Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2020 року у справі №133/960/19

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 133/960/19

провадження № 61-18742св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Гойдик Тетяною Леонідівною, на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада

2020 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К.,

Копаничук С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3

про встановлення факту проживання однією сім'єю.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 квітня 2019 року відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 травня 2019 року провадження у справі закрито.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 травня 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду нову редакцію позовної заяви,

позивач доповнила позовні вимоги та просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 та визнати за нею право на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка постійно проживала в АДРЕСА_1. На день її смерті залишилось спадкове майно,

що складається із права на земельну частку (пай) із землі, яка перебуває

в колективній власності КСП "Першотравневе" с. Першотравневе Ружинського району Житомирської області.

Починаючи з 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року включно позивач проживала разом з ОСОБА_4 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1. Вони спільно вели підсобне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, несли спільні витрати з утримання будинку з надвірними спорудами, присадибної земельної ділянки, придбавали майно, зокрема, предмети домашнього обігу для спільного користування. Їхні відносини будувалися на взаєморозумінні, злагоді, підтримці. Позивач доглядала за спадкодавцем до її смерті.

Позивач та ОСОБА_4 не є між собою кровними родичами. ОСОБА_4 була дружиною вітчима її, ОСОБА_1, батька, після смерті якого вона і стала проживати однією сім'єю з ОСОБА_4, оскільки та досягла похилого віку

та потребувала сторонньої допомоги.

Позивач організувала та оплатила поховання ОСОБА_4, а також поминальні обіди.

Посилаючись на статтю 1264 ЦК України та знаючи, що ОСОБА_5 мала право на земельну частку (пай), позивач звернулася до нотаріуса з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом як спадкоємиці четвертої черги, а саме як особі, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Приватний нотаріус Власюк П. В. постановою від 15 липня 2019 року відмовив

їй у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину

за законом через відсутність доказів проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до часу відкриття спадщини. У вказаній постанові нотаріус також зазначив,

що 03 серпня 2018 року згідно із заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (онуки ОСОБА_4) заведено спадкову справа щодо спадкування майна

ОСОБА_4.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просила встановити факт

її проживання разом зі спадкодавицею ОСОБА_4, яка померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини,

а саме з лютого 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати за нею відповідно до статті 1264 ЦК України право на спадщину

за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4,

а саме право на земельну частку (пай) у земель, які перебувають у колективній власності КСП "Першотравневе" с. Першотравневе Ружинського району Житомирської області, розміром 5,84 умовних кадастрових гектара

без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавицею

ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а саме - з лютого 1998 року до

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом відповідно

до статті 1264 ЦК України на спадкове майно, яке залишилося після

ОСОБА_4, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на земельну частку (пай)

із земель, що перебувають у колективній власності КСП "Першотравневе"

у с. Першотравневе Ружинського району Житомирської області, розміром

5,84 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі

(на місцевості).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав доведеним те, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю

з лютого 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Від встановлення вказаного факту залежить виникнення майнових прав позивача на спадщину, і цей факт є підставою для визнання

за ОСОБА_1 права на спадкове майно, яке належало ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд зазначив, що при вирішенні спорів про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю до 01 січня 2004 року застосуванню підлягає законодавство, чинне на час існування вказаних правовідносин, зокрема Цивільний кодекс УРСР (далі - ЦК УРСР), а не Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), який набрав чинності 01 січня 2004 року.

Крім того, підставою для визнання права на спадщину за законом відповідно

до статті 1264 ЦК України є встановлення факту проживання особи разом

із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Отже, оскільки факт спільного проживання в період до 01 січня 2004 року

не може бути встановлений, а встановлення такого факту в період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто до дня смерті ОСОБА_4, не дає підстав для визнання за ОСОБА_1 права на спадкування за законом згідно зі статтею 1264 ЦК України на спадщину, яка відкрилася після смерті

ОСОБА_4, то встановлення такого факту не створює для позивача відповідних юридичних наслідків.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У грудні 2020 року адвокат Гойдик Т. Л., діючи в інтересах ОСОБА_1, надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року і залишити в силі рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 липня 2020 року.

Особа, яка подає касаційну скаргу, посилається на те, що висновки апеляційного суду про відсутність між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відносин, притаманних сімейним, не ґрунтуються на матеріалах справи.

У касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у правовідносинах про встановлення факту перебування у сімейних відносинах, які виникли до 1 січня 2004 року, з метою визнання права на спадкування відповідно до статті 1264 ЦК України.

Вказує, що суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 526/1607/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 644/5619/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 06 червня 2019 року у справі № 296/371/17, від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 607/4316/17-ц,

від 20 червня 2018 року у справі № 820/1186/17.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що доводи про незаконність прийнятого у справі судового рішення необґрунтовані.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції скасоване правильно, оскільки воно постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права. До того ж, на думку ОСОБА_2, позов не доведено належними

та допустимими доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 133/960/19 та витребувано її з Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

Зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи в складі колегії з п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка на день смерті проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, що складається з права на земельну частку (пай) із земель, які перебувають у колективній власності

КСП "Першотравневе" Ружинського району Житомирської області.

03 серпня 2018 року приватним нотаріусом Ружинського районного нотаріального округу Житомирської області Власюком П. В. заведено спадкову справу № 56/2018 про спадкування майна ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою приватного нотаріуса від 15 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій з видачі свідоцтва про право

на спадщину за законом через відсутність доказів проживання

зі спадкодавицею однією сім'єю до часу відкриття спадщини.

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона

є спадкоємицею четвертої черги за законом після ОСОБА_4, оскільки

з 1998 року до дня смерті останньої постійно проживала з нею однією сім'єю

у належному ОСОБА_4 будинку.

Відповідно до довідки Вчорайшенської сільської ради Малочернявського старостинського округу Ружинського району Житомирської області № 376, виданої на підставі запису в погосподарській книзі № 4 Малочернявської сільської ради за 1996-2000 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1, ОСОБА_1 з 1998 року фактично проживала однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1, до часу відкриття спадщини, а також ОСОБА_1 та її сім'я були зареєстровані на одній житловій площі у АДРЕСА_1.

Копії погосподарської книги у справі немає.

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 встановити, за якою адресою і коли саме вона була зареєстрована у с. Першотравневому Ружинського району Житомирської області, неможливо через неналежну якість наданих копій.

У провадженні Ружинського районного суду Житомирської області перебуває справа № 291/1260/18 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3

до Малочернявської сільської ради Ружинського району Житомирської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1, ОСОБА_6, Ружинська районна державна адміністрація Житомирської області, про визнання права власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4, а саме: на земельну частку (пай) із земель, які перебувають у колективній власності КСП "Першотравневе" Ружинського району Житомирської області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність

або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів

над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами 1 та 2 статті 1258 ЦК України встановлено,

що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права

на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Частинами 1 та 2 статті 1258 ЦК України.

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування

за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема,

у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:

а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем;

б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання,

є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут

і взаємні права й обов'язки.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили

б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав

та обов'язків.

Таким чином, у справі, що переглядається, підлягає встановленню як факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини однією сім'єю, так і тривалість такого проживання - щонайменше п'ять років до часу смерті спадкодавиці.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що факт спільного проживання в період до 01 січня 2004 року

за нормами ЦК України не може бути встановлений, а встановлення такого факту в період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року, до дня смерті ОСОБА_4, не дає підстав для визнання за ОСОБА_1 права на спадщину за законом

у порядку статті 1264 ЦК України, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4, тобто встановлення такого факту не створює для позивача відповідних юридичних наслідків.

Однак повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду не може з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно

до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина 2 статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб'єктів брати участь

у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40),

від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня

2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача.

Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня

2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року

у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37,54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38),

від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Отже, у цій справі належним відповідачем є особа, яка у визначеному законом порядку є спадкоємцем ОСОБА_4 і апеляційний суд, відмовляючи в позові, помилково вважав, що саме такими особами і є онуки спадкодавця ОСОБА_2

та ОСОБА_3, не взявши до уваги, що спадщину після смерті ОСОБА_4 у встановленому законом порядку ніхто, в тому числі й ОСОБА_2

та ОСОБА_3, не прийняли. У такому випадку належним відповідачем

є орган місцевого самоврядування. З огляду на таке, в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки вони заявлені до неналежних відповідачів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини

у редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції змінює постанову апеляційного суду виключно щодо мотивів відмови у позові, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Гойдик Тетяною Леонідівною, задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В.

М. Коротун