Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №523/7098/22
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №523/7098/22
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №523/7098/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 523/7098/22

провадження № 61-6536св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи:головний державний виконавець Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тріфонов Олександр Юрійович, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2022 року у складі судді Сувертак І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів:

Кутурланової О. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тріфонова О. Ю.

Скарга мотивована тим, що 08 жовтня 2008 року Суворовським районним судом м. Одеси на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданий виконавчий лист № 2-4949/08.

На виконання вказаного виконавчого листа, Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

Заявниця посилалася на те, що за весь період з 2008 року по дату звернення до суду вона аліменти не отримувала, щодо руху виконавчого провадження та причини відсутності стягнень їй невідомо, хоча вона неодноразово зверталася до державної виконавчої служби із заявою про надання письмового пояснення щодо невиконання рішення суду та суми заборгованості, однак жодної відповіді не отримала. Лише 11 квітня 2022 року на останнє своє звернення від 07 квітня 2022 року їй надійшла відповідь разом з постановою ВП НОМЕР_1

від 24 червня 2019 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з закінченням строку стягнення та відсутністю заборгованості.

16 квітня 2022 року вона звернулася зі скаргою до керівника Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на бездіяльність та рішення державного виконавця Тріфонова О. Ю., однак, оскільки відповіді протягом передбаченого законом строку не отримала, це змусило її звернутися до суду з вказаною скаргою.

Посилаючись на те, що державним виконавцем Тріфоновим О. Ю. не вживалися всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо належного виконання рішення суду, не викликалися сторони, не з`ясовувалося питання про сплату аліментів в добровільному порядку, в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази сплати аліментів та розрахунок заборгованості по аліментах, крім того, закриваючи виконавче провадження, державний виконавець не пересвідчився у наявності заборгованості та виніс неправомірне рішення, ОСОБА_1 просила суд визнати дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тріфонова О. Ю. неправомірними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2022 року, залишеної без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 лютого

2023 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано відсутністю підстав для задоволення скарги, оскільки відсутні належні та достовірні докази неправомірної поведінки державного виконавця Тріфонова О. Ю. при винесенні оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження.

Посилання заявниці на те, що вона не писала та не подавала жодних заяв про відсутність претензій до боржника не вбачається можливим перевірити з огляду на те, що матеріали завершених виконавчих проваджень відповідно до положень пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах ДВС зберігаються 3 роки, а отже станом на час звернення зі скаргою до суду ці строки спливли, а тому можливість підтвердити чи спростувати твердження скаржниці у суду відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди не надали належної оцінки тому, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів виконання судового рішення боржником.

Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем не вживалися всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо належного виконання рішення суду, не викликалися сторони, не з`ясовувалося питання про сплату аліментів в добровільному порядку. Державний виконавець в порушення частини четвертої статті 71 вказаного Закону та пункту 12 розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року, не проводив щомісяця розрахунок заборгованості з виплати аліментів, тому не можливо було закінчити виконавче провадження, не знаючи розмір заборгованості та графік (періоди) її погашення.

В матеріалах виконавчого провадження взагалі відсутні документи, які б підтверджували сплату боржником аліментів як в добровільному, так і в примусовому порядку, що передбачено пунктом 21 Інструкції.

Заяву про відсутність претензій до боржника ОСОБА_2 по сплаті аліментів вона не писала та не подавала, тому вважає, що були проведені незаконні дії з боку виконавця Тріфонова О. Ю.

Вважає, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином всі наявні у справі докази, не з`ясували у повному обсязі обставини справи, не перевірили обґрунтованість її скарги та ухвалили необґрунтовані та незаконні рішення.

Також зазначає, що вона не порушила строки на оскарження дій державного виконавця, оскільки 11 квітня 2022 року отримала відповідь на її заяву

від 07 квітня 2022 року разом з постановою ВП НОМЕР_1 від 24 червня

2019 року про закінчення виконавчого провадження, а 16 квітня 2022 року звернулась зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця до Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі ПМУЮ.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому головний державний виконавець Тріфонов О. Ю. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Судами попередніх інстанцій належним чином досліджені наявні в матеріалах справи докази та надано їм відповідну правову оцінку.

Зазначає, що заявниця пропустила строк на оскарження рішення та дій державного виконавця відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», а також не додала будь-яких заяв, клопотань, поданих до державної виконавчої служби за період з 2008 року до моменту закінчення виконавчого провадження - 24 червня 2019 рік, на які посилається нібито про несплату аліментів.

Також вказував про неможливість надати завірені копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1, оскільки строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік, отже виконавче провадження № НОМЕР_2, яке завершене 24 червня 2019 року - знищено у порядку Закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у Першому Суворовському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4949 від 08 жовтня 2008 року, виданого Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісячно, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 08 жовтня 2003 року.

24 червня 2019 року головним державним виконавцем відділу Тріфоновим О. Ю. у порядку пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, оскільки в ході проведення виконавчих дій, стало відомо, що боржник сплачував аліменти та претензій до боржника станом на повноліття у стягувача немає, що підтверджується відповідною заявою.

07 квітня 2022 року на адресу Відділу ДВС надійшла заява ОСОБА_1 з проханням повідомити про стан виконавчого провадження.

11 квітня 2022 року Головним державним виконавцем відділу Тріфоновим О. Ю. надана відповідь на вказану заяву ОСОБА_1 з копію постанови про закінчення виконавчого провадження ВП№ НОМЕР_2 від 24 червня 2019 року.

28 квітня 2022 року на адресу Відділу ДВС надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця Тріфонова О. Ю. відповідно до вимог статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».

10 травня 2022 року начальником Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі ПМУЮ (м. Одеса) Собяніною О. В. у порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» з метою здійснення відповідного контролю за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішення майнового характеру та вірного застосування положень діючого законодавства та згідно відомостей із Автоматизованої системи виконавчого провадження, винесена постанова про результати перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_2, якою постановлено дії головного державного виконавця відділу Тріфонова О. Ю. визнано такими, що проведені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Вказана постанова направлялась заявниці, проте повернулася до Відділу ДВС з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Звертаючись до суду з цією скаргою у липні 2022 року, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповіді на свою скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця Тріфонова О. Ю. від начальника Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі не отримувала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012).

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:

1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;

2) подання заяви стягувачем або боржником;

3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;

4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

5) закінчення виконавчого провадження.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів (частина шоста статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

За змістом частини сьомої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз`яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Положеннями пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах ДВС визначено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки.

Таким чином, виходячи з вищевикладених норм матеріального права, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутні належні та достовірні докази неправомірної поведінки державного виконавця Тріфонова О. Ю. при винесенні оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, а також відхилили доводи заявниці про те, що вона не писала та не подавала жодних заяв про відсутність претензій до боржника, оскільки станом на час звернення зі скаргою до суду спливли строки зберігання матеріалів завершених виконавчих проваджень, у зв`язку із чим неможливо підтвердити чи спростувати твердження останньої.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Частина п`ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачає, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 920/149/18 надано роз`яснення щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20 (провадження № 61-12002св20).

За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження, тощо.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

Як вбачається з матеріалів справи, з грудня 2008 року на виконанні у державній виконавчій службі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4949 від 08 жовтня 2008 року, яке закінчене постановою державного виконавця від 24 червня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, виконання рішення про стягнення аліментів передбачає щомісячні стягнення аліментів.

Разом з тим, із заявою з проханням повідомити про стан виконавчого провадження ОСОБА_1 звернулася до Відділу ДВС лише 07 квітня

2022 року, тобто майже через 14 років після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-4949

від 08 жовтня 2008 року, та майже через 3 роки після його закінчення.

11 квітня 2022 року Головним державним виконавцем відділу Тріфоновим О. Ю. надана відповідь на заяву ОСОБА_1 від 07 квітня 2022 року з копію постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2

від 24 червня 2019 року.

28 квітня 2022 року на адресу Відділу ДВС надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця Тріфонова О. Ю. відповідно до вимог статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».

10 травня 2022 року начальником Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі ПМУЮ (м. Одеса) Собяніною О. В. у порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» з метою здійснення відповідного контролю за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішення майнового характеру та вірного застосування положень діючого законодавства та згідно відомостей із Автоматизованої системи виконавчого провадження, винесена постанова про результати перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_2, якою постановлено дії головного державного виконавця відділу Тріфонова О. Ю. визнано такими, що проведені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, судами попередніх інстанцій відхилено доводи ОСОБА_1 про те, що вона постійно цікавилась станом виконавчого провадження, зверталась до державного виконавця із заявами про надання інформації про стан виконавчого провадження, оскільки такі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Оскільки ОСОБА_1 була стягувачем у виконавчому провадженні, то повинна добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та здійснювати свої обов`язки. ОСОБА_1 жодними доказами не спростувала факту отримання нею поштової кореспонденції від державного виконавця чи факту не направлення їй цієї кореспонденції, а також неможливістю нею ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження протягом майже 11 років, або неможливістю подання заяви про повідомлення про розрахунок заборгованості стягувачу.

Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 14 серпня 2019 року в справі № 910/7221/17; від 12 січня 2021 року в справі № 910/8794/17;

від 12 жовтня 2021 року в справі № 918/333/13-г; від 07 червня 2023 року в справі № 1622/16530/2012.

Станом на час розгляду справи виконавче провадження НОМЕР_1, яке завершено 24 червня 2019 року, знищено відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах ДВС.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки відсутні належні та достовірні докази неправомірної поведінки державного виконавця Тріфонова О. Ю. при винесенні оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович