Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №317/4035/17
Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №317/4035/17

Постанова

Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 317/4035/17

провадження № 61-1324св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 01 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № ZPONGI0000006691 (далі - Кредитний договір), за яким позичальник отримав кредит у розмірі 227 250 грн під 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 квітня 2018 року. В подальшому на підставі заяви позичальника між сторонами 28 серпня 2008 року було укладено додаткову угоду до Кредитного договору, за якою валюту кредитування змінено (переведено) з гривні на долари США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 49 350,72 доларів США зі сплатою 14,04 % річнихна суму залишку заборгованості за кредитом. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним Кредитним договором 01 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № ZPONGI0000006691, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 01 листопада 2017 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 144 139,48 доларів США, з яких: 32 600,37 доларів США - тіло кредиту; 31 461,23 доларів США - проценти; 5 565,26 доларів США - комісія; 74 512,62 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань. При цьому банк, користуючись процесуальним правом позивача, просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 875 645,94 грн, що еквівалентно 32 600,37 доларам США.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 14 вересня 2022 року у складі судді Ачкасова О. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що банком не надано належних та допустимими доказів на підтвердження того, що позичальник отримав кредит в доларах США, як про це зазначено в розрахунку заборгованості. Навпаки, за встановленими в цій справі обставинами ОСОБА_1 отримав кредит в національній валюті України - гривні, а на підставі додаткової угоди від 27 серпня 2008 року відбулася лише конвертація кредитної заборгованості з гривні в долари США. За наданим банком розрахунком тіло кредиту було збільшено до 49 350,72 доларів США, тоді як позичальнику не видавався кредит в такому розмірі. Отже, заявлений ПАТ КБ «ПриватБанк» позов є недоведеним, у зв`язку з чим відсутні підстави для солідарного стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за Кредитним договором.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором (тілом кредиту) в сумі 875 645,94 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в заяві від 16 липня 2008 року ОСОБА_1 повідомив банк про прийняття рішення змінити валюту кредиту, у зв`язку з чим просив конвертувати заборгованість за Кредитним договором з гривні в долари США за курсом процесингу на дату укладення додаткової угоди. 28 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали додаткову угоду, на підставі якої Кредитний договірбуло викладено в новій редакції, розмір тіла кредиту після проведення конвертації склав 49 350,72 доларів США. Отже, предметом Кредитного договору є іноземна валюта. Підписання і подальше виконання позичальником умов Кредитного договору та додаткової угоди до нього свідчить про його вільне волевиявлення та усвідомлення наслідків зміни валюти кредитування. Місцевий суд залишив поза увагою те, що висновок експерта від 30 грудня 2020 року, яким встановлено відсутність у позичальника кредитної заборгованості, складено без урахування умов додаткової угоди. При цьому в наданому банком розрахунку відображено виручену 17 липня 2013 року від продажу предмета іпотеки суму, якої було недостатньо для повного погашення заборгованості за Кредитним договором. Отже, висновок експерта не відповідає обставинам справи та наданим доказам. Позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 вересня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 316/3022/14-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, ОСОБА_1 зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 640, частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Він отримав кредит в національній валюті України - гривні. За додатковою угодою до Кредитного договору йому не видавалися грошові кошти в доларах США на цілі, передбачені в цій угоді, а відтак, додаткова угода є неукладеною. В даному випадку відбулася лише конвертація кредитної заборгованості з гривні в долари США, а не грошових коштів, які видаються банком позичальнику. Крім того, оскільки умовами Кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного чергового платежу, а тому початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Однак апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки взагалі проігнорував заяву сторони відповідачів про застосування позовної давності.

У березні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково, відстрочено заявнику сплату судового збору в розмірі 26 269,38 грн до ухвалення судового рішення у справі, відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Запорізького районного суду Запорізької області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року заяви Павлова В. Ф. та Павлової Л. Ф. про зупинення виконання судового рішення задоволено, зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року до закінчення перегляду цього судового рішення в касаційному порядку.

29 березня 2023 року справа № 317/4035/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 01 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 227 250 грн під 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 квітня 2018 року.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 01 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір поруки № ZPONGI0000006691, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Згідно з пунктом 1.3 Кредитного договору кредит надається строком погашення не пізніше 01 квітня 2018 року на поліпшення якості квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.4 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується щомісячно до 1 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 3 695,38 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у кредитора. Останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 01 квітня 2018 року.

Згідно з пунктом 2.1.1 Кредитного договору забезпечення виконання зобов`язань за цим договором здійснюється шляхом укладення відповідного іпотечного договору та договору поруки, з урахуванням положень пункту 3 цього договору.

Пунктом 3.1 Кредитного договору передбачено, що виконання позичальником зобов`язань за цим договором (в тому числі і додатковими угодами до нього) забезпечується: іпотекою нерухомого майна житлового призначення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визначеного в іпотечному договорі; договором поруки № ZPONGI0000006691 від 01 квітня 2008 року, укладеним з ОСОБА_2 .

Згідно з пунктами 10.2, 10.3, 10.4 Кредитного договору цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. Всі зміни та доповнення до цього договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками сторін. Додаткові угоди до цього договору, які можуть бути укладені в майбутньому, є його невід`ємною частиною.

16 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій, посилаючись на прийняття ним рішення про зміну валюти кредиту на долари США, просив конвертувати заборгованість за Кредитним договором у валюту - долари США за курсом процесингу на дату укладення додаткової угоди.

В подальшому на підставі вказаної заяви позичальника між сторонами 28 серпня 2008 року було укладено додаткову угоду, за якою Кредитний договір викладено у редакції цієї додаткової угоди.

Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди від 28 серпня 2008 року банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені в розділі 8 договору.

Пунктом 8.1 додаткової угоди від 28 серпня 2008 року передбачено, що банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_2 на строк з 27 серпня 2008 року по 01 квітня 2018 року включно, у вигляді строкового кредиту в розмірі 49 350,72 доларів США на такі цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0 %, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 цього договору. Станом на 27 серпня 2008 року залишок заборгованості за Кредитним договором складає 228 000,32 грн, що еквівалентно 49 350,72 доларам США. Періодом сплати вважати 1 число кожного місяця. Погашення кредиту проводиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту, який розраховується згідно із залишком заборгованості за Кредитним договором станом на 27 серпня 2008 року.

Позовна давність до вимоги про стягнення кредиту становить 5 років (пункт 5.5 додаткової угоди від 28 серпня 2008 року).

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх договірних зобов`язань 10 квітня 2017 року банк надіслав позичальнику та поручителю вимоги про необхідність протягом 5-ти днів з дати отримання цих повідомлень погасити прострочену заборгованість за Кредитним договором, а у разі невиконання цієї вимоги у вказаний строк банк вимагав достроково повернути всю суму кредиту, а також - нараховані проценти та неустойку на підставі статті 1050 ЦК України.

Задоданим банком до позовної заяви розрахунком станом на 01 листопада 2017 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 144 139,48 доларів США, з яких: 32 600,37 доларів США - тілокредиту; 31 461,23 доларів США - проценти; 5 565,26 доларів США - комісія; 74 512,62 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань.

При цьому, звертаючись до суду з позовом, банк просив стягнути солідарно з позичальника та поручителя лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 875 645,94 грн, що еквівалентно 32 600,37 доларам США.

Згідно з висновком судової економічної експертизи № 20-148, складеним 30 грудня 2020 року судовим експертом Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Ю. Ковальчук на виконання ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 01 жовтня 2020 року, заборгованість за Кредитним договором в сумі 228 000,32 грн (без урахування умов додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до Кредитного договору), що була наявна на 27 серпня 2008 року, за наданими банківськими виписками по рахунках № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 станом на кінець дня 29 серпня 2008 року та станом на 14 грудня 2017 року, відсутня.

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 11 березня 2019 року у справі № 337/1953/18, яке 23 квітня 2019 року набрало законної сили, було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою.

Апеляційним судом також встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 за 212 000 грн квартиру АДРЕСА_2 , яка була предметом іпотеки. У наданому банком розрахунку відображено виручену від продажу предмета іпотеки суму, якої було недостатньо для повного погашення заборгованості за Кредитним договором.

При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з вищезгаданим висновком судового експерта від 30 грудня 2020 року № 20-148 за результатами проведення у справі судово-економічної експертизи з огляду на те, що експертне дослідження проведене без урахування умов укладеної між сторонами додаткової угоди до Кредитного договору, а сам по собі цей висновок не узгоджується із встановленими обставинами та іншими наявними у справі доказами в їх сукупності та взаємозв`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 610/1818/16-ц (провадження № 61-25039св18) зазначено, що згідно заяви позичальника кредитний договір від 11 березня 2008 року № HAT0G40000003919 переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 14 150,84 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Встановивши, що ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав свій обов`язок за кредитним договором від 11 березня 2008 року, з урахуванням додаткової угоди до вказаного договору від 11 вересня 2008 року, надавши позичальнику кошти у кредит, а останній не виконує належно свої зобов`язання з повернення кредиту, у зв`язку із чим у нього виникла заявлена банком заборгованість, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позову банку. При цьому апеляційний суд правильно змінив рішення районного суду, зменшивши стягувану суму заборгованості та відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів, оскільки одночасне стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення суперечить положенню статті 61 Конституції України. Доводи заявника про те, що банком не доведено видачу йому кредитних коштів у доларах США не заслуговують на увагу, оскільки судами було встановлено, що кредитний договір від 11 березня 2008 року № HAT0G40000003919 за його власноручно написаною заявою було переведено з валюти гривня у валюту долар США. Крім того, ним тривалий час виконувалися умови договору у доларах США, з урахуванням зміненої процентної ставки.

В постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 369/3384/15-ц (провадження № 61-4273св19) вказано, що 11 серпня 2008 року позичальник звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про зміну валюти кредиту за договором від 27 лютого 2008 року № CNCNGI0000004770, згідно з якою просила конвертувати залишок заборгованості за цим договором в розмірі 158 869,76 грн в валюту долар США за курсом процесінгу на дату укладення додаткової угоди до договору. 11 серпня 2008 року сторони уклали додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 27 лютого 2008 року № CNCNGI0000004770, згідно з якою позичальник отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 34 239,17 доларів США, що еквівалентно 158 869,76 грн залишку заборгованості за договором про іпотечний кредит від 27 лютого 2008 року № CNCNGI0000004770 станом на 11 серпня 2008 року, у вигляді строкового кредиту на строк з 27 лютого 2008 року до 27 лютого 2018 року зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Отже, предметом кредитного договору є іноземна валюта.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. У справі, яка переглядається: - суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач отримала кредит в сумі 225 000 грн, які за її заявою було конвертовано в долари США, що становило 48 812,63 доларів США. При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що додаткова угода та додаток № 1 до неї не містять підпису позичальника, тому не є належними доказами. Проте у додатковій угоді № 1 та додатку № 1 до неї навпроти прізвища позичальника міститься підпис, який відповідач не оспорювала. Тому висновок суду апеляційної інстанції про неналежність доказів не відповідає обставинам справи; - за змістом додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 16 квітня 2012 року, яка була укладена 05 жовтня 2012 року, пункт 8.1 договору викладений в наступній редакції: «Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_6 на строк з 08 серпня 2008 року по 17 квітня 2028 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 48 812,63 доларів США шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_7 , зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 14,04 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 7.2 даного договору». В додатку № 1 до додаткової угоди № 1 визначено, що станом на 16 жовтня 2012 року залишок по кредиту складає 70 883 доларів США. У касаційній скарзі позивач зазначав, що на момент укладення додаткової угоди тіло кредиту складало саме 70 883 доларів США; - суд апеляційної інстанції не врахував, що contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань; - з урахуванням правила тлумачення contra proferentem позичальник отримала кредитні кошти в сумі 225 000 грн, які в подальшому були за її заявою конвертовані в долари США, що становило 48 812,63 доларів США, а доводи касаційної скарги про те, що розмір тіла кредиту складає 70 883 доларів США безпідставні. Тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 25 214,84 доларів США, але помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Однак Верховний Суд не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, зроблений з порушенням норм процесуального права та є передчасним з огляду на таке.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції до ухвалення рішення сторона відповідачів подала заяву про застосування позовної давності до заявлених АТ КБ «Приватбанк» в цій справі позовних вимог.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, на яку посилався заявник в касаційній скарзі, вказано, що статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Однак, дійшовши висновку про обґрунтованість пред`явлених банком позовних вимог, апеляційний суд безпідставно не розглянув заяву сторони відповідачів про сплив позовної давності та не застосував до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі та про задоволення позову без вирішення заяви сторони відповідачів про застосування позовної давності.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Разом з тим доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 316/3022/14-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 316/3022/14-ц (провадження № 61-1838св17) вказано, що факт неукладення між ПАТ «Кредобанк» та позичальником кредитного договору від 29 лютого 2012 року № 1212Ф є обставиною, встановленою судовим рішенням у цивільній справі, у якій брали участь зазначені сторони. Отже, ця обставина має преюдиціальне значення для даної справи, тобто вона вважається встановленою, такою, що не потребує нового доведення. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов`язків. Тому вимогиПАТ «Кредобанк» про стягнення з відповідача на підставі статей 526 625 629 1054 ЦК України заборгованості за кредитним договором, який є неукладеним, не підлягають задоволенню. Зважаючи на те, що допущене судами неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Однак на відміну від цієї справи, в якій валюту кредиту було переведено з гривні в долари США за власноручно написаною заявою позичальника і укладеною в подальшому між ним та банком додатковою угодою, що свідчить про досягнення між сторонами згоди про зміну предмета договору, у справі № 316/3022/14-ц існувало преюдиційне рішення, яким встановлено факт неукладення між сторонами кредитного договору.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), в якій предмет позову (визнання нікчемним договору банківського вкладу) є відмінним від предмета позову цієї справи, зазначено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цьогодоговору.Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 316/3022/14-ц і № 463/5896/14-ц.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 640, частини першої статті 1046 ЦК України у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки підхід щодо кваліфікації досягнення між сторонами згоди про зміну предмета кредитного договору з гривні в долари США шляхом укладення між позичальниками та ПАТ КБ «ПриватБанк» додаткової угоди є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема такий висновок сформований у вищенаведених постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 610/1818/16-ц (провадження № 61-25039св18), від 22 грудня 2021 року у справі № 369/3384/15-ц (провадження № 61-4273св19), від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22).

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

З урахуванням викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок не вирішення заяви сторони відповідачів про застосування позовної давності, а також - неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін, врахувати правові висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, і ухвалитизаконне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук