Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №570/1015/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 570/1015/17

провадження № 61-35381св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Оржівська селищна рада Рівненського району Рівненської області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року в складі судді Красовського О. О. та на постанову апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2018 року в складі колегії суддів Гордійчук С. О., Боймиструк С.

В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

15 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про усунення перешкод в користуванні гуртожитком шляхом вселення.

В обґрунтування позовних вимог указувала, що з 1995 року вона як працівник ВАТ "Оржівський деревообробний комбінат" була вселена та проживала у відомчому гуртожитку по АДРЕСА_1, а з 22 травня 1997 року місце проживання у вказаному гуртожитку було зареєстроване відповідно до чинного на той час законодавства.

В подальшому відповідач обіцяв вирішити питання про надання їй іншого постійного житла, для чого просив її звільнити кімнату, де вона проживала. Зазначає, що звільнилажитло в гуртожитку, однак іншогожитла не отримала. Просила суд зобов'язати відповідача усунути їй перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення її в гуртожиток по АДРЕСА_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області про усунення перешкод у користуванні гуртожитком шляхом вселення відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що в розумінні ЖК УРСР ОСОБА_1 не набула права користування житловою площею в гуртожитку по АДРЕСА_1, а наявність реєстрації за вказаною адресою не свідчить про наявність такого права. Суд виходив із того, що права позивача не порушені, оскільки вона добровільно звільнила житлове приміщення гуртожитку в 2000-2001 роках.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та на постанову апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд.

Указує, що суди не витребували належні та допустимі докази на підтвердження її позовних вимог; не надали відповідну правову оцінку позовним вимогам та безпідставно відмовили у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 травня 1997 року позивач була зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 зазначає, що вона була вселена в гуртожиток на законних підставах, оскільки працювала у ВАТ "Оржівський деревообробний комбінат", проте будь-яких доказів на підтвердження даних обставин суду не надала. Указує, що ордер на вселення їй не видавався. Виселилася із гуртожитку добровільно на прохання відповідача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 127 ЖК УРСР, пункту 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (далі - Примірного положення), гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку відповідно до Примірного положення.

Згідно із частиною 2 статті 128, статтею 129 ЖК УРСР, частиною першою статті 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року № 6-71цс11.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Позивач не надала суду належних і допустимих доказів того, на якій підставі вона була вселена в гуртожиток по АДРЕСА_1.

Доводи касаційної скарги про наявність реєстрації у гуртожитку без зазначення конкретної жилої кімнати не можуть бути прийняті до уваги, оскільки сама по собі реєстрація місця проживання не свідчить про наявність права користування житловим приміщенням і жодних прав щодо житлової площі не надає.

Частиною 1 статті 109 ЖК Української РСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Суди встановили, і дані обставини не заперечуються ОСОБА_1, що у 2000-2001 роках вона добровільно звільнила кімнату в гуртожитку.

За таких обставин, встановивши, що позивачка виселилася з гуртожитку добровільно протягом шістнадцяти років будь-яких дій щодо оспорення виселення із гуртожитку не вживала, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки підстав уважати, що її права порушено, немає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Частиною 1 статті 109 ЖК Української РСР, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (стаття 13 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2018 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

О. І. Дундар

М. М. Русинчук