Історія справи

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 591/580/17

провадження № 61-11908св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми, третя особа - публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 04 квітня 2017 року у складі судді Прокудіної Н. Г. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів:

Кононенко О. Ю., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми

(далі - ВВД ФССВНВВПЗУ у місті Суми, Фонд), третя особа - публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (далі - ПАТ «Сумське машинобудівне НВО»), про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Позовна заява мотивована тим, що з 1967 до 2003 рік ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання імені М. В. Фрунзе» (далі - ПАТ «Сумське машинобудівне НВО імені М. В. Фрунзе») правонаступником якого є ПАТ «Сумське машинобудівне НВО». 08 вересня 2003 року його було звільнено за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Під час виконання трудових обов'язків позивач отримав професійні захворювання, внаслідок чого згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 15 жовтня 2003 року ОСОБА_2 встановлено 60 % втрати професійної працездатності та II групу інвалідності.

Оскільки отримані професійні захворювання спричинили позивачу моральні та фізичні страждання, він змушений систематично проходити лікування, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 60 000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 04 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ВВД ФССВНВВПЗУ у місті Суми на користь ОСОБА_2

19 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки на момент встановлення вперше ступеня стійкої втрати працездатності та ІІ групи інвалідності у ОСОБА_2, законодавцем саме на відповідача було покладено обов'язок відшкодування моральної шкоди, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, наявні підстави задоволення позовних вимог за рахунок відповідача.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2017 року рішення Зарічного районного суду міста Суми від 04 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ВВД ФССВНВВПЗУ

у місті Суми, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не прийняли належним чином до уваги, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі - Закон України № 77-VІІІ), яким були внесені зміни до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон України № 1105-ХІV).

Оскільки на момент звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди до суду, Закон України № 1105-ХІV не містив обов'язку Фонду щодо здійснення страхових виплат за моральну (немайнову) шкоду незалежно від часу настання страхового випадку, у зв'язку з чим потерпіла особа не позбавлена права на відшкодування моральної шкоди, а має право вимагати відшкодування моральної шкоди, незалежно від часу настання такої шкоди, виключно з роботодавця на підставі статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України, отже, судові рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, та підлягають скасуванню.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

02 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що у періоди з 20 листопада 1967 року по 02 січня

1974 року та з 12 червня 1974 року по 08 вересня 2003 року ОСОБА_2 працював на різних посадах у ПАТ «Сумське машинобудівне НВО

імені М. В. Фрунзе», правонаступником якого є ПАТ «Сумське машинобудівне НВО». 08 вересня 2003 року позивача було звільнено за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.

Відповідно до акта розслідування хронічного професійного захворювання від 23 червня 2003 року № 74 внаслідок неналежних умов праці ОСОБА_2 отримав хронічне професійне захворювання.

Згідно з актом огляду МСЕК від 15 жовтня 2003 року ОСОБА_2 вперше встановлено 60 % стійкої втрати професійної працездатності та ІІ групу інвалідності безтерміново у зв'язку з професійним захворюванням.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною третьою статті 28 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - встановлення стійкої втрати працездатності), за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, прийнятим відповідно до цих Основ Законом України № 1105-ХІV.

Норми вказаного Закону України від 23 вересня 1999 року (у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України

від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»), передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайново'і) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України № 1105-ХІV право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону України № 1105-ХІV, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки.

Законом України від 23 лютого 2007 року, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону України № 1105-ХІV внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року Закон України № 1105-ХІV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Зазначений Закон України № 1105-ХІV у новій редакції зі зміненою назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-ХІV

(у редакції Закону України № 77-VІІІ) відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення:

від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99,

від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-ХІV (у редакції Закону України № 77-VІІІ), а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечить змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірні правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди працівнику виникли з моменту встановлення вперше факту стійкої втрати професійної працездатності (з 15 жовтня 2003 року), тому до них відповідно до частини другою статті 5 ЦК України необхідно застосовувати закон, що діяв на момент виникнення правовідносин - встановлення стійкої втрати працездатності, а тому дійшов невірного висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з ВВД ФССВНВВПЗУ у місті Суми.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом до ВВД ФССВНВВПЗУ у місті Суми про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, ОСОБА_2 звернувся 02 лютого 2017 року. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон України № 1105-ХІV

(у редакції, чинній з 01 січня 2015 року). Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму матеріального права, якою регулюються спірні правовідносини, тому дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог до Фонду, у зв'язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають вимогам закону.

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судами встановлено фактичні обставин справи, однак неправильно застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу

ВВД ФССВНВВПЗУ у місті Суми,скасовано ухвалені в справі судові рішення та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача за правилами частини шостої статті 141 ЦПК України.

У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 04 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик