Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №623/3146/18

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 623/3146/18

провадження № 61-22968св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Масельський О. І. в інтересах держави в особі - Ізюмської міської ради Харківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року перший заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Масельський О. І., в інтересах держави в особі - Ізюмської міської ради Харківської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 01 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Мацокіною Н. О. відповідач є власником нежитлової будівлі під літ. "А-2", загальною площею 1 014,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що зазначена нежитлова будівля під літ."А-2" розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310400000 :48:006:0031 площею 0,6 га та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 серпня 2018 належить до земель комунальної власності. Згідно з інформацією Ізюмської міської ради Харківської області від 15 травня 2018 року № 1917 ОСОБА_1 упродовж 2015-2018 років до Ізюмської міської ради з приводу оформлення землевпорядної документації на земельну ділянку площею 6000 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310400000:48:006:0031, не звертався.

Стверджував, що на час звернення до суду землевпорядна документація, щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не розроблена, що дає підстави вважати про умисне ухилення відповідача від укладання договору оренди та відповідно від сплати за землекористування. Отже, вважав, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства, що призводить до значних втрат бюджету міста у вигляді неодержаного доходу, сума неодержаного доходу складає 297 465,72 грн.

Уточнивши позовні вимоги, перший заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Масельський О. І., в інтересах держави в особі - Ізюмської міської ради Харківської областіпросив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Ізюмської міської ради неодержаний дохід за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів в розмірі 183 831,67 грн у та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 вересня 2019 року у складі судді Герцова О. М. позов першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Масельського О. І., в інтересах держави в особі - Ізюмської міської ради Харківської області задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Ізюмської міської ради Харківської області неодержаний дохід за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у сумі 183 831,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області судовий збір в розмірі 4 461,99 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до вимог статті 1212 ЦК України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь Ізюмської міської ради грошових коштів у розмірі 183 831,67 грн, що є неодержаним доходом внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, оскільки ОСОБА_1 не вчинив дій, спрямованих на оформлення права користування земельною ділянкою, що свідчить про умисні дії, спрямовані на невиконання передбачених законодавством вимог щодо своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою.

При цьому, уклавши договір про добровільне відшкодування збитків та розпочавши сплачувати кошти, ОСОБА_1 визнав наявність боргу та його розміру перед Ізюмською міською радою за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Районний суд зазначив, що сума стягнення неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів ОСОБА_1 не оскаржувалася.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

В задоволенні позову першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Масельського О. І. в інтересах держави в особі - Ізюмської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Апеляційний суд зазначив, що правовідносини сторін урегульовано договором про добровільне відшкодування територіальній громаді міста Ізюм збитків (шкоди), заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства. На спірні правовідносини не поширюються вимоги статті 1212 ЦК України, які були правовою підставою пред`явлення позову Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області Масельського О. І. в інтересах держави в особі - Ізюмської міської ради Харківської області.

Отже, якщо зобов`язання за договором, який укладений між територіальною громадою міста Ізюм та ОСОБА_1 , останнім буде виконуватися не належно, то підставами позову повинні бути не положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), а невиконання договірного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки ОСОБА_1 з власної ініціативи звернувся до Ізюмської міської ради з метою відшкодування неодержаного доходу, який мала б отримати територіальна громада міста Ізюм, внаслідок порушення вимог земельного законодавства, відтак, вважати його особою, яка одержала без достатньої правової підстави дохід за рахунок територіальної громади міста Ізюм, внаслідок несплати орендної плати за землю за час використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів на землю, не можна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга заступника прокурора Харківської області мотивована тим, що відповідач усупереч вимогам статей 125, 126 ЗК України фактично користується земельною ділянкою, отримує доходи від її використання, не сплачуючи жодних платежів до місцевого бюджету.

Вважає, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа зобов`язана сплачувати плату за землю у формі орендної плати та не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку.

Стверджує, що предметом позову є стягнення не орендної плати, а грошових коштів у розмірі орендної плати, які зберіг відповідач, не сплачуючи за використання земельної ділянки комунальної власності у належному розмірі та формі плату за землю. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 травня 2018 року у справі № 922/2976/17, та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

Зазначає, що помилковими є доводи апеляційного суду щодо урегульованості правовідносин про використання земельної ділянки умовами договору про добровільне відшкодування територіальній громаді міста Ізюм збитків (шкоди), оскільки вказаний договір не може змінювати порядок сплати неодержаного доходу за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та по своїй суті є наслідком виконання судового рішення про стягнення таких коштів.

Звертає увагу на те, що позов пред`явлено прокурором 19 вересня 2018 року, а договір добровільного відшкодування збитків укладено 29 листопада 2018 року, тобто після відкриття провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі під літ. "А-2", загальною площею 1014,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 01 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області, Мацокіною Н. О.

Зазначена нежитлова будівля під літ."А-2" розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310400000:48:006:0031 площею 0,6 га та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 серпня 2018 року належить до земель комунальної власності (а. с. 8-9).

Згідно з інформацією Ізюмської міської ради Харківської області від 15 травня 2018 року № 1917 ОСОБА_1 у продовж 2015-2018 років до Ізюмської міської ради з приводу оформлення землевпорядної документації на земельну ділянку площею 6000 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровим номером 6310400000: 48:006:0031 не звертався (а. с. 10).

Виконуючий обов`язки начальника Ізюмської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області Мацюра Н. П. повідомив заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Маркевича Д. М. про те, що ОСОБА_1 як платник податків, в тому числі орендної плати або земельного податку за користування земельною ділянкою площею 6 000 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташована нежитлова адміністративна будівля загальною площею 1 014, 1 кв. м в Ізюмській ОДПІ не обліковується (а. с. 15).

Комісією по визначенню збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради внаслідок порушення земельного законодавства від 20 квітня 2018 року надано розрахунок неодержаного доходу, який би мала отримати територіальна громада міста Ізюм, що становить суму 297 465,72 гривень (а. с. 19).

27 липня 2018 року заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Маркевич Д. М. направив на адресу Ізюмського міського голови Марченка В. В. повідомлення у порядку вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому зазначив, що Ізюмська місцева прокуратура у разі невжиття Ізюмською міською радою заходів для усунення виявлених порушень законодавства, має намір пред`явити позов в інтересах держави до ОСОБА_1 про стягнення на користь Ізюмської міської ради суми неодержаного доходу за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів (а. с. 25-26).

29 листопада 2018 року територіальна громада міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради Харківської області в особі міського голови Марченка В. В. та ОСОБА_1 , уклали договір про добровільне відшкодування територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради збитків (шкоди), заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства (а. с. 75-78).

Заступником Ізюмського міського голови з питань економіки та фінансів ОСОБА_3 повідомлено заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Маркевича Д. М., про те, що згідно з договором про добровільне відшкодування територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради ОСОБА_1 сплачено 113 634,05 гривень, а залишається несплаченою сума відшкодування збитків (неодержаного доходу) в розмірі 183 831 гривень 67 копійок (а. с. 160-161).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника заступника прокурора Харківської області підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі під літ. "А-2", загальною площею 1 014,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та використовував земельну ділянку за вказаною адресою без відповідних документів (договорів), які б посвідчували право на таке користування та орендну плату не сплачував.

Отже, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок немає, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Вказане відповідає висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Ізюмської міської ради Харківської області неодержаного доходу за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у сумі 183 831,67 грнта відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що положення статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки при укладенні 29 листопада 2018 року договору про добровільне відшкодування територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради збитків (шкоди), заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, сторони врегулювали зобов`язання відповідача зазначеним договором.

Колегія суддів вважає, що укладення договору про добровільне відшкодування територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради збитків (шкоди), заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, не змінює кондикційний характер спірних правовідносин, відтак, приписи статті 1212 ЦК України підлягають застосуванню.

Отже, суд апеляційної інстанції, у порушення статей 89, 263-265 ЦПК України, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характеру спірних правовідносин та позовних вимог, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначення розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги заступником прокурора Харківської області було сплачено 5 514,94 грн судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та залишає у силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року скасувати.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 вересня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 5 514,94 (п`ять тисяч п`ятсот чотирнадцять) гривень 94 копійки.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк