Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №524/6117/17

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 524/6117/17

провадження № 61-15687св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Фонд соціального страхування України, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 квітня 2019 року у складі судді Нестеренка С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О.

Ю., Обідіної О І., Прядкіної О. В. та за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Обідіної О І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування України, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: визнати незаконним його звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України без його відмови на переведення відповідно до вимог частини 3 статті 32 КЗпП України та частини 3 статті 32 КЗпП України; скасувати наказ Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 01-395-к від 26 липня 2017 року про його звільнення; поновити його на посаді начальника відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області; визнати незаконним лист управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області № 31/8 від 21 червня 2017 року "Про пропозицію посади" згідно статті 32 КЗпП України; зобов'язати відповідача сплатити йому премію за липень 2017 року у розмірі 3 829,41 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2017 року по дату ухвалення рішення з розрахунку 472,82 грн середньоденної заробітної плати.

Також просив стягнути з відповідача на його користь 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 713 від 26 травня 2017 року було прийнято рішення про припинення юридичної особи - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області шляхом реорганізації - приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області.

30 червня 2017 року його ознайомили з листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області та запропонували перейти до іншої установи на іншу посаду з іншим розміром посадового окладу та попереджено, що у разі відмови від переведення на нову роботу буде припинено трудові відносини.

Вказував, що він не відмовлявся від переведення, а зазначив, що вказане повідомлення не відповідає вимогам статті 32 КЗпП України.

31 липня 2017 року наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 01-395-к від 26 липня 2017 року його було звільнено з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області згідно пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Вважає, що його необхідно було належним чином повідомити про зміну істотних умов праці за 2 місяці до цього. З посиланням на частину 4 статті 36 КЗпП України зазначив, що у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Вважає, що його звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України без відмови від переведення є незаконним, а тому він повинен бути поновленим на попередній посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При звільненні йому неправомірно не була виплачена премія за липень 2017 року, сам наказ про його звільнення не підписаний посадовою особою, яка прийняла таке рішення.

Порушення його трудових прав призвело до моральних страждань, а тому заподіяна йому моральна шкода підлягає відшкодуванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії з припинення - директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 26 липня 2017 року № 01-395-к про звільнення ОСОБА_1 з 31 липня 2017 року з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області за пунктом 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Визнано ОСОБА_1 таким, що звільнено 11 вересня 2017 року з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Фондів соціального страхування.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 118 677,82 грн, а на користь держави - судовий збір в розмірі 3 380,17 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Зазначено, що рішення в частині присудження до стягнення (сплати) середнього заробітку в розмірі 9 456,40 грн підлягає негайному виконанню.

Суд першої інстанції виходив з того, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади у іншій установі не є зміною істотних умов праці.

За таких обставин відповідачем у ході розгляду справи не було доведено суду зміни істотних умов праці та наявності підстав, передбачених пунктом 6 статті 36 КЗпП України для припинення трудового договору з позивачем, тому оскаржуваний наказ щодо звільнення позивача є протиправним. Враховуючи наведене, звільнення позивача, за наявності підстав, повинно було здійснюватися на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11 вересня 2017 року внесено запис про припинення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.

Кременчуці Полтавської області.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі не підлягають задоволенню у зв'язку з неможливістю такого поновлення, оскільки відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області, де позивач займав посаду начальника відділення, припинило свою діяльність як юридична особа.

Згідно статті 240-1 КЗпП України ОСОБА_1 слід визнати таким, що звільнений 11 вересня 2017 року з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Фондів соціального страхування.

Вимога про визнання незаконним листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області № 31/8 від 21 червня 2017 року "Про пропозицію посади" згідно статті 32 КЗпП України є надмірно деталізованою, оскільки даний лист було направлено не виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та/або її управлінням у Полтавській області, а новоствореним Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області, з яким позивач не перебував у трудових відносинах.

Згідно довідки про розмір середньої заробітної плати № 01-02-494 від 23 лютого 2018 року, наданої Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 9
456,40 грн, середньоденний заробіток - 472,82 грн.

Отже, на підставі частини 2 статті 235 КЗпП з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2018 року, тобто не більше одного року в розмірі 118 677,82 грн (251 х 472,82 грн), де 251 - кількість робочих днів за вказаний проміжок часу з відрахуванням святкових та вихідних днів.

Не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення винагороди (премії) за результатами роботи за липень 2017 року у розмірі 3 829,41 грн, оскільки питання про преміювання позивача за результатами роботи у липні 2017 року було вирішено наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Полтавській області № 179 від 19 липня 2017 року. Винагорода була обчислена у розмірі 4 254,90 грн, ввійшла як складова частина до розрахункових сум при звільненні і була виплачена ОСОБА_1.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів, що моральні страждання спричинені внаслідок порушення його трудових прав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмови у стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалене в цій частині нове рішення.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14 184,60 грн.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Змінено розподіл судових витрат.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь держави судовий збір у розмірі 1 945,60 грн.

В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, виходячи з вимог статті 240-1 КЗпП України, дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з роботодавця на користь працівника середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Однак, місцевий суд помилково визначив час вимушеного прогулу ОСОБА_1.

Часом вимушеного прогулу є час, протягом якого працівник з вини роботодавця або уповноваженого ним органу не міг перебувати на роботі. Враховуючи, що ОСОБА_1 вважається таким, що звільнений з 11 вересня 2017 року, час його вимушеного прогулу тривав з 31 липня 2017 року по 11 вересня 2017 року, тому стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14 184,60 грн із розрахунку 30 днів * 472,82 грн.

Незаконне звільнення працівника безумовно тягне за собою певні моральні страждання. Враховуючи характер порушених прав ОСОБА_1, принципи розумності та справедливості, колегія суддів вважала, що розмір відшкодування моральної шкоди становить 2 000,00 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме 3 вимоги у повному обсязі та вимогу про відшкодування моральної шкоди на 4 %, то з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області як правонаступника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 1 945,60 грн.

Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь держави 1 792,32 грн судового збору.

Судові витрати Фонду соціального страхування України у розмірі 5 071,00 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що питання розподілу судових витрат у справі постановою Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року було вирішено не у повному обсязі.

Фонд соціального страхування України сплатив при подачі апеляційної скарги 5

071,00 грн судового збору. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій жодних позовних вимог ОСОБА_1, заявлених до Фонду соціального страхування України, не задовольнили.

Враховуючи, що в силу вимог пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, судові витрати, понесені Фондом соціального страхування України, мають бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо розподілу судових витрат, понесених Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, апеляційний суд зазначив, що ним було сплачено 1 920,00 грн за подачу апеляційної скарги.

Розмір судового збору за подання позовної заяви ОСОБА_1 становить 4 480,00 грн, таким чином за подання апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області мало сплатити 6 720,00
грн судового збору. Фактично недоплаченими на користь держави є 4 800,00 грн судового збору.

Крім того, апеляційну скаргу було подано і ОСОБА_1, якого звільнено від сплати судового збору, а тому держава понесла витрати у розмірі 6 720,00 грн.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, вказана сума підлягає стягненню на користь держави з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Під час винесення постанови по справі пропорційно задоволеним позовним вимогам було розподілено виключно судові витрати за подання позовної заяви та залишено поза увагою розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області.

Враховуючи обсяг задоволених вимог ОСОБА_1, за рахунок відповідача державі має бути відшкодовано судовий збір за подання ОСОБА_1 апеляційної скарги у розмірі 2
880 грн.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 43,41 %, відшкодуванню Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області підлягає 56,59 % понесених судових витрат.

Отже, компенсації за рахунок держави управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області 1 086,52 грн.

Однак відповідачем не було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі, визначеному законом.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.

Таким чином, з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області додатково підлягає стягненню на користь держави 1
792,32 грн судового збору, про що має бути винесено додаткову постанову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив змінити рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року, скасувавши його в частині відмовлених позовних вимог, скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року і прийняти в цій частині нову постанову про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути стягнута в повному обсязі на дату винесення судового рішення, а не на 11 вересня 2017 року.

Суди неправильно з'ясували обставини та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо виплати йому премії за результатами роботи за липень 2017 року.

Необґрунтованими є висновки судів про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України № 34 від 24 травня 2017 року, оскільки вказаним листом його повідомлено про зміну істотних умов праці - переведення до правонаступника на роботу за іншою посадою з іншим посадовим окладом.

Під час здійснення реорганізації в штатному розписі новоутвореного відділення була наявна посада начальника відділення, яка за своїми функціональними обов'язками тотожна посаді, яку він обіймав та на яку мав право претендувати.

Проте ані роботодавець, ані уповноважена особа не запропонували йому вказану посаду у порушення вимог трудового законодавства.

Апеляційний суд безпідставно зменшим розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

У вересні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області звернулося до Верховного суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просило скасувати додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року в частині, якою стягнуто з нього на користь держави 1 792,32 грн судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на його користь 901,92 грн судового збору та на користь держави 38,40
грн судового збору.

В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що рішення суду першої інстанції було оскаржено ним лише в частині задоволених вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак судовий збір у розмірі 1 920,00 грн було сплачено з урахуванням вимог частини 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у повному обсязі.

В свою чергу позивач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині п'яти з семи позовних вимог та його апеляційна скарга була задоволена частково.

Оскільки вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу була задоволена на 6,05 %, понесені Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області у розмірі 901,92
грн, що відповідає 93,95 % від сплаченого судового збору у розмірі 960,00 грн, підлягають покладенню на позивача.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи позовну вимогу ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено на 4 %, на користь держави підлягає стягненню 38,40 грн судового збору з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області у цій справі та витребувано її матеріали з Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, а ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2019 року - за касаційною скаргою ОСОБА_1

07 листопада 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволення, а касаційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 01-07-к від 01 березня 2007 року ОСОБА_1 з 06 березня 2007 року призначено на посаду начальника відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.

Кременчуці Полтавської області.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" було припинено всі відокремлені підрозділи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та/або їх робочих органів та відділень із забезпеченням повного правонаступництва таких відокремлених підрозділів юридичними особами, які їх створили, а за їх відсутності - Фондом соціального страхування України, у тому числі щодо всіх прав, обов'язків та майна.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону, рішення про припинення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, управлінь та відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та про утворення комісій з їх реорганізації, затвердження персонального складу цих комісій приймає виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 08 лютого 2017 року № 13 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України, структури органів Фонду та створення робочих органів", затверджено граничну чисельність працівників Фонду у кількості 7988 штатних одиниць, у тому числі граничну чисельність працівників виконавчої дирекції фонду 267 штатних одиниць.

Відповідно до штатного розпису Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області була наявна 1 посада начальника відділу.

Наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про припинення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області" від 26 травня 2017 року № 713 було припинено юридичну особу - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області шляхом реорганізації - приєднання Відділення до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області.

Вказаним наказом призначено комісію з припинення, якій доручено вжити заходів щодо попередження в установленому порядку працівників Відділення про припинення шляхом приєднання та забезпечити дотримання їх соціально-трудових гарантій у порядку, визначеному законодавством (пункт 4.4. наказу № 713 від 26 травня 2017 року).

31 травня 2017 року головою комісії з припинення - заступником начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Полтавській області ОСОБА_2, ОСОБА_1 було персонально попереджено про припинення відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Кременчуці шляхом його приєднання до 01 серпня 2017 року.

Листом "Про пропозицію посади" № 31/8 від 27 червня 2017 року ОСОБА_1 запропоновано посаду начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Кременчуцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області з 01 серпня 2017 року та зазначено про необхідність надання згоди (чи незгоди) на переведення на роботу та подання відповідної заяви на ім'я начальника Кременчуцького відділення Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області Білик О. О. в строк до 30 червня 2017 року.

ОСОБА_1 не відмовлявся від переведення на посаду начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення і зазначив у вищевказаному листі про те, що ця пропозиція не відповідає вимогами статей 32, 36 КЗпП України.

Наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 26 липня 2017 року № 01-395-к ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області з 31 липня 2017 року у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Цим наказом також було зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду у Полтавській області здійснити виплати позивачу належних йому сум при звільненні, а також вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, здійснити нарахування та виплату всіх сум, належних йому при звільненні, з урахуванням норм Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та її робочих органів, затвердженого постановою правління Фонду від 24 лютого 2004 року № 12 (зі змінами).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 11 вересня 2017 року внесено запис про припинення Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.

Кременчуці Полтавської області, правонаступником є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1.

Згідно статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Закон детально не регламентує порядок переведення працівника за його згодою на роботу в нових умовах і не встановлює, що передбачена пунктом 6 статті 36 КЗпП України відмова працівника від переведення на роботу в нових умовах має бути у письмовій формі.

У спорі працівника з роботодавцем про незаконність звільнення за пунктом 6 цієї статті обов'язок довести, що працівник відмовився від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці покладається саме на власника або уповноважений ним орган.

Пунктом 3 та 4 статті 32 КЗпП України встановлено, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Якщо колишні (попередні) істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи на нових умовах, то трудовий договір припиняється за Пунктом 3 та 4 статті 32 КЗпП України.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України, Верховним судом України у постанові від 04 липня 2012 року № 6-59цс12 викладено правовий висновок про те, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки у тому випадку, якщо буде доведено наявність змін в організації виробництва і праці.

Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною 3 статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі частиною 3 статті 32 КЗпП України, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного суду України № 6-2748 цс 15 від 23 березня 2016 року.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Згідно з частиною 3 статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці (пункт 31 цієї Постанови).

Аналізуючи наведені норми, слід дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади у іншій установі не є зміною істотних умов праці.

Встановивши, що ОСОБА_1 не надавав письмову відмову від переведення на посаду начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Кременчуцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області та фактично не відбулася зміна істотних умов праці у розумінні частини 3 статті 32 КЗпП України, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за статтею 240-1 КЗпП України. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 240-1 КЗпП України для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Поновлення позивача на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області, яке припинило свою діяльність як юридична особа у зв'язку із приєднанням до іншого управління, є неможливим з огляду на наступне.

Наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про припинення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області" № 713 від 26 травня 2017 року припинено юридичну особу - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області шляхом реорганізації - приєднання Відділення до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області.

Запис про припинення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області як юридичної особи було внесено 11 вересня 2017 року.

З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.

Кременчуці Полтавської області, де позивач займав посаду начальника відділення, припинило свою діяльність як юридична особа, а тому суди правильно поновили права позивача шляхом визнання його звільненим за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" за № 9 від 06 листопада 1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність закону. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина 2 статті 235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

За правилами частини 2 статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що звільнення позивача із займаної посади було здійснено без дотримання встановленого законом порядку, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі до частини 2 статті 235 КЗпП України у розмірі, який визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 липня 2017 року по 11 вересня 2017 року з огляду на те, що він вважається таким, що звільнений з 11 вересня 2017 року, є помилковими і не ґрунтуються на положеннях КЗпП України.

У пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції правильно вважав, що з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, однак встановивши, що саме з вини сторони позивача та його представника розгляд справи відкладався декілька разів, внаслідок чого тривав більше одного року, обґрунтовано зменшив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнувши його за період з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2018 року, тобто не більше одного року.

Обґрунтованим є висновки судів про відмову у задоволенні вимог про стягнення премії за липень 2017 року, оскільки відповідно до довідки про нарахування ОСОБА_1 виплат за липень 2017 року, відомостей про заробітну плату працівників за липень 2017 року, наказу № 179 від 19 липня 2017 року "Про преміювання начальників відділень виконавчої дирекції Фонду у Полтавській області за липень 2017 року" ОСОБА_1 було нараховано та виплачено премію за липень 2017 року, а доводи його касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що позивача незаконно було звільнено з роботи, що призвело до моральних страждань останнього і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципу розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, постанова Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню із залишенням в цій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року в силі.

В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року у нескованій при апеляційному перегляді частині, та постанова Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року підлягають залишенню без змін.

Щодо касаційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області оскаржувало рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1.

Оскільки постанова Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року, відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області судового збору.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року в частині відшкодування моральної шкоди залишити без змін, в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року, в іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року залишити без змін.

Зважаючи на викладене, додаткова постанова Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково із залишенням в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 2 373,20
грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року.

В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 квітня 2019 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області задовольнити частково.

Додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року про розподіл судових витрат скасувати.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 2 373,20 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов СуддіВ. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов