Історія справи

Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 727/3856/18

провадження № 61-43461 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2018 року у складі судді Літвінової О. Г. та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Яремка В. В.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом доОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, в якому просила: визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з матір'ю ОСОБА_4; розірвати укладений 16 лютого 2018 року між нею та відповідачем нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

У квітні 2018 року позивач подала заяву про забезпечення позову, шляхом відібрання малолітнього ОСОБА_7 від батька ОСОБА_6 і передачі матері ОСОБА_4 на час розгляду справи судом, а також заборони ОСОБА_6 та будь-яким іншим особам перешкоджати ОСОБА_4 у спілкуванні з сином ОСОБА_7

Заяву мотивовано тим, що на даний час дитина - ОСОБА_7 фактично проживає з батьком - відповідачем, який не виконує умови укладеного між сторонами договору, яким визначено, що дитина з 01 квітня 2018 року має проживати з матір'ю. Відповідач не дозволяє позивачу бачитись з дитиною за будь-яких обставин та умов, чинить перешкоди у зустрічах з дитиною та не дозволяє спілкуватись з нею без його присутності. Вважає, що єдиним можливим способом забезпечення контакту матері з дитиною на час розгляду справи в суді та в подальшому виконання рішення суду є саме відібрання дитини від батька, що може бути забезпечено примусовим виконанням, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 травня 2018 року, залишеною постановою апеляційного суду Чернівецької області від 15 серпня 2018 року, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що на виконання вимог частини другої статті 149, частини першої статті 151 ЦПК України, позивач не довела, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

Позивачем не обґрунтовано необхідність застосування саме такого виду забезпечення позову, як відібрання малолітнього у батька, не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний захід забезпечення позову, не зазначено обставини та не надано документи, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Апеляційний суд погодився з такими висновками апеляційного суду та, крім наведеного, виходив з того, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Забезпечення позову шляхом відібрання малолітнього сина від батька і передачі дитини матері на час розгляду справи судом за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітнього сина з матір'ю. Забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та будь-яким іншим особам перешкоджати ОСОБА_4 у спілкуванні з сином є вирішенням самостійного спору.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не у достатній мірі мотивовані та їх ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Судами не враховано, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача та її дитини. Заявлені вимоги щодо визначення місця проживання дитини не є тотожними вимогам про встановлення графіку спілкування з дитиною.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Установлено, що звернувшись до суду з даним позовом ОСОБА_4 просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з матір'ю ОСОБА_4 та розірвати укладений 16 лютого 2018 року між нею та відповідачем нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини.

Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В обґрунтування обраного виду забезпечення позову позивач посилалася на необхідність забезпечення контакту матері з малолітнім сином на час розгляду справи.

Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 3 якої передбачено, що позов може забезпечуватись встановленням обов'язку вчиняти певні дії.

Частиною десятою статті 150 ЦПК Українивстановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що позивачем не обґрунтовано необхідність застосування саме такого виду забезпечення позову, як відібрання дитини від батька, не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний захід забезпечення позову, із урахуванням принципу диспозитивності, не довів обставин, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд здійснив належну оцінку наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову, про вжиття якого просила позивач, і предметом заявлених нею позовних вимог, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що забезпечення позову шляхом відібрання малолітньої дитини від батька і передачі дитини матері на час розгляду справи судом за своїм змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітнього сина з матір'ю. Забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та будь-яким іншим особам перешкоджати позивачу у спілкуванні з сином фактично є вирішенням окремого спору.

Встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову у спосіб, обраний нею у заяві, зокрема, шляхом відібрання дитини у батька та зобов'язання останнього не чинити перешкод позивачу у спілкуванні з дитиною.

Доводи касаційної скарги позивача про наявність перешкод у спілкуванні з дитиною та необхідність у зв'язку із цим вжити заходи забезпечення позову шляхом відібрання дитини, не впливають на висновки судів щодо відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, обраним позивачем способом та недоведеність існування реальної загрози ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту або поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 15 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська