщення IV площею 11,3 кв. м, приміщення V площею 7,9 кв. м, - що складає 4/100 частин домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7 676 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) будівлі АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу частин нежитлових приміщень від 26 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбаль Н. О., зареєстрованого в реєстрі за № 3670; реєстраційний запис на правовстановлювальному документі здійснено Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстровій книзі № д.5з-494 за реєстровим № 380-з від 04 липня 2007 року.

Відповідно до пункту 2.2 договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання поручителі зобов`язуються сплатити кредитору протягом 1-го дня з моменту отримання вимоги кредитора та документів, що підтверджують право вимоги, суму, визначену у вимозі, але не більше ніж розмір вартості нерухомості, або, на розсуд поручителів, передати у власність кредитора нерухомість. З моменту передання нерухомості у власність кредитора зобов`язання поручителів за цим договором вважаються повністю виконаними і кредитор не вправі пред`явити поручителям жодних додаткових вимог.

ОСОБА_2 не виконав умов договору позики та не повернув кошти до встановленого договором терміну.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь суму позики у розмірі 4 545 000 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 березня 2010 року визнано мирову угоду від 11 березня 2010 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , такого змісту: ОСОБА_1 (позивач) з однієї сторони та ОСОБА_2 (відповідач-1), ОСОБА_3 (відповідач-2), ОСОБА_4 (відповідач-3) з іншої сторони, у подальшому разом іменовані - сторони, уклали цю мирову угоду на таких умовах:

1. Предметом мирової угоди є врегулювання спірних питань стосовно повернення суми позики у розмірі 4 545 000 грн, що є предметом розгляду Солом`янського районного суду міста Києва.

2. З метою врегулювання спірних питань стосовно повернення суми позики у розмірі 4 545 000 грн, що є предметом позову відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передають, а позивач ОСОБА_1 приймає у власність:

- нежитлові приміщення частини групи приміщень № 10, загальною площею 209,20 кв. м. (згідно з договором купівлі-продажу площа приміщень - 227,60 кв. м, згідно з інвентаризаційною справою площа приміщень - 209,20 кв. м, кількість та нумерація приміщень змінилася, будинок прийнятий в експлуатацію, що підтверджується довідкою-характеристикою № 1383210, виданою 16 грудня 2009 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна», та актом державної приймальної комісії від 07 вересня 2007 року), а саме: приміщення № 1 площею 19,4 кв. м, приміщення № 5 площею 26,9 кв. м, приміщення № 96 площею 7,7 кв. м, приміщення № 7 площею 2,3 кв. м, приміщення № 8 площею 68,1 кв. м, приміщення № 9 площею 23,9 кв. м, приміщення № 10 площею 6,9 кв. м, приміщення № 11 площею 20,9 кв. м, приміщення № 36 площею 17,0 кв. м, приміщення № IIІ площею 16,1 кв. м, що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7 676,0 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) будівлі на АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 20 лютого 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик І. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 689; акта прийому-передачі нежитлових будівель від 21 лютого 2003 року; право власності зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстраційній книзі № д8п-4 за реєстровим № 380-з від 28 березня 2003 року;

- нежитлові приміщення частини групи приміщень № 10 загальною площею 381,2 кв. м (згідно з договором купівлі-продажу площа приміщень 364,2 кв. м, згідно з інвентаризаційною справою площа приміщень 381,2 кв. м, кількість та нумерація приміщень змінилася, будинок прийнятий в експлуатацію, що підтверджується довідкою-характеристикою № 1383239, виданою 16 грудня 2009 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», та актом державної приймальної комісії від 07 вересня 2007 року), а саме: приміщення № 2 площею 28,4 кв. м, приміщення № 3 площею 2,9 кв. м, приміщення № 4 площею 2,7 кв. м, приміщення № 12 площею 58,6 кв. м, приміщення № 13 площею 36,0 кв. м, приміщення № 14 площею 13,4 кв. м, приміщення № 15 площею 18,8 кв. м, приміщення № 16 площею 11,7 кв. м, приміщення № 24 площею 16,3 кв. м, приміщення № 25 площею 6,4 кв. м, приміщення № 26 площею 19,5 кв. м, приміщення № 27 площею 19,0 кв. м, приміщення № 28 площею 35,0 кв. м, приміщення № 29 площею 8,9 кв. м, приміщення № 30 площею 3,1 кв. м, приміщення № 31 площею 17,1 кв. м, приміщення № 32 площею 17,3 кв. м, приміщення № 33 площею 13,5 кв. м, приміщення № 34 площею 12,1 кв. м, приміщення № 35 площею 14,5 кв. м, приміщення I площею 14,3 кв. м, приміщення III площею 12,7 кв. м, що складає 4/100 частин домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7 676,0 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) будівлі на АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу частин нежитлових приміщень від 26 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбаль Н. О., зареєстрованого в реєстрі за № 3670; право власності зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у реєстровій книзі № д.5з-194 за реєстровим № 380-з від 04 липня 2007 року.

3. Після виконання пункту 2 мирової угоди сторони вважатимуть всі спірні питання, зазначені в пункті 1, зокрема, щодо повернення суми позики у розмірі 4 545 000 грн врегульованими повністю і остаточно, і сторони не будуть мати одна до одної або до третіх осіб майнових претензій щодо сплати визначеної вище суми позики, в тому числі, позивач відмовляється від стягнення будь-яких санкцій (неустойки, курсові різниці і т. і.) з відповідачів.

4. Ця мирова угода разом з ухвалою суду про її визнання є підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на:

- нежитлові приміщення частини групи приміщень № 10 загальною площею 209,20 кв. м, а саме: приміщення № 1 площею 19,4 кв. м, приміщення № 5 площею 26,9 кв. м, приміщення № 6 площею 7,7 кв. м, приміщення № 7 площею 2,3 кв. м, приміщення № 8 площею 68,1 кв. м, приміщення № 9 площею 23,9 кв. м, приміщення № 10 площею 6,9 кв. м, приміщення № 11 площею 20,9 кв. м, приміщення № 36 площею 17,0 кв. м, приміщення № II площею 16,1 кв. м, що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ. Б) площею 7 676,00 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) будівлі на АДРЕСА_1 ;

- нежитлові приміщення частини групи приміщень № 10 загальною площею 381,2 кв. м, а саме: приміщення № 2 площею 28,4 кв. м, приміщення № 3 площею 2,9 кв. м, приміщення № 4 площею 2,7 кв. м, приміщення № 12 площею 58,6 кв. м, приміщення № 13 площею 36,0 кв. м, приміщення № 14 площею 13,4 кв. м, приміщення № 15 площею 18,8 кв. м, приміщення №16 площею 11,7 кв. м, приміщення № 24 площею 16,3 кв. м, приміщення № 25 площею 6,4 кв. м, приміщення № 26 площею 19,5 кв. м, приміщення № 29 площею 8,9 кв. м, приміщення № 30 площею 3,1 кв. м, приміщення № 31 площею 17,1 кв. м, приміщення № 32 площею 17,3 кв. м, приміщення № 33 площею 13,5 кв. м, приміщення № 34 площею 12,1 кв. м, приміщення № 35 площею 14,5 кв. м, приміщення I площею 14,3 кв. м, приміщення III площею 12,7 кв. м, що складає 4/100 частин домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7 676,00 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) на АДРЕСА_1 .

5. Ця мирова угода набирає чинності з моменту її укладання.

6. Цю мирову угоду укладено в 6 примірниках, що мають однакову юридичну силу, один примірник для Солом`янського районного суду міста Києва, по одному примірнику кожної зі сторін та один примірник для Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна» для реєстрації права власності ОСОБА_1 на приміщення, визначені в пункті 4 цієї мирової угоди.

7. Передбачені статтями 175 205 ЦПК України наслідки закриття провадження у справі у зв`язку з укладанням мирової угоди сторонам роз`яснені та зрозумілі.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми позики закрито.

Постановляючи ухвалу про визнання мирової угоди, за умовами якої у власність позивача передані визначені в договорі поруки нежитлові приміщення, зареєстровані на праві власності за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що укладена між сторонами мирова угода не суперечить вимогам закон, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, вчинена в інтересах сторін.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року, апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5 задоволено. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 17 березня 2010 року про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що умовами мирової угоди порушено права та законні інтереси ОСОБА_5 , а саме право власності на передане майно, на яке поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, справу розглянуто без залучення заявника як співвласника майна.

Короткий зміст змінених позовних вимог

В лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій зазначив, що у договорі позики від 01 вересня 2007 року було встановлено грошовий еквівалент ціни договору в іноземній валюті, що складає 900 000 доларів США. Оскільки грошове зобов`язання відповідачів перед позивачем не виконано, то з урахуванням погоджених між сторонами умов договору позики від 01 вересня 2007 року, договору поруки від 01 вересня 2007 року, норм цивільного законодавства та висновків Верховного Суду, позивач вважає, що сума позики, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів складає 34 761 330 грн (за курсом долару США станом на день подання заяви на рівні 38,6237 грн за 1,00 долар США).

З огляду на те, що пунктом 7 договору позики від 01 вересня 2007 року визначено строк повернення позики до 01 грудня 2009 року, то за період з 02 грудня 2009 року по 23 лютого 2022 року з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 330 287,67 доларів США, що еквівалентно 12 754 074,88 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн та три проценти річних в розмірі 12 754 074,88 грн, а всього 47 515 404,91 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 основну заборгованість за договором позики від 01 вересня 2007 року у розмірі 34 761 330 грн та три проценти річних у розмірі 12 754 074,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з кожного окремо, на користь ОСОБА_1 по 5 046,60 грн судового збору.

Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що спірні правовідносини між сторонами виникли за договором позики, укладеним у письмовій формі, зміст якого, підтверджують факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів, які позичальником позикодавцеві не повернуті.

Відповідачі із заявою про застосування позовної давності до суду не зверталися, доводів позивача про суму заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року не спростували, контррозрахунку заборгованості не зробили, доказів сплати заборгованості не подали, натомість позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог.

Оскільки відповідачі не виконали своїх зобов`язань за договором позики від 01 вересня 2007 року, договором поруки від 01 вересня 2007 року, та не повернули всієї суми позики у встановлені строки і вважаються такими, що прострочили виконання грошового зобов`язання, то вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу у розмірі 34 761 330 грн та трьох процентів річних у розмірі 12 754 074,88 грн підлягають задоволенню.

Суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що укладення 11 березня 2010 року мирової угоди може свідчити про визнання на той момент відповідачами свого боргу. Ця мирова угода сторонами не оспорювалась, як і не оскаржувалась ухвала суду про її затвердження.

Ухвала суду від 17 березня 2010 року про затвердження мирової угоди між сторонами була скасована постановою від 18 березня 2021 року за заявою третьої особи у справі, яка не є учасником правовідносин як за договором позики, так і за договором поруки.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 2.1 договору поруки від 01 вересня 2007 року поручителі відповідають перед кредитором за виконання основного зобов`язання виключно в межах визначеної на день пред`явлення кредитором вимоги вартості належних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нежитлових приміщень загальною площею 227,60 кв. м та 364,2 кв. м, що складають 3/100 часток та 4/100 часток відповідно від домоволодіння загальною площею 7 676,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, відхиляючи посилання відповідачів та третьої особи на вищевказаний пункт 2.1 договору поруки від 01 вересня 2007 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зауважив, що відповідачами не надано жодних доказів на підтвердження того, що заявлена позивачем до стягнення сума перевищує вартість відповідних нежитлових приміщень.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до боржника та поручителів у березні 2010 року, тобто з дотриманням шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання - 01 грудня 2009 року, то передбачені частиною четвертою статті 559 ЦК України(в редакції, чинній на час укладення договору поруки) підстави вважати поруку припиненою відсутні.

Крім того, стягуючи з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача суму основного боргу у розмірі 34 761 330 грн та трьох процентів річних у розмірі 12 754 074,88 грн, суди виходили з того, що в договорі позики від 01 вересня 2007 року сторони вказали суму позики у гривні з визначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті (доларах США) і позивач звернувся до суду з позовом про стягнення основної суми боргу за договорам позики у гривні в еквіваленті до іноземної валюти (долара США) за курсом НБУ на дату, визначену позивачем у заяві про зміну предмету позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 листопада 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Соколов А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а 05 грудня 2024 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц, а також наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 553 ЦК України, частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

19 грудня 2024 року справа № 760/8155/21 надійшла до Верховного Суду.

За клопотанням представника ОСОБА_3 - адвоката Соколова А. О. ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 рокув частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн та трьох процентів річних в розмірі 12 754 074,88 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Соколова А. О. мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що у період з 30 березня 2010 року по 18 березня 2021 року (дата скасування ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 17 березня 2010 року про визнання мирової угоди) зобов`язання поручителів вважалися повністю виконаними, оскільки саме позивач був власником об`єктів нерухомого майна, які ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали на виконання умов мирової угоди.

Тому нарахування трьох процентів річних за період з 30 березня 2010 року по 18 березня 2021 року є безпідставним та не може вважатися невиконанням відповідачами грошового зобов`язання за договором позики, відповідно, не може бути предметом розгляду у даній справі.

Наведене в сукупності свідчить про те, що подана позивачем заява про зміну предмета позову містить самостійну матеріально-правову вимогу, яка не пов`язана з підставами, що були заявлені у первісному позові.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іваницька О. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 вересня 2007 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником було укладено договір позики (т.1 а.с.7-8).

Згідно з пунктом 3 зазначеного договору позикодавець передає позичальнику грошові кошти у розмірі 4 545 000 грн, що є еквівалентом 900 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути суму позики в обумовлений строк.

Сума позики передається позичальнику в момент підписання сторонами договору. Факт отримання суми позики підтверджується фактом підписання договору позичальником (пункт 4 договору позики).

В пункті 5 договору позики вказано, що позика є безпроцентною, тобто за користування сумою позики відсотки (плата) не стягуються.

Відповідно до пункту 6 договору позики позика не є цільовою.

В пункті 7 договору позики сторони погодили, що позичальник зобов`язується повернути суму позики в строк до 01 грудня 2009 року.

Позичальник на власний розсуд може повертати суму позики достроково (пункт 8 договору позики).

Згідно з пунктом 9 договору позики зобов`язання позичальника за цим договором можуть бути забезпечені в порядку, визначеному чинним законодавством України.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір поруки від 01 вересня 2007 року (т.1 а.с.9-11).

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель зобов`язується нести разом з боржником солідарну відповідальність перед кредитором за виконання/належне виконання ОСОБА_2 (боржник) зобов`язань, що встановлені договором позики від 01 вересня 2007 року (основний договір) в розмірі 4 545 000 грн, що є еквівалентом 900 000 доларів США (основне зобов`язання).

В пункті 2.2 договору поруки зазначено, що з моменту передання нерухомості у власність кредитора зобов`язання поручителів за цим договором вважаються повністю виконаними і кредитор не вправі пред`явити поручителям жодних додаткових вимог.

За змістом пункту 2.3 договору поруки вимога кредитора про виконання поручителями основного зобов`язання або його частини повинна бути викладена у письмовій формі і буде вважатись поданою належним чином, якщо вона надіслана рекомендованим чи цінним листом (за адресою, що вказана в договорі) чи надана особисто кожному з поручителів.

В пункті 3.2 договору поруки сторони погодили, що порука припиняється в разі припинення зобов`язань за основним договором або у випадку спливу п`ятирічного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання в залежності від того, що наступить раніше, а також в інших випадках, встановлених чинним законодавством.

У вересні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору поруки від 01 вересня 2007 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року у справі № 361/8555/21-ц у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору поруки відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року - без змін (т.4 а.с.195-203).

У вищевказаній постанові Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року зазначено, що «предметом договору поруки є забезпечення виконання зобов`язання боржника - ОСОБА_2 . Згідно з пунктом 2.1 договору поруки від 01 вересня 2007 року поручителі відповідають перед кредитором за виконання основного зобов`язання виключно в межах визначеної на день пред`явлення кредитором вимоги вартості належних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нежитлових приміщень, загальною площею 227,60 кв. м, та 364,2 кв. м, що складають 3/100 часток та 4/100 часток відповідно від домоволодіння, загальною площею 7 676 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.2 договору поруки від 01 вересня 2007 року у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником основного зобов`язання поручителі зобов`язуються сплатити кредитору протягом 1-го дня з моменту отримання вимоги Кредитора та документів, що підтверджують право вимоги, суму, визначену у вимозі, але не більше, ніж розмір вартості нерухомості, або, на розсуд поручителів, передати у власність Кредитора нерухомість.

Отже, даний пункт передбачає саме грошове зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у разі невиконання основного зобов`язання за договором позики. У той же час передача нерухомого майна визначена як один з альтернативних механізмів реалізації договору, який може бути використаний лише на їх розсуд.

При цьому, підписуючи оспорюваний договір, ОСОБА_1 не звертав увагу на забезпечення зобов`язання за рахунок нерухомого майна, належного поручителям, і не приймав таке нерухоме майно в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором. Сторони передбачили тільки можливість передачі нерухомого майна ОСОБА_1 , яка в подальшому у випадку узгодження сторонами всіх істотних умов такої домовленості, мала би бути належним чином оформлена, з урахуванням вимог чинного законодавства.

Разом з тим, відповідно матеріалів справи, перехід права власності на нерухоме майно відбувся за мировою угодою, а не за оскаржуваним договором поруки.

Така мирова угода була укладена, визнана та затверджена Солом`янським районним судом міста Києва і стала способом вирішення спору між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , замінивши собою виконання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 грошового зобов`язання за договором поруки.

Наведене свідчить про те, що маючи грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 , поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виявили своє бажання виконати це грошове зобов`язання за рахунок іншого свого майна».

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 березня 2010 року визнано мирову угоду від 11 березня 2010 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми позики (т.1 а.с.42-43).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що умовами мирової угоди порушено права та законні інтереси ОСОБА_5 , а саме право власності на передане майно, оскільки його було придбано під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_5 до участі у даній справі не залучався, згоди на передачу вказаного майна у власність позивача у даній справі на підставі мирової угоди не надавав.

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 20 серпня 1999 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 20 серпня 1999 року (т.1 а.с.60).

20 лютого 2003 року між ТОВ «Фінансово-консультаційний центр сприяння розвитку підприємства» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого ОСОБА_3 придбала нежилі приміщення загальною площею 227,6 кв. м, які розташовані на четвертому поверсі нежилих приміщень літ. «А» та складають 3/100 частини від домоволодіння площею 7 676 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.61-64).

Також в матеріалах справи наявна копія договору іпотеки від 23 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 (майновий поручитель ОСОБА_6 , іпотекодавець) та АКБ «Правекс-Банк» (іпотекодержатель), відповідно до пункту 1.1 якого іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань позичальника перед іпотекодержателем за договором про відкриття кредитної лінії № 1-036/07Ф від 23 жовтня 2007 року та можливих змін та доповнень до нього (кредитний договір) щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості (основне зобов`язання), передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: нежитлові приміщення (в літ. А), загальною площею 364,2 кв. м, що складає 4/100 частин домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7 676,0 кв.м., а саме: приміщення № 2 площею 1,7 кв. м., приміщення № 3 площею 1,3 кв. м, приміщення № 12 площею 117,3 кв. м, приміщення № 15 площею 22,4 кв. м, приміщення № 16 площею 25,6 кв. м, приміщення № 17 площею 16,7 кв. м, приміщення № 18 площею 16,7 кв. м, приміщення № 21 площею 47,4 кв. м, приміщення № 14 площею 66,1 кв. м, приміщення № II площею 17,2 кв. м, приміщення № III площею 12,6 кв. м, приміщення № IV площею 11,3 кв. м, приміщення № V площею 7,9 кв. м, в будинку АДРЕСА_1 . Передане в іпотеку нерухоме майно за домовленістю сторін оцінено в 9 191 000 грн, що за курсом НБУ на дату укладення договору складає 1 820 000 доларів США (т.2 а.с.145-152).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Соколова А. О. підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині солідарного стягнення з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн та трьох процентів річних в розмірі 12 754 074,88 грн. Тому, в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України, оскаржувані судові рішення переглядаються Верховним Судом тільки в означеній частині.

Щодо оскарження судових рішень в частині солідарного стягнення з позичальника та поручителя суми основного боргу за договором позики.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині солідарного стягнення з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання. Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з відсутності підстав вважати поруку ОСОБА_3 припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки договором позики встановлений строк виконання основного зобов`язання до 01 грудня 2009 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_2 та поручителів, в тому числі до ОСОБА_3 у березні 2010 року, тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212 - 1214 ЦК України).

Згідно абзацу 1 частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Отже, ОСОБА_3 не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідним позовом, зокрема про відшкодування шкоди, завданої внаслідок тривалого перебування у власності ОСОБА_1 нерухомого майна на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 березня 2010 року, яку в подальшому скасовано постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року.

Крім того, Верховний Суд враховує, що на час укладення 11 березня 2010 року мирової угоди ОСОБА_3 визнавала заборгованість за договором позики від 01 вересня 2007 року, так як погодилася виконати це грошове зобов`язання за рахунок свого майна. Зазначена мирова угода не оспорювалася сторонами спору, як і не оскаржувалася ухвала суду про її затвердження від 17 березня 2010 року, яка була скасована лише постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року за апеляційною скаргою третьої особи у справі ОСОБА_5 , який не є учасником правовідносин як за договором позики, так і за договором поруки.

Позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_4 фактично погодилися з рішенням суду першої інстанції в цій справі про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки не оскаржували його в апеляційному та касаційному порядку. При цьому передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_3 Верховним Судом не встановлено.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що відповідно до пункту 2.1 договору поруки від 01 вересня 2007 року ОСОБА_3 відповідає перед кредитором за виконання основного зобов`язання в межах визначеної вартості нерухомого майна, яка станом на 05 березня 2010 року становила 7 260 000 грн, однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про солідарне стягнення боргу в розмірі 34 761 330 грн, не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_3 та її представник не надали доказів на підтвердження того, що заявлена позивачем до стягнення сума перевищує вартість відповідних нежитлових приміщень.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті в частині солідарного стягнення з позичальника та поручителя суми основного боргу за договором позики, дійшов висновку, що в означеній частині судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 553 ЦК України у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, а заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення в частині солідарного стягнення з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо оскарження судових рішень в частині солідарного стягнення з позичальника та поручителя трьох процентів річних.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині солідарного стягнення з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних не відповідають.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом наведеної норми закону нарахування трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції зметою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 01 вересня 2007 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір поруки від 01 вересня 2007 року, згідно з пунктом 2.1 якого ОСОБА_3 відповідає за виконання боржником його зобов`язань за договором позики виключно в межах визначеної на день пред`явлення кредитором вимоги вартості нежитлових приміщень загальною площею 227,60 кв. м, що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ. А та літ. Б) площею 7 676 кв. м та розташовані на четвертому поверсі (в літ. А) будівлі АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 на праві власності.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 березня 2010 року визнано мирову угоду від 11 березня 2010 року, відповідно до якої - з метою врегулювання спірних питань стосовно повернення суми позики у розмірі 4 545 000 грн, що є предметом позову відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передають, а позивач ОСОБА_1 приймає у власність, в тому числі і приміщення належне ОСОБА_3 на праві власності. Після виконання цієї умови мирової угоди сторони вважатимуть всі спірні питання, зокрема, щодо повернення суми позики у розмірі 4 545 000 грн врегульованими повністю і остаточно, і сторони не будуть мати одна до одної або до третіх осіб майнових претензій щодо сплати суми позики, в тому числі, позивач відмовляється від стягнення будь-яких санкцій (неустойки, курсові різниці і т. і.) з відповідачів.

Отже, сторони домовились про виконання зобов`язання за договором позики шляхом передачі у власність позивача належного поручителям майна, що не суперечить вимогам статті 599 ЦК України. Наведене свідчить про те, що позивач погодився прийняти виконання зобов`язання за договором позики від 01 вересня 2007 року, внаслідок чого з 17 березня 2010 року зобов`язання поручителя ОСОБА_3 за вказаним договором було припинено і відсутні підстави для нарахування та стягнення із поручителя трьох відсотків річних.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних в розмірі 12 754 074,88 грн підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, з наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав.

Позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_4 не оскаржували в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переглядає вказані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн та трьох процентів річних в розмірі 12 754 074,88 грн.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн та трьох процентів річних в розмірі 12 754 074,88 грн було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року, то необхідно поновити їх виконання у незміненій після касаційного перегляду частині, а саме в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Соколова Антона Олександровича задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних в розмірі 12 754 074,88 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних в розмірі 12 754 074,88 грн відмовити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн залишити без змін.

Поновити виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 основної заборгованості за договором позики від 01 вересня 2007 року в розмірі 34 761 330 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

Популярні новини