Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2020 року у справі №203/2276/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 203/2276/19

провадження № 61-8269св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Конструкторське бюро "Південне" ім. М. К.

Янгеля",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М. К. Янгеля" про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила визнати незаконним наказ відповідача від 08 грудня 2014 року № 3448-к про її звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу роботу з 08 грудня 2014 року; поновити її на роботі на посаді інженера Державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.

К. Янгеля" (далі - ДП "КБ "Південне"); стягнути з відповідача на її користь 104
500,00 грн заборгованості із заробітної плати та 52 250,00 грн моральної шкоди.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона з 20 вересня 1984 року до 08 грудня 2014 року працювала у відповідача на посаді інженера. 08 грудня 2014 року її було звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників, однак на підприємстві не відбулося скорочення штату, оскільки звільнено було лише її. У результаті незаконного звільнення їй завдано моральної шкоди.

Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 05 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недотримання позивачем строків звернення до суду, відсутністю підстав для його поновлення.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 березня 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована недотриманням позивачем строків, передбачених статтею 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом за захистом своїх трудових прав, відсутністю поважних причин пропуску цього строку.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково застосував до вирішення спору у цій справі норми ЦК України, оскільки спір має бути розглянутий згідно з вимогами КЗпП України, є слушними, проте це не спростовує висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку на звернення з позовом, передбаченого статтею 233 КЗпП України, на яку також посилався суд першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 19 травня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона вважала своє звільнення законним до травня 2019 року, поки не дізналася про те, що звільнено було лише її з підстав негативного ставлення керівництва відповідача до неї. На базі ліквідованого підрозділу створено два підрозділи зі збереженням специфіки роботи. Крім цього, при звільненні їй не були запропоновані вакантні посади, рівноцінні її освітньо-кваліфікаційному рівню.

Суди застосували положення частини 1 статті 233 КЗпП України (щодо строків звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів) та частини 4 статті 267 ЦК України (щодо наслідків спливу позовної давності) без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.

16 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП "КБ "Південне" на касаційну скаргу, який мотивований тим, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права та дотрималися вимог процесуального права, в результаті чого ухвалили законні і обґрунтовані рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська.

10 листопада 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом ДП "КБ "Південне" від 18 вересня 1984 року № 2956к ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера.

06 жовтня 2014 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників та запропоновано зайняти три вакантні посади, від яких вона відмовилася, що підтверджується копією відомості попередження працівника підприємства про наступне звільнення.

08 грудня 2014 року згідно з наказом відповідача № 3448к ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що у трудовій книжці ОСОБА_1 зроблено відповідний запис.

З позивачем проведено розрахунок та видано трудову книжку, чого позивач не заперечує.

24 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом щодо скасування наказу про її звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати та моральної

шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статті 234 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Встановивши, що 08 грудня 2014 року з позивачем проведено розрахунок і вона отримала трудову книжку, а до суду з цим позовом вона звернулася у червні 2019 року (більше ніж через чотири роки після звільнення), тобто після спливу встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі, який пропущений нею без поважних причин, суди відмовили в позові.

Оскільки суди дійшли висновку про відмову в задоволенні основної вимоги про поновлення на роботі, також відмовлено і в іншій частині позову, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

Звернення позивача з приводу незаконного її звільнення з підстав того, що вона дізналася про незаконність свого рішення лише в червні 2019 року, а до того часу вважала своє звільнення законним, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки стаття 233 ЦПК України пов'язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення з днем вручення копії наказу про звільнення або днем видачі трудової книжки, а не з будь-якими іншими обставинами.

Ураховуючи наведене, висновок судів про те, що ОСОБА_1 не довела поважність причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, встановленого статтею 233 КЗпП України, є обґрунтованим.

Разом з цим посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови в позові на статті 253, 254, 255, 256, 257, 258, 259, 260 ЦК України є помилковим, про що зазначив і апеляційний суд.

Оскаржувані судові рішення не суперечать правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, та правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.

Окремі недоліки рішення суду першої інстанції не вплинули на правильність вирішення справи, а тому Верховний Суд на підставі частини 3 статті 401 ЦПК України вважає за можливе залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко