Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2018 року у справі №219/1321/17

Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 219/1321/17

провадження № 61-31814св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ. Є. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмуті Донецької області,

представник відповідача - Бистрицька Олена Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Курило В. П., Канурної О. Д. від 23 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмуті Донецької області, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 8 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 25 листопада 2001 року під час виконання трудового обов'язку з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого йому був встановлений діагноз: стиснення грудної клітини, закритий перелом 4 ребра зліва, закритий перелом сідничної кістки справа. Позивач вказував, що за результатами розслідування нещасного випадку підприємством складені акти форми Н-1 та Н-5, а висновком МСЕК 24 лютого 2003 року йому безстроково встановлено 10 % втрати стійкої працездатності. Посилаючись на те, що у зв'язку із вказаним трудовим каліцтвом у позивача погіршився стан здоров'я, внаслідок отриманої травми він не має можливості вести повноцінне життя, частково порушенні відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2017 року позов задоволено частково.Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмуті Донецької області на користь ОСОБА_4 4 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 має право на відшкодування за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмуті Донецької області моральної шкоди, оскільки професійне захворювання позивачу було встановлено 24 лютого 2003 року, тобто під час дії законодавчих актів, якими передбачався обов'язок Фонду відшкодувати моральну шкоду при отриманні трудового каліцтва, яке потягло втрату стійкої працездатності.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмуті Донецької області задоволено, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2017 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, врахував, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав законної сили з 01 січня 2015 року, у той час як ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом 20 лютого 2017 року, тобто після набрання чинності вказаним Законом, а тому права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування позивач не має.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) саме на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодовувати застрахованим особам моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я умовами виробництва.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, у якому відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції положень статті 23 ЦК України, а також те, з 24 лютого 2004 року у зв'язку з закінченням терміну дії довідки МСЕК ОСОБА_4 було знято з обліку.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Часівоярський вогнетривкий комбінат».

Під час роботи в товаристві, 25 листопада 2001 року з ОСОБА_4 під нещасний випадок, що підтверджується актом № 6 про нещасний випадок від 27 листопада 2001 року.

Згідно копії виписки із акта МСЕК від 24 лютого 2003 року ОСОБА_4 з 03 лютого 2003 року по 24 лютого 2004 року визначена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 10 %, група інвалідності не встановлена, подальший переогляд позивач не пройшов.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що:

відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1);

у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21);

за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28);

моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, в Закон від 23 вересня 1999 року внесені зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» було викладено у новій редакції Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, в тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право вимагати відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та його органи з 01 січня 2015 року страхових виплат за моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров'я на виробництві, не проводить.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, врахував, що на час звернення ОСОБА_4 до суду з цим позовом Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній з 01 січня 2015 року, покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди, незалежно від часу настання страхового випадку, на роботодавця і не передбачав можливості виплати Фондом відшкодування потерпілим від нещасних випадків на виробництві моральної шкоди, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська В. І. ЖуравельСудді:В. М. Коротун