Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 626/608/18

провадження № 61-9586св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Прокуратура Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Прокуратури Харківської області та Державної казначейської служби України на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 04 грудня 2018 року у складі головуючого судді Гусара П. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І.

С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - прокуратура Харківської області, про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 29 жовтня 2009 року Харківським міжрайонним транспортним прокурором стосовно неї порушено кримінальну справу № 2209007 за ознаками складу злочинів, передбачених частиною 1 статті 191, частиною 1 статті 366 КК України.

28 грудня 2009 року старшим слідчим Харківської міжрайонної транспортної прокуратури Бурмакою В. А. їй пред'явлено обвинувачення за вказаними статтями, складено обвинувальний висновок і кримінальну справу передано до суду.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2010 року кримінальну справу направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування, після якого відносно неї знову складено обвинувальний висновок і справу направлено до суду для розгляду.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 25 березня 2011 року кримінальну справу вдруге направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування, після проведення додаткового розслідування втретє складено обвинувальний висновок і справу направлено до суду для розгляду.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 02 березня 2012 року кримінальну справу втретє направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування, після якого вчетверте складено обвинувальний висновок відносно неї і справу направлено до суду для розгляду.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 03 січня 2013 року кримінальну справу вчетверте направлено Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування.

Увесь цей час, починаючи з 2009 року відносно неї обирався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Численні клопотання захисника про закриття кримінальної справи у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину прокуратурою ігнорувалися, а згодом була змінена підсудність і кримінальну справу було передано до міліції.

28 травня 2014 року слідчим слідчого відділу лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці Зацаринною А. М. винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України.

Посилаючись на те, що вона незаконно перебувала під слідством 53 місяці, чим їй завдано значних моральних страждань внаслідок психологічного тиску, ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 04 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт спричинення їй моральної шкоди унаслідок тривалого перебування під слідством та притягнення до кримінальної відповідальності без законних на те підстав.

Визначаючи розмір такого відшкодування, суд виходив з того, що межі такого відшкодування визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи, а саме 3 723 грн (відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" з 01 січня 2018 року установлено саме таку мінімальну заробітну плату).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Прокуратури Харківської області залишено без задоволення. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 04 грудня 2018 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2019 року Прокуратура Харківської області та Державна казначейська служба України подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Прокуратура Харківської області просить змінити ухвалені у справі судові рішення в частині визначення розміру морального відшкодування, і зменшити його до 93 386 грн, Державна казначейська служба України просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга Прокуратури Харківської області мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій всупереч пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VII, безпідставно визначили суму морального відшкодування, виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 3
723 грн, застосувавши саме її у якості розрахункової величини, а не встановлений Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 1 762 грн, унаслідок чого неправильно визначили розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Касаційна скарга Державної казначейської служби мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, жодної шкоди не завдавало, а тому не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема інших державних органів. Крім того, судами необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди, без врахування положень пунктів 1,3,9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VII.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційні скарги не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу № 626/608/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - прокуратура Харківської області, про відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 29 жовтня 2009 року Харківським міжрайонним транспортним прокурором Чехуновим Д. М. порушено кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, частиною 1 статті 191, частиною 1 статті 366 КК України.

28 грудня 2009 року старшим слідчим Харківської міжрайонної транспортної прокуратури Бурмакою В. А. ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за вказаними статтями, 31 грудня 2009 року складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду.

Постановами Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2010 року, 25 березня 2011 року, 02 березня 2012 року, 03 січня 2013 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 чотири рази поверталася Харківському міжрайонному транспортному прокурору для проведення додаткового розслідування у зв'язку з неповнотою досудового слідства. Проте органами досудового розслідування кожного разу складався новий обвинувальний акт і справа направлялася до суду.

Постановою слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці Зацаринної А. М. від 28 травня 2014 року закрито кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Під час проведення досудового та судового слідства позивачу ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пунктів 1, 1.1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених пунктів 1, 1.1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду; незаконного взяття і тримання під вартою.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених у пунктом 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

У частинах 5 , 6 статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно з частиною 6 статті 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК Україниморальна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.

У статтях 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

У пункті 10 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

У частині 4 статті 263 ЦПК Українивизначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК Українисуд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 5 статті 12 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 197 ЦПК Україниу підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Проте, у порушення вимог наведеної правової норми суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі в якості відповідача лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши як відповідачів органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання їй моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цієї справи. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об'єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.

В силу повноважень суду касаційної інстанції усунути ці недоліки під час касаційного розгляду неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК Українипідлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, вирішити питання про залучення органів, дії яких призвели до завдання позивачу моральної шкоди, як співвідповідачів у порядку статті 51 ЦПК України (роз'яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання) та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями, 400,406,409,411,416,419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скаргиПрокуратури Харківської області та Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 04 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов