Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2018 року у справі №518/275/18

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 518/275/18

провадження № 61-36851св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач (заявник)- ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Ширяївського районного суду Одеської області від 13 березня 2018 року у складі судді Палій С. А. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 57 643 862,85 грн. До позовної заяви додав заяву про забезпечення позову у порядку частини 2 статті 149 ЦПК України, яку ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року задоволено. Проте 07 березня 2018 року на адресу суду надійшло повідомлення Ширяївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 06 березня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з тим, що у виконавчому документі (ухвалі) відсутні відомості про дату народження боржника.

У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 повторно звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просив накласти арешт на належне ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме на: виробничу базу АТП (реєстраційний номер 10988208, номер запису 176 в книзі 2-8), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2 893,90 кв. м, площа земельної ділянки 8 440,00 кв. м, загальною вартістю 1 432 619,00 грн; земельну ділянку площею 0,8444 га, кадастровий номер 5125455100:02:002:0002, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; одноповерхову будівлю свиноферми літ. "А" з прибудовами літ. "а, а1, а2 ", одноповерхова будівля складу літ. "В", двоповерхова адміністративна будівля літ. "Т" із господарськими будівлями та спорудами (реєстраційний номер 31769800, номер запису 1 в книзі 2 ст.1), розташовану за адресою: АДРЕСА_2; стояночне місце АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 18703197, номер запису 1749 в книзі 6г-198) за адресою: АДРЕСА_4; нежитлову будівлю складу літ. "А" з ганком та вимощенням, площа земельної ділянки 3 354,00 кв. м (реєстраційний номер 19706643, номер запису 5 в книзі 2 ст.8), розташовану за адресою: АДРЕСА_2, а також заборонити здійснювати будь-які реєстраційні дії, що пов'язані з реєстрацією права власності щодо зазначеного рухомого майна.

Заява мотивована тим, що 21 лютого 2015 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 2 000 000 доларів США, що станом на день укладення договору в еквівалентні становило 55 716 988,00 грн, зі строком повернення до 28 грудня 2015 року. ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором позики не виконав, заборгованість відповідача складає 2 129 205,48 доларів США (еквівалентно 57 643
862,85 грн).

Посилаючись на те, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову

ОСОБА_3 може відчужити належне йому нерухоме майно, що у подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором позики, заявник просив задовольнити заяву про забезпечення позову.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 13 березня

2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку забезпечення позову в межах заявлених позовних вимог накладено арешт на належне ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме, на:

- виробничу базу АТП (реєстраційний номер 10988208, номер запису 176 в книзі 2-8), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2 893,90 кв. м, площа земельної ділянки 8 440,00 кв. м, загальною вартістю 1 432 619,00 грн;

- одноповерхову будівлю свиноферми літ. "А " з прибудовами літ. "а, а1, а2", одноповерхова будівля складу літ. "В", двоповерхова адміністративна будівля літ. "Т" із господарськими будівлями та спорудами (реєстраційний номер 31769800, номер запису 1 в книзі 2 ст.1), розташовану за адресою:

АДРЕСА_2;

- стояночне місце АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 18703197, номер запису 1749 в книзі 6г-198) за адресою: АДРЕСА_4;

- нежитлову будівлю складу літ. "А" з ганком та вимощенням, площа земельної ділянки 3 354,00 кв. м (реєстраційний номер 19706643, номер запису 5 в книзі 2 ст. 8), розташовану за адресою: АДРЕСА_2, а також заборонено здійснювати будь-які реєстраційні дії, що пов'язані з реєстрацією права власності зазначеного майна.

Ухвала суду першої інстанції мотивована обгрунтованістю доводів заявника про те, що невжиття обраного ним виду забезпечення позову може утруднити чи зробити у подальшому неможливим виконання судового рішення. Зазначеного висновку суд дійшов ураховуючи обставини заявленого позову, а також співмірність виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Щодо вимоги позивача про накладення арешту на земельну ділянку площею 0,8444 га, кадастровий номер undefined, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, суд вважав їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідач не є власником зазначеної земельної ділянки, а користується нею на підставі договору оренди землі.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Ширяївського районного суду Одеської області від 13 березня 2018 року змінено в частині застосованого судом заходу забезпечення позову з накладення арешту на заборону відчуження зазначеного нерухомого майна. В іншій частині ухвалу місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є законним та обгрунтованим, проте обраний місцевим судом вид забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки перешкоджає відповідачу користуватися належним йому нерухомим майном, а тому вважав необхідним змінити застосований судом вид забезпечення позову на заборону відчуження зазначеного в ухвалі суду першої інстанції нерухомого майна. Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що арешт був накладений на те саме майно на підставі ухвали Ширяївського районного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року, що не передбачено діючим процесуальним законодавством, суд зазначив, що дійсно 27 лютого 2018 року місцевий суд постановив ухвалу про накладення арешту на належне відповідачеві рухоме та нерухоме майно, проте згідно з повідомленням Ширяївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області виконавчий документ (ухвалу) повернуто без прийняття до виконання, оскільки він був поданий з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим позивач повторно звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, у якій заявник просив скасувати ухвалу Ширяївського районного суду Одеської області від 13 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у рамках розгляду однієї цивільної справи винесено дві різні ухвали про задоволення ідентичних заяв ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачеві майно, проте процесуальним законодавством не передбачена можливість повторного задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на ті ж самі об'єкти нерухомого майна, з одних і тих самих підстав, у зв'язку з тим, що попередньо постановлена ухвала, як виконавчий документ, не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження". Оскільки відділом державної виконавчої служби було відмовлено в прийнятті до виконання ухвали суду від 27 лютого 2018 року, суду першої інстанції необхідно було усунути зазначені в повідомленні недоліки шляхом внесення виправлень в ухвалу, а не ухвалювати нове судове рішення, тим самим повторно накладаючи арешт на майно відповідача.

ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення, а також доказів вчинення будь-яких дій з боку відповідача, які б свідчили про намір відчужити належне йому майно. Накладаючи арешт на належне відповідачу нерухоме майно, суди не врахували характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами та взагалі не встановили наявність чи відсутність спору. Змінюючи обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову, апеляційний суд виходив із того, що накладення арешту не є співмірним із заявленими позовними вимогами, однак, застосовуючи заборону відчуження нерухомого майна, тим самим фактично змінив його на рівноцінний попередньому вид забезпечення позову. Також судами не було враховано, що відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України саме позивач зобов'язаний довести співмірність арештованого майна заявленим вимогам, однак, звертаючись до суду з відповідною заявою, позивач не надав доказів про оцінку майна, яка б свідчила про співмірність обраного судом виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Матеріали справи взагалі не містять відомостей про вартість належного відповідачеві нерухомого майна, а тому суд повинен був відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Вказував на те, що втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, необгрунтований арешт всього рухомого та нерухомого майна фізичної особи шляхом забезпечення позову на підставі заявлених вимог без достатньої доказової бази та без достатніх на то підстав, визначених діючим законодавством України, є порушенням положень статті 1 Першого проколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Посилання відповідача на неспівмірність застосованих заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами по суті є декларативними. Поза увагою відповідача залишився той факт, що саме з підстав неспівмірності, судом апеляційної інстанції було змінено обраний судом першої інстанції захід забезпечення позову на заборону відчуження зазначеного майна, що не позбавляє відповідача права користування зазначеним нерухомим майном. Твердження заявника про наявність двох різних ухвал про накладення арешту на належне відповідачеві майно є необгрунтованими та не грунтується на матеріалах справи і вимогах процесуального закону.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника

ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Крім того, при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Суд першої інстанції, з урахуванням висновків апеляційного суду щодо співмірності обраного заявником виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, правильно виходив із того, що між сторонами виник спір щодо невиконання договірних зобов'язань на значну суму - 57 643 862,85 грн, а тому внаслідок незабезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення у майбутньому виконання можливого судового рішення про задоволення позову.

Змінюючи обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на належне відповідачеві нерухоме майно, на заборону відповідачеві відчужувати зазначене майно, апеляційний суд правильно виходив із того, що такий вид забезпечення позову надасть відповідачеві можливість у повному обсязі користуватися належним йому на праві власності нерухомим майном.

Доводи заявника про те, що чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості повторного розгляду заяви про забезпечення позову на одне і те ж саме нерухоме майно, з одних і тих самих підстав, а тому позивачеві, у зв'язку з поверненням державною виконавчою службою виконавчого документу, як такого, що не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", необхідно було усунути недоліки виконавчого документа (шляхом внесення виправлень в ухвалу), а не повторно звертатися із заявою про забезпечення позову, не впливають на законність оскаржуваних судових рішень, оскільки повернення державною виконавчою службою виконавчого документу з підстав невідповідності його вимогам Закону України "Про виконавче провадження", не позбавляє позивача на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову у випадку не реалізації ним права на виправлення недоліків виконавчого документа та звернення його до виконання.

Право вибору вчинення процесуальних дій належить виключно позивачеві.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції неспівмірності застосованих заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами зводяться до незгоди заявника з висновками суду у цій частині, і за відсутності належних аргументованих обгрунтувань та відповідних доказів, не спростовують їх правильність.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що судами належним чином не було з'ясовано чи дійсно між сторонами виник спір, колегія суддів зауважує, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову встановлювати обставини, які мають значення для справи.

Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті, і не порушує прав відповідача щодо володіння та користування належним йому майном, а лише обмежує у здійсненні прав на його відчуження на певний період.

Таким чином, ухвала Ширяївського районного суду Одеської області

від 13 березня 2018 року у незміненій після її апеляційного перегляду частині та постанова Апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2018 року є законними та обгрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Ширяївського районного суду Одеської області від 13 березня 2018 року у незміненій після її апеляційного перегляду частиніта постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак