Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №607/9837/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 607/9837/23

провадження № 61-15743св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.

учасники справи:

позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа з самостійними вимогами на предмет спору (позивач за зустрічним позовом), - ОСОБА_3 ,

відповідач за первісним та зустрічним позовом - Великогаївська сільська рада Тернопільського району,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бабій Назарій Іванович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Братасюка В. М. від 24 квітня 2024 року та постанову Тернопільськогоапеляційного суду в складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М., від 17 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Великогаївської сільської ради Тернопільського району, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права на майно в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що відповідно до довідки від 16 серпня 2022 року № 1046, виданої Великогаївською сільською радою, житловий будинок на АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року відносився до суспільної групи «колгоспний двір», членами якого були:

ОСОБА_4 , 1931 року народження, чоловік, голова двору;

ОСОБА_5 , 1931 року народження, дружина;

ОСОБА_6 , 1960 року народження, син;

ОСОБА_7 , 1963 року народження, невістка;

ОСОБА_8 , 1982 року народження, внучка;

ОСОБА_1 1991 року народження, внучка.

Оскільки всі перелічені особи були членами колгоспного двору, тому відповідно до статті 120 ЦК Української РСР кожному із них належала частка в колгоспному дворі в розмірі 1/6 або ж 6/36.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 . Спадкоємцями після її смерті є ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дочки). Кожен з них успадкував частку спірного житлового будинку в розмірі 2/36.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . Спадкоємцями після її смерті був чоловік ОСОБА_4 , син ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_3 . Наявний після її смерті заповіт стосувався виключно земельної ділянки, а тому частка члена колгоспного двору ОСОБА_5 спадкувалася сином ОСОБА_6 в розмірі 3/36 та дочкою ОСОБА_3 в розмірі 3/36. Чоловік ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовився.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачів ОСОБА_6 . Спадкоємицею за заповітом після його смерті була його дочка ОСОБА_2 . Розмір частки, яку вона спадкувала, становив 11/36, з яких: 6/36 - його власна частка як члена колгоспного двору, 2/36 частки успадковано ним після смерті дружини, 3/36 частки успадковано після смерті матері. Батько ОСОБА_6 - ОСОБА_4 від обов`язкової частки відмовився.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 . Спадкоємицею за заповітом після його смерті є його дочка ОСОБА_3 . Розмір частки, яку вона спадкує, відповідає частці члена колгоспного двору, яка становить 6/36. Зазначене також підтверджується постановами про відмову у вчинені нотаріальних дій № 982/02-31 від 16 травня 2023 року та №981/02-31 від 16 травня 2023 року.

На думку позивачів, станом на час звернення до суду з цим позовом ОСОБА_2 має право на отримання у власність в порядку спадкування 13/36 частки у спірному житловому будинку, з яких 11/36 спадкуються нею після смерті батька ОСОБА_6 , та 2/36 - після смерті матері ОСОБА_7 .

В свою чергу ОСОБА_1 має право на отримання у власність в порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_7 2/36 частки у спірному житловому будинку. Ще 9/36 частки спірного житлового будинку переходять у власність ОСОБА_3 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 та батька ОСОБА_4 . Решта, 12/36 частки, є власністю позивачів як членів колгоспного двору, тобто по 6/36 кожній підлягають державній реєстрації в порядку статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 13/36 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 129,7 кв. м, житловою площею 68,6 кв. м, з яких 11/36 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 та 2/36 - після смерті матері ОСОБА_7 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/36 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 129,7 кв. м, житловою площею 68,6 кв. м в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7

04 липня 2023 року третя особа ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Великогаївської сільської ради Тернопільського району про визнання права на майно в порядку спадкування.

В обґрунтування зустрічних вимог зазначає, що 27 жовтня 1965 року між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, нотаріально посвідчений нотаріусом Гусятинської державної нотаріальної контори (далі - Гусятинська ДНК) Дем`янчук В. Д., за яким ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_4 купив житловий будинок з надвірними будівлями в с. Великі Гаї Теребовлянського району, і записаний в подвірних господарських книгах сільради під №78. Цей будинок було куплено за суму 3 000 карбованців, які ОСОБА_9 отримав повністю ще до підписання договору. Саме за вказаним договором купівлі-продажу житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в Великі Гаї, Теребовлянського району, перейшов у власність ОСОБА_4 .

Зазначала, що ОСОБА_4 набув у власність спірний житловий будинок з надвірними будівлями за рік до вступу в колгосп.

29 травня 2018 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Скочеляс І. О., за яким усе майно, яке належало йому на праві приватної власності, він заповів ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер.

Державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори (далі - Тернопільська РДНК) Темніковою Л. Г. ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,2499 га, кадастровий номер: 6125281700:02:001:1499, та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,52 га, які розташовані в с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області.

Постановою від 26 червня 2023 року № 1231/02-31 державного нотаріуса Тернопільської РДНК Осадчук В. Ю. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з виявленими під час розгляду нотаріусом документів розбіжностями в інформації, яка стосується права власності на вказаний будинок.

Крім того зазначає, що позивачки за первісним позовом звернулися до суду з позовною заявою, посилаючись тільки на довідку № 1046 від 16 серпня 2022 року, видану Великогаївською сільською радою, якою житловий будинок АДРЕСА_1 віднесено до суспільної групи «колгоспний двір». Натомість належні та допустимі докази того, що вказаний житловий будинок відноситься до вказаної суспільної групи, а саме відомості із погосподарської книги, відсутні.

Договір купівлі-продажу, посвідчений Гусятинською ДНК 27 жовтня 1965 року за реєстровим № 742 є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнано та не скасовано.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані таким.

Спірний житловий будинок з надвірними будівлями на момент виникнення у ОСОБА_4 права власності на нього не відносився до суспільної групи «колгоспний двір», оскільки був придбаний у ОСОБА_9 згідно з договором купівлі-продажу.

Лише через рік після купівлі вказаного житлового будинку ОСОБА_4 вступив в члени колгоспу.

На момент придбання спірного будинковолодіння ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , тому житловий будинок належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

На підставі викладеного, суди дійшли висновку про відсутність правових підстави для задоволення первісного позову.

Встановивши, що на момент придбання будинку ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_5 , а також наявність заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , суди дійшли висновку про часткове задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

14 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Бабій Н. І. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільськогоміськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 456/4192/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована наступним.

Відповідно до усталеної судової практики правильне застосування судами норм статей 120, 123 УРСР передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 2/5, а згодом Вказівки М 5-24/26 та Вказівки № 69, які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року №48, не містили положень, які б визначали обов`язок для сільських рад під час вирішення питання віднесення домогосподарства до суспільної групи «колгоспний двір» встановлювати час та підстави набуття такого домоволодіння у власність головою двору. Дані вказівки чітко визначали, що для віднесення домогосподарства до суспільної групи «колгоспний двір» сільським радам необхідно було встановити лише чи був голова двору або члени його сім`ї, працюючими членами колгоспу.

Слідує, що до суспільної групи «колгоспний двір» відносилися ті домогосподарства, в яких голова двору або ж його члени, працювали та були членами колгоспу.

Для правильності віднесення домоволодіння до суспільних груп «робітничий» чи «колгоспний» двори, судам слід встановити, чи на час набрання чинності Законом України «Про власність» голова двору або ж його члени працювали в колгоспі та чи були такі особи включені в члени колгоспу. Отже, віднесення домогосподарства до суспільної групи «колгоспний двір» не залежить від часу та способу набуття головою двору у власність житлового будинку.

Спірний житловий будинок не мав статусу колгоспного двору з 1965 року до 1966 року, однак набув його з 1966 року та не втратив до 15 квітня 1991 року (на час набрання чинності Законом України «Про власність»).

У випадку встановлення обставин членства голови двору чи членів його сім`ї в колгоспі, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 120 123 ЦК УРСР.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у лютому 2025 року, ОСОБА_3 заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Бабій Н. І., просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року залишити без змін, а касаційну скаргу, у зв`язку її необґрунтованістю, - без задоволення.

Доводи відзиву аналогічні доводам зустрічного позову ОСОБА_3 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 607/9837/23.

У січні 2025 року матеріали цивільної справи № 607/9837/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 жовтня 1965 року ОСОБА_4 купив у ОСОБА_9 належний йому будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в с. Великі Гаї Теребовлянського району. Договір купівлі-продажу посвідчений нотаріусом Гусятинської ДНК Дем`янчук В. Д. та зареєстровано за реєстром № 742 (т. 1, а. с. 52-54).

Відповідно до заключення про реєстрацію будинку, виданого Тернопільським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації 10 травня 1988 року, будинок на АДРЕСА_1 , належить на праві особистої власності за колгоспним двором, голова - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 100).

На момент придбання майна ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 .

Відповідно до трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 ОСОБА_4 вступив в члени колгоспу в 1966 році (т. 1, а. с. 56).

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Великі Гаї.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Великі Гаї (т. 1, а. с. 44).

Відповідно до заповіту, посвідченого 29 травня 2018 року секретарем Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Скочеляс І. О., ОСОБА_4 , який мешкав у АДРЕСА_1 , належний йому на праві приватної власності жилий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , присадибну ділянку площею 0,25 га та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва прощею 1,52 га, розташовані на землях Великогаївської сільської ради, заповів ОСОБА_3 , 1958 року народження (т. 1, а. с. 45).

07 червня 2023 року державним нотаріусом Тернопільської ДНК Темніковою Л. Г. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 2-573, на земельну ділянку площею 0,2499 га, що розташована в с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області, і належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 46-47).

Відповідно до постанови №1231/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії Тернопільської РДНК від 26 червня 2023 року, ОСОБА_3 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_4 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа (т.1, а. с. 48-49).

За змістом листа № 1064 від 20 вересня 2022 року Великогаївської сільської ради відповідно до погосподарської книги Великогаївської сільської ради ОСОБА_7 була зареєстрована на час своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . На час її смерті разом із нею проживавали та були зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . ОСОБА_6 був зареєстрований на час своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 . На час його смерті разом із ним проживали та були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_5 зареєстрована на час своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 на АДРЕСА_1 . На час її смерті разом із нею проживали та були зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с.19).

Відповідно до довідки № 1045 від 16 серпня 2022 року, виданої Великогаївською сільською радою, ОСОБА_4 , 1930 року народження, був зареєстрований і проживав на АДРЕСА_1 . Помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та на день смерті разом із ним зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - внучки (т. 1, а. с. 20).

Постановою № 981 від 16 травня 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії Тернопільської РДНК відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , частка якого належала померлому особисто, інша частка якого належала ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, інша частка якого належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа (т. 1, а. с. 21).

Постановою № 982/02-31 від 16 травня 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії Тернопільської РДНК було відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа (т. 1, а. с. 22).

Згідно з довідкою № 1046 від 16 серпня 2022 року, виданою Великогаївською сільською радою, будинковолодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Станом на 15 квітня 1991 року двір, суспільна група господарства - колгоспний. Членами двору були:

ОСОБА_4 , голова двору, 1931 року народження, чоловік;

ОСОБА_5 , 1931 року народження, дружина;

ОСОБА_6 , 1960 року народження, син;

ОСОБА_7 , 1963 року народження, невістка;

ОСОБА_8 , 1982 року народження, внучка;

ОСОБА_1 1991 року народження, внучка (т. 1, а. с. 8).

Згідно з відповіддю Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації, станом на 01 січня 2023 року житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Гусятинською ДНК 27 жовтня 1965 року за реєстровим № 742 та записано в реєстровій книзі № 3 за реєстровим № 711 (т. 1, а. с. 23).

Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , виготовленого 18 квітня 2023 року на замовлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , рік спорудження/реконструкції житлового будинку: 1958-1989 роки (а. с. 25-27).

Відповідно до висновку про вартість майна - житлового будинку, загальною прощею 129,7 кв. м, житловою площею 68,6 кв. м, вартість об`єкта оцінки на дату оцінки становить 194 550 грн без ПДВ.

За змістом виписки з погосподарської книги на житловий будинок АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_2 , суспільна група господарства в період 01 січня 1991 року до 01 січня 1994 року - «колгосп», Відомості про дату запису та документів, на підставі яких зроблено запис, - виписка не містить (а. с. 89-90).

Згідно з листа Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації № 309 від 26 вересня 2023 року ОСОБА_4 не видавалося свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 99).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Враховуючи, що з касаційною скаргою до суду звернувся представник позивачів за первісним позовом, а також межі та доводи касаційної скарги, колегія суддів не переглядає рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 квітня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не відповідає.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18

(провадження № 61-1327св19) Верховний Суд виснував, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Звертаючись до суду із первісним позовом про визнання права на майно в порядку спадкування, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовували свої вимоги тим, що є спадкоємцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та стверджували, що їх батьки були співвласниками спірного майна, яке відносилося до суспільної групи «колгоспний двір», частки якого є рівними між всіма членами колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_4 .

Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини виникли до набрання новим Кодексом чинності, то суд при розгляді керується положеннями ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних відносин, колгоспний двір був сімейно-трудовим об`єднанням осіб, які використовували майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Згідно із частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до усталеної судової практики спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за правовими нормами, які регулювали питання права власності цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, які втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

У постановах від 29 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц

(провадження № 61-22088св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 183/6031/16 (провадження № 61-25427св18) Верховний Суд, надавши аналіз наведеним нормам права, виснував, що майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.

Правильне застосування судами норм статей 120 123 ЦК УРСР передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Тож у справі, рішення у якій переглядаються, підлягали доказуванню обставини, що, зокрема ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 були членами колгоспного двору та, відповідно, мали право на будинковолодіння, яке входило до складу майна такого колгоспного двору.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Відповідно до статті 100 ЦК УРСР в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності (стаття 101 ЦК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами попередніх інстанцій установлено, що житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_4 у ОСОБА_9 згідно з договором купівлі-продажу від 27 жовтня 1965 року.

Лише через рік після купівлі вказаного житлового будинку, тобто з 1966 року, ОСОБА_4 став членом колгоспу.

Матеріали справи не містять доказів на підставі яких документів будинок, придбаний ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу до його вступу у колгосп, був переведений до суспільної групи «колгоспний двір». Сам лише факт вступу ОСОБА_4 в 1966 році в члени колгоспу цього факту не підтверджує та не свідчить про автоматичну зміну суспільної групи будинковолодіння.

За таких обставин набуття ОСОБА_4 спірного домоволодіння у власність на підставі договору купівлі-продажу спростовує твердження позивачів за первісним позовом про належність вказаного нерухомого майна до суспільної групи «колгоспний двір».

Крім того, на момент придбання спірного будинковолодіння ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_5 , що відповідно до статті 101 ЦК УРСР дає підстави вважати, що цей житловий будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності.

З огляду на викладене, оскільки ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 на момент набуття спірного майна у власність не відносились до працюючих членів колгоспу, спірне господарство не набуло статусу колгоспного двору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 456/4192/19, на яку посилається заявник у цій справі.

У вказаній справі суд касаційної інстанції виходив з того, що оскільки власник домоволодіння, 1975 року побудови, не працював у колгоспі та не був його членом, натомість його дружина була членом колгоспу та працювала у ньому з 01 січня 1950 року до 31 грудня 1989 року, тому були наявні підстави для віднесення будинковолодіння до суспільної групи «колгоспний двір». Разом із тим, з 1990 року вказані особи не відносились до працюючих членів колгоспу, а тому з 1990 року спірне господарство втратило статус колгоспного двору.

Висновки, викладені у справі 456/4192/19 щодо віднесення будинковолодіння до суспільної групи «колгоспний двір» ставляться в залежність від перебування одного із членів господарства у колгоспі.

Натомість у справі, що переглядається у касаційному порядку, домоволодіння набуто у власність особами, що не відносились до працюючих членів колгоспу.

Висновок щодо правильного застосування статей 120 123 ЦК УРСР залежить від встановлення конкретних обставин, які у справах № 456/4192/19 та № 607/9837/23 не є подібними.

Доводи касаційної скарги про те, що судам слід було встановити, чи на час набрання чинності Законом України «Про власність» голова двору або ж його члени працювали в колгоспі та чи були такі особи включені в члени колгоспу, висновків судів не спростовують та спростовуються відповідними мотивами.

Матеріали справи містять виписки з погосподарської книги на житловий будинок АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_2 , згідно з якими суспільну групу господарства в період з 01 січня 1991 року до 01 січня 1994 року визначено як колгосп.

Крім того, судом відхилено указані виписки, мотивувавши неможливістю встановлення того, коли саме зроблено цей запис та на підставі яких документів. Також встановлено, що вказана виписка суперечить договору купівлі-продажу від 27 жовтня 1965 року.

За таких обставин висновок судів про відсутність у спірного домоволодіння статусу колгоспного двору є правильним.

Водночас покладаючи указаний висновок в основу рішення про відмову у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суди не звернули увагу на таке.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, щодо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частин першої та другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом частини першої та другої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 щодо належної їй частки у спірному будинку є ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_6 (син) та ОСОБА_3 (дочка).

ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті матері, оскільки на момент її смерті був зареєстрований та проживав у спірному будинку.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті щодо належного йому майна, зокрема, частки у спірному будинку, яку він успадкував від своєї матері, є позивачки за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та його батько ОСОБА_4 . Останній відмовився від прийняття спадщини після смерті свого сина.

Разом з цим, зі змісту постанови Тернопільської РДНК № 981 від 16 травня 2023 року про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що вона звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок належав подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, а також з наявності заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .

Переглядаючи рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що положення статті 1223 ЦК України щодо права ОСОБА_3 на спадкування за заповітом стосуються спадкового майна, яке належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини. Таким майном, як встановлено судами, серед іншого є лише 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Натомість інша 1/2 частини вказаного житлового будинку не охоплена заповітом, оскільки після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщини.

За таких обставин, спадкування щодо належної ОСОБА_5 частини житлового будинку має відбуватися відповідно до загальних положень книги шостої ЦК України щодо спадкування за законом особами, визначеними у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Встановивши наявність у ОСОБА_3 права на спадкування за заповітом 1/2 частини спірного будинку за заповітом, суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо іншої частини нерухомого майна, що не охоплене заповітом, складеним ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та частково задовольняючи вимоги ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції не врахував, що за наслідками розгляду справи щодо одного і того ж об`єкта нерухомого майна не вирішеним залишилось питання щодо кола спадкоємців, а також їх прав на 1/2 частки спадкового майна.

Вирішення спору у такий спосіб фактично створить ситуацію правової невизначеності щодо статусу 1/2 частини житлового будинку, належного за життя ОСОБА_5 , та неможливість спадкоємців захистити свої права у подальшому.

Апеляційний суд передчасно погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадкових прав на спірний будинок, не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів їх апеляційної скарги, а тому суд касаційної інстанції в силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, позбавлений процесуальної можливості ухвалити щодо вказаних вимог у справі власне судове рішення, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду у вказаній частині з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за первісним позовом ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду у вказаній частині вимог - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бабій Назарій Іванович, задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Великогаївської сільської ради Тернопільського району, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права на майно в порядку спадкування -скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович