Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2020 року у справі №554/2979/19

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 554/2979/19

провадження № 61-3422св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача -ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_4,

представник особи, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Бондаревської С. М., від 12 січня 2021 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 21 лютого 2019 року між ним в особі представника ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір позики з кінцевим строком повернення позики по 06 березня 2019 року включно.

Відповідно до пункту 1 договору позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 40 631 344,50 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день укладення цього договору (1 долар США = 27,087563 грн), складало еквівалент 1 500 000 доларів США, а позичальник прийняв позику.

Позивач вказував, що позичальник в строк, обумовлений сторонами, не повернув суму позики у розмірі 40 631 344,50 грн, що підтверджується відсутністю нотаріальної заяви позикодавця, а також тим, що примірник договору, належний позикодавцеві, не був повернутий позичальнику. Тому відповідач зобов'язаний сплатити позивачу 40 631 344,50 грн заборгованості за договором позики.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики від 21 лютого 2019 року у розмірі 40 631 344,50 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави, у складі судді Чуванової А. М., від 03 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21 лютого 2019 року у розмірі 40 631 344,50 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у підготовчому засіданні ОСОБА_3 звернувся із заявою, в якій він просив прийняти визнання ним позову. У відповідності до частин 3 , 4 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, а ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому частин 3 , 4 статті 200 ЦПК України. Судом першої інстанції не встановлено обставин, які б могли свідчити, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. В той же час наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується, що 21 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів у розмірі 40 631 344,50 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день укладення цього договору (1 долар США = 27.087563 грн), складає еквівалент 1 500 000 доларів США з кінцевим строком повернення позики до 06 березня 2019 року включно. Факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача підтверджується саме договором позики від 21 лютого 2019 року.

Позичальник у строк, обумовлений сторонами, не повернув суму позики. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості у зв'язку із невиконанням умов договору позики від 21 лютого 2019 року у розмірі 40 631 344,50 грн.

У червні 2020 року ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив в апеляційному порядку рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено. Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року скасовано. Справу № 554/2979/19 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про закриття апеляційного провадження задоволено.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року у справі за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

за договором позики закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що права заявника ОСОБА_4 судовим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року не порушені, і питання про його права та обов'язки у вказаній справі судом першої інстанції не вирішувались. Предметом розгляду у цій справі є вимога про стягнення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_7. При цьому ОСОБА_4, який подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, не є стороною договору позики від 21 лютого 2019 року, укладеного між вказаними вище особами. Майно, яке належить ОСОБА_4, не було предметом спору у цій справі, питання щодо права власності на нього оспорюваним рішенням не вирішувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

03 березня 2021 року до Верховного Суду представник

ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 січня

2021 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Заявник стверджує, що оскаржувана ухвала апеляційного суду ґрунтується виключно на тому, що рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 03 червня 2019 року не порушено прав та обов'язків ОСОБА_4, оскільки він не є стороною договору позики від 21 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, дії сторін спору спрямовані на незаконне заволодіння нерухомим майном ОСОБА_4 з використанням оскаржуваного рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 03 червня 2019 року.

Заявник звертає увагу на те, що сторонами спору було підроблено рішення суду, ухвалене на окупованій території АР Крим, яке датоване 2008 роком, про визнання права власності на квартири, які належали ОСОБА_4. У 2018 році всупереч вимогам законодавства, за допомогою державного реєстратора, який перебуває у розшуку, сторони спору зареєстрували право власності на квартири за ОСОБА_3, який перебуває у Російській Федерації і є недосяжним для правоохоронної системи України. З метою остаточного привласнення квартир ОСОБА_4 сторони спору звернулися до суду із штучним позовом у цій справі, маючи намір провести примусову реалізацію майна, право власності яке у порушення вимог законодавства зареєстровано за ОСОБА_3.

Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що позивач і відповідач приховали фактичні обставини справи, злочинну ціль укладення ними фіктивного договору позики, відсутність передачі коштів за таким договором, спосіб набуття ОСОБА_3 права власності на квартири по АДРЕСА_1. Заявник стверджує, що ним до суду апеляційної інстанції надано усі належні докази існування злочинної схеми, спрямованої на заволодіння належним йому майном. Той факт, що ОСОБА_4 не згадується безпосередньо у судовому рішенні, не може вважатися єдиною підставою для відмови у доступі до правосуддя. На думку заявника, спір у справі має ознаки штучного і сторони такого спору однозначно зловживають своїми правами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що оскаржена ухвала Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року прийнята з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 жовтня 2020 року, є законною, а касаційна скарга - такою, що не підлягає задоволенню, оскільки її мотиви та доводи не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для закриття апеляційного провадження. Оскаржуючи в касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження, скаржник не довів, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року вирішено питання про його права та обов'язки. Предметом спору у цій справі є вимога про стягнення заборгованості за договором позики, а квартири, про які вказано представником заявника, не мають жодного відношення до предмету спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 лютого 2019 року між ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_6, та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів у розмірі 40 631 344,50 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день укладення цього договору (1 долар США = 27,087563 грн) складає еквівалент 1 500 000 доларів США, з кінцевим строком повернення позики до 06 березня 2019 року включно. Факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача підтверджено укладеним договором позики від 21 лютого 2019 року.

Позичальник в строк, обумовлений сторонами, не повернув суму позики у розмірі 40 631 344,50 грн, що підтверджується відсутністю нотаріальної заяви позикодавця, також тим, що примірник договору, належний позикодавцеві, не був повернутий позичальнику.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21 лютого 2019 року у розмірі 40 631 344,50 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з наявності законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову через визнання відповідачем позову та наявності доказів, якими позовні вимоги обґрунтовані.

З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_4, як особа, яка не брала участі у справі. ОСОБА_4 стверджував, що вказаним рішенням суду першої інстанції порушено його права, а тому просив скасувати рішення Октябрського районного суду м.

Полтави від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким залишити вказаний позов без розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 вказував, що рішення суду прийняте за відсутності достатньої доказової бази, а сам позов подано у спорі, який очевидно є штучним.

Своє право на апеляційне оскарження ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що у період з 1999 по 2006 роки він набув у власність 11 квартир по АДРЕСА_1. Він безпосередньо зареєстрований і проживає з сім'єю в зазначених квартирах.

Наприкінці грудня 2019 року, намагаючись передати в іпотеку одну із квартир, він довідався, що вказані квартири зареєстровані за позивачем у справі.

Вказував, що 27 грудня 2018 року державним реєстратором Подолякою І. П. було зареєстровано право власності на 11 квартир за ОСОБА_3 на підставі рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007, яке, на думку ОСОБА_4, є підробленим документом.

ОСОБА_4 посилався на те, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень в цьому реєстрі відсутня будь-яка інформація про рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 січня 2008 року та про будь-які інші процесуальні рішення цього суду у справі з таким номером.

Заявник вказував, що державний реєстратор не перевірив факт наявності вказаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому вважав, що дії реєстратора були неправомірними, так як рішення суду з окупованого півострова Крим (Керченського міського суду), датоване 2008 роком, є сфабрикованим документом і не може слугувати законною підставою для проведення на його підставі реєстрації права власності.

Стосовно вищевказаних фактів, а саме шахрайства з метою заволодіння чужим майном, а також стосовно неправомірних дій уповноважених осіб держави тривають два досудові розслідування.

ОСОБА_4 стверджував, що належне йому майно без належної правової підстави вибуло з його власності шляхом вчинення шахрайських дій.

На підставі оскаржуваного рішення суду належне йому майно перейшло у власність позивача з метою ускладнення процедури його витребування та приховування слідів злочину.

ОСОБА_4 посилався на те, що метою оскарження рішення суду першої інстанції є вжиття заходів щодо повернення належного йому майна та можливості користування ним.

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 статті 17 та частиною 1 статті 352 ЦПК України передбачено право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Статтею 352 ЦПК України встановлюються обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, а саме встановлено вимогу, відповідно до якої право апеляційного оскарження набувається такою особою у разі, якщо суд вирішив питання про її права та обов'язки.

Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального права, слід дійти висновку, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участь у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків, що може виражатися у несприятливих для нею наслідках.

ЦПК України передбачено необхідність з'ясування апеляційним судом питання про те, чи вирішено оскаржуваним рішенням місцевого суду питання про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не брала участі

у справі.

Згідно з пунктом 3 частини 1 та частини 2 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов'язки, то такі посилання з огляду на наведене не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалися, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20).

Скасовуючи постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у цій справі та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року виходив із того, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у справі, яка переглядається, пред'явлено вимогу про стягнення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а ОСОБА_4 не є стороною договору позики від 21 лютого

2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Майно, яке належить ОСОБА_4, не є предметом спору у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Із урахуванням зазначених норм процесуального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку доводам апеляційної скарги, врахувавши висновки, висловлені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року у цій справі, необхідно закрити, оскільки вирішення спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 щодо стягнення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, безпосередньо не стосується прав та обов'язків ОСОБА_4.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 не є стороною договору позики від 21 лютого 2019 року, укладеного між позивачем та відповідачем, а майно, яке належить ОСОБА_4, не було предметом спору у цій справі, а отже питання щодо права власності на квартири, про які зазначає ОСОБА_4, оскарженим рішенням суду першої інстанції не вирішувалось.

Доводи заявника про те, що вказаний спір є штучним, спрямованим на заволодіння належними йому квартирами, не підтверджені достовірними доказами, які б безспірно доводили зазначені обставини. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених Статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 406, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович