Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2021 року у справі №450/3246/18
Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №450/3246/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 450/3246/18

провадження № 61-2298св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року, ухвалене у складі

судді Мельничук І. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертноїоцінки», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р. В., про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позову вказувала, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . Отримавши копію позовної заяви про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, вона довідалася, що ОСОБА_2 (дружина її брата ОСОБА_3 ), 4 травня

2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 . Житловий будинок, позначений на плані літерою «А», складається із трьох житлових кімнат та кухні житловою площею 68,6 кв.м, загальною площею 94,9 кв.м; господарських будівель та споруд: літ. «Б» - сараю; літ. «В» - вбиральні; № 1 - хвіртки № 2 - огорожі;

літ. «К» колодязю.

У зазначеному свідоцтві про право на спадщину за заповітом також вказано, що житловий будинок належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 4 червня 1991 року, в якому значиться, що до належного спадкодавцю спадкового майна, успадкованого ОСОБА_3 , входить житловий будинок глиновалькований житловою прощею 60,0 кв.м та стайня.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після

ОСОБА_3 ОСОБА_2 отримала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності № 86397255 від 4 травня 2017 року, виданий приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Олефір Р. В., в якому вказано, що складовою частиною будинку АДРЕСА_1 є, в тому числі, колодязь «К».

Проте колодязь «К» ніколи не належав на праві власності ОСОБА_3 , а завжди перебував у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

За таких обставин просила визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 4 травня 2017 року, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіром Р. В., та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86397255 від 4 травня

2017 року в частині включення до складової частини нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 - складової частини об`єкта нерухомого майна - колодязя під літ. «К».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 4 травня 2017 року, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіром Р. В. у спадковій справі № 54/2017, зареєстроване за № 1313, в частині включення до складової частини нерухомого майна -житлового будинку АДРЕСА_1 -колодязя під літ. «К». Визнано частково недійсним витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86397255 від 4 травня 2017 року в частині включення до складової частини нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 - колодязя під літ. «К».

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим Пустомитівською державною нотаріальною конторою 4 червня 1991 року за реєстровим номером 1929, в переліку будівель та споруд вказаного домоволодіння колодязь був відсутній. За таких обставин ОСОБА_3 не набув в порядку спадкування вказаний колодязь, тому видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_3 в частині включення до спадкового майна як складової частини об`єкта нерухомого майна - колодязя під літ. «К» - є помилковим.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області

від 30 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 18 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

На думку заявника, позивач не довела порушення її права оспорюваними в цій справі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

у постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 388/1117/17 (провадження № 61-40042св18), від 5 лютого 2020 року у справі № 463/579/18 (провадження № 61-11961св19), від 11 липня 2018 року у справі № 2-7143/2011 (провадження № 61-13368св18) та у постанові Верховного Суду України

від 1 березня 2017 року у справі № 687/7146/15-ц.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що колодязь є невід`ємною складовою частиною домоволодіння АДРЕСА_1 та пов`язаний з домоволодінням спільним господарським призначенням. Суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 березня 2020 року у справі № 722/164/18 (провадження № 61-3544св19), про те, що «до складу садиби належать не лише житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, а й господарсько-побутові будівлі (які забезпечують власника необхідними для проживання засобами благоустрою, наприклад, сарай, гараж, санвузол тощо) та комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), а також багаторічні насадження. У садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю, а отже, різні господарські будівлі

(літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і становлять з будинком одне ціле».

Також суди попередніх інстанцій, як вважає заявник, не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 5 серпня 2020 року

у справі № 347/1371/17 (провадження № 61-18460св19), про те, що «аналіз положень статей 186 380 381 ЦК України дає підстави для висновку, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може».

Позиція інших учасників справи

У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жиравецький Т. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову нормам матеріального та процесуального права. Просив врахувати, що колодязь не є самостійним об`єктом нерухомого майна і право власності на нього не підлягає державній реєстрації, тому

ОСОБА_1 набула право власності на колодязь внаслідок його будівництва і цей колодязь є складовою частиною саме її домоволодіння. Включення спірного колодязя до переліку спадкового майна у свідоцтво про право на спадщину порушує законні інтереси і права позивача. Також просив відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), у постановах Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі № 722/164/18

(провадження № 61-3544св19), від 5 серпня 2020 року у справі № 347/1371/17 (провадження № 61-18460св19), від 7 квітня 2020 року у справі № 388/1117/17 (провадження № 61-40042св18), від 5 лютого 2020 року у справі № 463/579/18 (провадження № 61-11961св19), від 11 липня 2018 року у справі № 2-7143/2011 (провадження № 61-13368св18), у постанові Верховного Суду України

від 1 березня 2017 року у справі № 687/7146/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 2 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько ОСОБА_1 та чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Щодо майна ОСОБА_4 Пустомитівською державною нотаріальною конторою Львівської області 23 березня 1991 року заведена спадкова справа № 110/91.

За життя ОСОБА_4 розпорядився свої майном на випадок смерті та заповів усе належне йому майно ОСОБА_3 , який прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 4 червня 1991 року суди встановили, що спадкове майно складалося з житлового будинку глиновального, критого шифером на дві кімнати з житловою площею 28 кв.м, трикімнатного житлового будинку площею 60 кв.м, а також стайні, що розташовані на АДРЕСА_1 .

2 червня 1991 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення № 143 про реєстрацію за ОСОБА_3 права особистої приватної власності в цілому на житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Пустомитівською державною нотаріальною конторою Львівської області 4 червня1991 року за № 1929.

З оціночного акта від 20 червня 1991 року суди встановили, що до будівель і споруд домоволодіння АДРЕСА_1 , віднесено колодязь під літ. «К».

Також суди встановили, що у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданому Пустомитівською державною нотаріальною конторою 4 червня

1991 року за № 1929, в переліку будівель та споруд, які відносяться до вказаного домоволодіння, колодязь відсутній.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , спадщину після якого за заповітом прийняла його дружина ОСОБА_2 .

4 травня 2017 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину після ОСОБА_3 на спадкове майно, до складу якого увійшов житловий будинок

АДРЕСА_1 , та зареєстровано право власності на нього. Складовими частинами вказаного домоволодіння зазначено: сарай «Б», вбиральню «В», хвіртку «1», огорожу «2», колодязь «К».

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтями 1216 1218 1236 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати йому в майбутньому.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказувала, що оспорювані свідоцтво і витяг порушують її право користування колодязем, який перебував у спільному користуванні її та ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Тлумачення статті 1301 ЦК України дає підстави для висновку, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 148/1036/19 (провадження № 61-3394св21) зазначено, що «у статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; немає юридичних фактів, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у разі, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 не набув в порядку спадкування вказаний колодязь, тому видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_3 в частині включення до спадкового майна як складової частини об`єкта нерухомого майна - колодязя

під літ. «К» - не відповідає вимогам закону.

Наведені обставини суди вважали достатніми для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним в порядку статті 1301 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій дослідили оригінал інвентарної справи на домоволодіння

АДРЕСА_1 , врахували показання свідків та дійшли висновку, що спірний колодязь до складу будівель та споруд, належних ОСОБА_3 , не був включений, а, відтак, не увійшов до складу спадщини останнього.

Порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд визначає Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127 з подальшими змінами та доповненнями (далі - Інструкція).

Відповідно до визначення, наведеного в Інструкції, житловий будинок садибного типу - це житловий будинок, який складається із жилих та допоміжних (нежитлових) приміщень. На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення). Присадибна земельна ділянка - земельна ділянка (обмежована, забезпечена виїздом на вулицю, провулок тощо), на якій розміщені житловий будинок, господарські будівлі та споруди, сад, город тощо.

Згідно з пунктом 11 Інструкції у разі виявлення змін щодо складу, технічного стану, власників будинків тощо, суб`єкти господарювання вносять до інвентаризаційних документів відповідні виправлення та доповнення.

Частини перша і друга статті 186 ЦК України встановлюють, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю, а приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 380 ЦК України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житловий будинок може складатися власне із самого будинку або з будинку та інших приміщень, що забезпечують нормальне проживання в ньому людини (наприклад, гараж, погріб, сарай, відокремлений санвузол тощо). У цьому випадку будинок є головною річчю, а підсобні приміщення розглядаються як невід`ємна частина будинку (приналежність).

Відповідно до частини першої статті 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

З указаного вбачається, що до складу садиби належать не лише житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, а й господарсько-побутові будівлі (які забезпечують власника необхідними для проживання засобами благоустрою, наприклад, сарай, гараж, санвузол тощо) та комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), а також багаторічні насадження.

У садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю, а отже, різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і становлять з будинком одне ціле.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із порушення відповідачем прав позивача щодо користування спірним колодязем.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 4 березня

2020 року у справі № 722/164/18 (провадження № 61-3544св19).

Згідно зі статями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовувала порушення свого права оспорюваними свідоцтвом та витягом тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 та користувачем колодязя.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказувала, що колодязь літ. «К» є складовою частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , який вона успадкувала після ОСОБА_3 . Житловий будинок ОСОБА_1 є самочинним будівництвом і спірний колодязь ніколи не був складовою частиною будинку позивача. Вказані обставини, на думку ОСОБА_2 , свідчать про те, що оспорюваними в цій справі свідоцтвом та витягом права ОСОБА_1 не порушені.

Зі змісту поданого ОСОБА_1 технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 від 7 грудня 2011 року (т. 1 а.с. 7-13) слідує, що колодязь літ. «К» не входить до складу допоміжних будівель та споруд вказаного житлового будинку.

При цьому належність колодязя літ. «К» до житлового будинку

АДРЕСА_1 підтверджується копією проекта забудови, який видавався ОСОБА_4 , та технічним паспортом на цей житловий будинок, який видано ОСОБА_4 за його життя.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 викладено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Визнаючи оспорювані свідоцтво та витяг частково недійсними, суди попередніх інстанцій не встановили, як саме буде захищено права позивача, зважаючи на ненадання нею належних і допустимих доказів перебування колодязя літ. «К» у її власності чи користуванні.

Суди не навели жодної із підстав, передбачених статтею 1301 ЦК України, для визнання свідоцтва недійсним.

Враховуючи недоведення ОСОБА_1 належними і допустимими доказами обставин порушення її прав оспорюваними в цій справі свідоцтвом та витягом і спростування таких обставин відповідачем, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, щодо застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постанові від 4 березня

2020 року у справі № 722/164/18 (провадження № 61-3544св19), знайшла своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 рокуі ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою, шостою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останньою за подання апеляційної скарги у розмірі 2 114,50 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 2 819,12 грн, а всього 4 933,62 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просила, зокрема, стягнути з ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

На підтвердження понесення нею вказаних витрат заявник подала копію укладеного з адвокатом Сидорак Н. Б. договору про надання правової допомоги від 30 липня 2018 року, акт приймання-передачі наданих послуг № 1/21

від 9 лютого 2021 року та копію квитанції № 0.0.1363238052.1 від 23 травня

2019 року про сплату на користь ОСОБА_6 10 000 грн з призначенням платежу - оплата за надання адвокатських послуг.

Касаційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог

ОСОБА_2 про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу, виходячи з наступного.

З акта приймання-передачі наданих послуг № 1/21 від 9 лютого 2021 року, підписаного адвокатом Сидорук Н. Б. та Заблоцькою М. І., вбачається, що адвокат надав заявнику такі послуги:

1. вивчення матеріалів справи (в тому числі, поза офісом адвоката), надання усних консультацій на суму 1 409,60 грн;

2. витребування доказів (адвокатські запити) - 704,80 грн;

3. підготовка відзиву- 1 409,60 грн;

4. оформлення матеріалів справи для подання до суду, відправка, подання/отримання документів, здійснення платежів тощо - 1 409,60 грн;

5. представництво інтересів клієнта у суді (судових засіданнях, спільних та закритих нарадах) -2 819,20 грн;

6. підготовка судових процесуальних документів та заяв з процесуальних питань (заява, клопотання, розрахунок) - 1 057,20 грн;

7. підготовка апеляційної скарги - 1 409,60 грн;

8. підготовка касаційної скарги - 2 144,40 грн.

Зміст вказаного акта свідчить, що вказані послуги надавались адвокатом під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також протягом апеляційного та касаційного перегляду справи.

Частинами першою та другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого судового збору.

Враховуючи неподання ОСОБА_2 із першою заявою по суті спору в суді першої інстанції (відзив на позовну заяву від 21 листопада 2018 року т. 1

а.с.30-32) попереднього розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, Верховний Суд відмовляє їй у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, понесених заявником у суді першої інстанції. При цьому колегія суддів враховує, що послуги № 1-6 згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 1/21 від 9 лютого

2021 року (з урахуванням його змісту та порядку викладення послуг в акті) надані ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції, як наслідок, і витрати на них понесені в цьому суді.

Також не підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції (згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 1/21 - підготовка апеляційної скарги).

Відповідно до частини вісім статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 подала разом з нею попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, що вказує про додержання нею вимог частини першої статті 141 ЦПК України.

Проте на виконання частини восьмої статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі ОСОБА_2 та її представник - адвокат

Сидорак Н. Б. не подали апеляційному суду доказів розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, та не зробили про це відповідну заяву, тому відсутні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням результату розгляду касаційної скарги, обсягу наданих адвокатом Сидорак Н. Б. послуг під час касаційного перегляду справи (підготовка касаційної скарги), відсутності у відзиві на касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - адвоката Жиравецького Т. М. належного обґрунтування неспівмірності витрат у вказаній частині, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 114 грн.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 та Обласного комунального підприємства Львівської обласної

ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 933,62 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, і 2 144,40 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а всього стягнути 7 078,02 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук