Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2019 року у справі №207/532/17

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 207/532/17-ц

провадження № 61-46393св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» (далі - ДП «ПІ «Дніпродзержинськцивільпроект») про стягнення заборгованості з заробітної плати.

В обґрунтування позову вказувала та не, що вона перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах з 1992 року. Наказом директора інституту від 01 червня 2004 року № 35 вона призначена на посаду начальника відділу комплексного проектування № 2 з посадовим окладом в розмірі 530,00 грн на місяць. З 27 червня 2016 року переведена на посаду архітектора 2 категорії, яку займала до звільнення у травні 2017 року.

Звертала увагу на те, що після призначення її на посаду архітектора 2 категорії, вона фактично поєднувала виконання роботи за двома напрямками: виконувала обов`язки, покладені посадовою інструкцією на начальника відділу комплексного проектування № 2 та обов`язки проектанта і кресляра як досвідчений, кваліфікований та сертифікований архітектор.

Зазначала, що з моменту призначення її на посаду начальника відділу комплексного проектування № 2 і до звільнення адміністрацією підприємства, в порушення вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України «Про оплату праці», їй не нараховувалася і не виплачувалася заробітна плата як начальнику відділу, виходячи з встановленого штатним розписом посадового окладу, а фактично виплачувалася винагорода за виконану роботу проектанта і кресляра, тобто за проведену архітектурну діяльність. На її неодноразові звернення до адміністрації підприємства щодо надання довідки про розмір нарахованої їй як начальнику відділу комплексного проектування № 2 заробітної плати, а також про розмір заборгованості підприємства з виплати заробітної плати, їй була надана лише довідка про доходи, яка не відповідає суті її звернень і містить лише дані про розмір нарахованої їй, як архітектору, винагороди за виконання проектних робіт (креслень) та особисту участь у проектуванні.

На її звернення, фахівцями Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держпраці у Дніпропетровській області) була проведена відповідна перевірка та встановлено порушення відповідачем положень Закону України «Про оплату праці», статті 265 КЗпП України та роз`яснено їй право на звернення до суду за захистом її порушених прав та інтересів відповідно до статті 233 КЗпП України.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з ДП «ПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» на її користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 322 225,92 грн та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача, що полягали у не нарахуванні їй заробітної плати за виконання обов`язків начальника відділу комплексного проектування № 2.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «ПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати в розмірі 322 225, 92 грн та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з порушення трудових прав ОСОБА_1 з боку відповідача, оскільки вона дійсно не отримувала виплати з посадового окладу начальнику відділу комплексного проектування № 2, що також встановлено актом перевірки ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, підтверджується виписками з розрахункових листів начальника відділу за 2004-2016 роки, копіями наказів по підприємству про встановлення позивачу щорічно посадового окладу та іншими доказами в сукупності.

Судом першої інстанції взято до уваги розрахунок недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за виконання нею функцій начальника відділу за 2004-2016 роки та зроблено висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь останньої заборгованість у розмірі, заявленому в позові.

Районним судом також зазначено про доведеність позивачем вимог щодо завдання їй моральної шкоди, розмір якої суд першої інстанції визначив у 2000,00 грн, у зв`язку із чим позов в цій частині задовольнив частково.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ДП «ПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з їх безпідставності, оскільки наказом від 27 січня

2010 року № 04 з 01 лютого 2010 року на підприємстві встановлений неповний робочий тиждень, без визначення режиму роботи, виходом працівників за виробничою необхідністю, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. Дія зазначеного вище наказу продовжувалася наказами по підприємству. З наказом

від 27 січня 2010 року № 04 ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис. Оскільки ОСОБА_1 не оскаржувала накази про зміни в режимі роботи та встановлення неповного робочого часу чи колективного договору, які складені за час її роботи на підприємстві, що свідчить про її особисту згоду з їх умовами, підстави для задоволення позову в частині стягнення на її користь заборгованості з заробітної плати відсутні. При цьому апеляційним судом зазначено, що наданий позивачем розрахунок не може бути належним та допустимим доказом, оскільки зазначений позивачем розмір заборгованості в розрахунку спростований наявними в матеріалах справи доказами.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 13 вересня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що апеляційним судом не надано належної правової оцінки акту перевірки ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, в якому зазначено про тривале порушення відповідачем вимог частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці», що полягало в не забезпеченні достовірного обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку. Апеляційним судом також зазначено про те, що вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 травня 2016 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання у вигляді штрафу на корить держави в розмірі 1 700,00 грн з позбавленням права обіймати посади керівників підприємств різних форм власності, структурних підрозділів, відділів строком на 2 роки. Дійсно, наказом від 07 липня 2016 року

ОСОБА_1 було знято з посади начальника відділу комплексного проектування № 2

з 27 червня 2016 року до 26 червня 2018 року з одночасним переведенням архітектором 2 категорії. Проте, апеляційним судом не зазначено, як це пов`язано з порушенням трудових прав позивача.

Зазначає, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд також посилався на колективний договір між роботодавцем та трудовим колективом на 2011-2013 роки, зареєстрованим виконавчим комітетом Дніпровської районної ради у

м. Дніпродзержинську від 12 квітня 2011 року та колективний договір на

2015-2016 роки, зареєстрований виконавчим комітетом Баглійської районної ради у м. Дніпродзержинську від 29 квітня 2015 року, якими визначено систему та порядок оплати праці працівників, однак положення цих договорів також не спростовують розрахунку, наданого позивачем та вимог позовної заяви.

Вважає, що апеляційним судом безпідставно та необґрунтовано визнано неналежним доказом наданий позивачем розрахунок заборгованості з заробітної плати.

У лютому 2019 року ДП «ПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазнає про безпідставність її доводів та правильність висновків апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Вказує на те, що в ДП «ПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» були відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі, який вона вимагала від підприємства, ініціюючи перевірки органами Держпраці та звертаючись до суду з цим позовом. Такого висновку обґрунтовано дійшов апеляційний суд, надавши належну правову оцінку статуту підприємства, колективним договорам, наказам про встановлення робочого часу, при цьому правильно застосувавши до спірних правовідносин норми Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року

№ 108/95 ВР (з відповідними змінами та доповненнями).

Рух справи у суді касаційної інстанції

У жовтні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано судді Штелик С. П.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України) в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що наказом від 01 червня 2004 року позивача було призначено на посаду начальника відділу комплексного проектування № 2.

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 травня 2016 року, ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу на корить держави в сумі 1 700,00 грн з позбавленням права обіймати посади керівників підприємств різних форм власності, структурних підрозділів, відділів строк на 2 роки.

Наказом від 07 липня 2016 року № 29 ОСОБА_1 було знято з посади керівника комплексного проектування № 2 з 27 червня 2016 року до 26 червня 2018 року з одночасним переведенням на посаду архітектора 2 категорії.

07 березня 2017 року позивачу було вручено письмове повідомлення про скорочення штату працівників на підставі наказу від 07 березня 2017 року № 18.

На підставі наказу від 11 травня 2017 року № 27-к позивача було звільнено

з 11 травня 2017 року з посади архітектора 2 категорії на підстав пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.

За час роботи позивача на підприємстві укладені колективні договори на

2003-2004 роки, 2007-2009 роки, 2011-2013 роки, 2015-2016 роки, які містять тотожні положення в частині оплати праці працівників, де основна заробітна плата в частині оплати у відповідності з посадою, кваліфікацією, складністю та умовами виконаної роботи виплачується відповідно до результатів роботи Інституту і в цілому складає 50 % від фактично отриманої вартості робіт.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою

статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оплату праці» (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

За змістом статті 12 ЦПК України (тут і далі, в редакції чинній на час розгляду справи апеляційним судом) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Аналогічні положення щодо диспозитивності цивільного процесу містив також

ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, тобто передбачав права та обов`язки учасників справи щодо доведення своїх вимог та заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для донарахування заробітної плати позивачу, що вказує і на відсутність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею. При цьому, відповідач довів відсутність такої заборгованості, що підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до пункту 4.2 статуту відповідача підприємство самостійно організовує роботу з питань статутного спрямування, здійснює діяльність на засадах госпрозрахунку, самофінансування.

Пункт 12.4 статуту визначає, що виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства регулюється колективним договором.

Згідно з пунктом 12.7 статуту джерелом доходу на оплату праці працівників підприємства є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності.

За змістом пункту 12.8 статуту розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства та не може бути меншим мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством та Галузевою угодою.

Відповідно до пункту 12.10 статуту працівники підприємства провадять свою діяльність відповідно до статуту, колективного договору та посадових інструкцій згідно з чинним законодавством України.

За час роботи позивача на підприємстві були укладені колективні договори на, які містять тотожні положення в частині оплати праці працівників, де основна заробітна плата в частині оплати згідно з посадою, кваліфікацією, складністю та умовами виконаної роботи виплачується відповідно до результатів роботи Інституту і в цілому складає 50 % від фактично отриманої вартості робіт.

Пунктом 5 розділу V колективного договору між роботодавцем та представником трудового колективу на 2008-2009 роки передбачено нараховувати заробітну плату працівникам в прямій залежності від об`єму реалізованої проектної продукції, відпрацьованого часу і конкретної участі кожного члена колективу.

Відповідно до пункту 5.3 колективного договору між роботодавцем та трудовим колективом на 2011-2013 роки основна заробітна плата в частині оплати то тарифним ставкам посадовим окладам виплачується відповідно до результатів роботи підрозділів і підприємства, в цілому становить 49,5 % від фактичної (отриманої) вартості проектних робіт без обліку ПДВ. Пунктом 5.4 передбачено, що оплата праці керівників і спеціалістів виробничих відділів проводиться на підставі розподілу фонду оплати праці - 25,5 % від фактичної вартості проектних робіт, без обліку ПДВ. За пунктом 5.7 нарахування заробітної плати працівникам проводиться на підставі досягнутих результатів роботи і встановленої системи оплати праці.

Пункт 3.1 колективного договору між роботодавцем та представником трудового колективу на 2015-2016 роки визначає, що основна заробітна плата встановлюється у вигляді посадових окладів, закріплених у штатному розписі. Пунктом 3.7 передбачено, що роботодавець і робочий трудовий колектив домовились, що основна заробітна плата в частині оплати у відповідності з посадою, кваліфікацією, складністю та умовами виконано роботи виплачується відповідно до результатів роботи Інституту і в цілому складає 50 % від фактично отриманої вартості робіт.

Апеляційним судом правильно встановлено, що щомісячно начальником відділу подається план-звіт, де відображена виконана працівниками відділу робота, в тому числі і робота, яка була виконана позивачем. З вартості робіт визначався зазначений відсоток, що і становив її заробітну плату.

Також апеляційним судом правильно зазначено, що з 01 лютого 2010 року на підприємстві встановлений неповний робочий тиждень, без визначення режиму роботи, виходом працівників по виробничій необхідності, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. Дію наказу подовжували наказами по підприємству.

З 12 травня 2014 начальникам відділів встановлено неповний робочий час з роботою 3 (три) години (з 9.00 до 12.00) у чотири робочі дні: понеділок, вівторок, середа, четвер.

При цьому, ОСОБА_1 не оскаржувала накази про зміни в режимі роботи та встановлення неповного робочого часу чи колективного договору, які складені за час її роботи на підприємстві, що свідчить про її особисту згоду, як працівника, з їх умовами.

У розрахункових листках за 2006-2016 роки, які надані позивачем та приєднані до матеріалів справи, визначено оклад та відпрацьовані години, зазначена сума, встановлена від виконаних проектних робіт.

Апеляційним судом надана належна правова оцінка розрахунковим листкам, наданих позивачем та встановлено, що заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачу як начальнику відділу комплексного проектування № 2 та згодом, як архітектору другої категорії, відповідно до положень колективних договорів та наказів по підприємству, з якими позивач була ознайомлена особисто під підпис, а отже надала свою згоду на роботу з такими умовами оплати праці.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що актом органу Держпраці встановлено, що відповідачем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки зазначений вище акт та припис контролюючого органу стосується обліку системи оплати праці. Проте не свідчить про безпідставне не донарахування відповідачем заробітної плати позивачу, на що вона наполягала в позовній заяві та касаційній скарзі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно вирішено спір та не надано правову оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, при цьому погоджується з висновками апеляційного суду та доводами відзиву відповідача про те, що у підприємства не було правових підстав для нарахування позивачу заробітною плати в розмірі, вимогу про який заявлено в межах цього позову. Заробітна плата нараховувалась відповідно до колективних договорів, статуту підприємства, положення яких не оскаржувались позивачем та наказами відповідача щодо тривалості робочого часу, з якими позивач ознайомлена під підпис, не висловивши своїх зауважень чи заперечень.

Інші доводи касаційної скарги були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного перегляду справи, виклав свої висновки щодо оцінки цих доводів у мотивувальній частині ухваленого судового рішення. При цьому такі доводи зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик