Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 575/182/17

провадження № 61-30188св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представники позивачів: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Суми-Агро»,

представники відповідача: Тютюнник Вячеслав Володимирович, Бала Олександр Олексійович,

третя особа - Управління Держземагентства у Великописарівському районі Сумської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Суми-Агро» на рішення апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Кононенко О. Ю., Собини О. І., від 09 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Суми-Агро» (далі - ТОВ «Компанія «Суми-Агро»), у якому просять визнати недійсними договори оренди земельних ділянок (земельних паїв) від 04 березня 2008 року, укладені між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора Панова В. М., зареєстровані Управлінням Держземагентства у Великописарівському районі Сумської області за № № 040862810054, 040862810087, 040862810024, та зобов'язати відповідача повернути їм як власникам вказані земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що про наявність спірних договорів вони дізналися лише у 2016 році; вказані договори є фіктивними, оскільки ними не підписувалися, що підтверджується висновком експерта Сумського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства Внутрішніх Справ Щебедько В. О. від 24 червня 2016 року за № 17.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 09 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності клопотання про призначення судом почеркознавчої експертизи по даній справі та відповідного висновку експерта не вбачається підстав для задоволення позову, оскільки перевірка належності підпису особі не може підтверджуватися будь-якими засобами доказування, а встановлення зазначеної обставини потребує спеціальних знань. Висновок експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, не може бути доказом у справі, оскільки експертиза проведена не на підставі ухвали суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_7 задоволено частково, рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 09 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки (земельного паю) загальною площею 2,91 га, укладений 04 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора ПановаМ. В., який зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель за № 040862810054 зроблено запис від 25 листопада 2008 року. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки (земельного паю) загальною площею 2,99 га, укладений 04 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора Панова М. В., який зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель за № 040862810024 зроблено запис від 25 листопада 2008 року. Зобов'язано ТОВ «Компанія «Суми-Агро» повернути ОСОБА_4 земельні ділянки (земельного паю) загальною площею 2,91 га (кадастрові номери НОМЕР_2; НОМЕР_3) та ОСОБА_5 - земельні ділянки загальною площею 2,99 га (кадастрові номери НОМЕР_4; НОМЕР_5). В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_14, підписуючи договори оренди, зареєстровані за №№ 040862810054, 040862810024, від імені дружини та сина (позивачів по справі), не мав на це жодних повноважень, а тому враховуючи, що позивачі не підписували спірні договори оренди, суд дійшов висновку про недійсність цих договорів і повернення земельних ділянок позивачам на підставі положень статті 216 ЦК України. Також суд виходив з того, що позивачі не пропустили строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, оскільки про порушення свого права дізналися після отримання у листопаді 2015 року у відповідача належних орендодавцю примірників оспорюваних ними договорів оренди земельних ділянок, а тому перебіг позовної давності почався саме з листопада 2015 року, коли позивачі дізналися про порушення свого права, що відповідає частині першій статті 261 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року ТОВ «Компанія «Суми-Агро» подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 575/182/17 з Великописарівського районного суду Сумської області. Зупинено виконання рішення апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що між позивачами та ОСОБА_14 було укладено усний договір доручення, яким останні доручали вчиняти в інтересах сім'ї деякі правочини щодо належних їм земельних ділянок, зокрема, подавати документи, отримувати орендну плату тощо, а тому підписання ОСОБА_14 від імені своєї дружини та сина договорів оренди земельних ділянок є перевищенням повноважень представника, яке в наступному було схвалено довірителями шляхом виконання договорів - отриманням орендної плати та не запереченням проти використання належної їм земельної ділянки відповідачем. Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачами не пропущено строк позовної давності, оскільки вони з 2009 року були обізнані про те, що уклали договори оренди земельної ділянки саме з відповідачем ТОВ «Компанія «Суми-Агро» та отримували орендну плату з відомості відповідача.

Відзив до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що 04 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора Панова М. В. укладено договір оренди земельної ділянки (земельного паю), згідно умов якого орендодавець надає відповідно до державного акту серія НОМЕР_6, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,91 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Солдатської сільської ради. Договір зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель за № 040862810054 зроблено запис від 25 листопада 2008 року.

04 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора Панова М. В. укладено договір оренди земельної ділянки (земельного паю), згідно умов якого орендодавець надає відповідно до державних актів серія НОМЕР_7, НОМЕР_8 а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Солдатської сільської ради. Договір зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель за № 0862810087 зроблено запис від 25 листопада 2008 року.

04 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора ПановаМ.В. укладено договір оренди земельної ділянки (земельного паю), згідно умов якого орендодавець надає відповідно до державного акту серія НОМЕР_9, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,99 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Солдатської сільської ради. Договір зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель за № 040862810024 зроблено запис від 25 листопада 2008 року.

Відповідно до висновку експерта № 17 від 24 червня 2016 року за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної завідувачем сектору технічних досліджень документів та почерк відділу криміналістичних видів досліджень Сумського НДЕКЦ МВС України Щебедьком В. О., в кримінальному провадженні № 12016200150000016:

підпис від імені ОСОБА_5 в графі «Підписи сторін,Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки (земельного паю) від 04 березня 2008 року, укладеного між сторонами ОСОБА_5 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора Панова М. В., зареєстрованого за № 040862810024 виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою, відповідно до зразків наданих на дослідження;

підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Підписи сторін, Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки (земельного паю) від 04 березня 2008 року укладеного між сторонами ОСОБА_4 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора Панова М. В., зареєстрованому за №040862810054 виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою, відповідно до зразків наданих на дослідження;

підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Підписи сторін, Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки (земельного паю) від 04 березня 2008 року, укладеного між сторонами ОСОБА_4 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро» в особі директора Панова М. В., зареєстрованому за №040862810087 виконаний ймовірно ОСОБА_4, відповідно до зразків наданих на дослідження.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилалися на те, що у 2016 році вони дізналися про існування вказаних договорів оренди землі, які було нібито укладено між ними та відповідачем 04 березня 2008 року строком на 25 років. Зазначали, що вони такі договори оренди не підписували, підписи в договорах їм не належать.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача фактично визнав ту обставину, що підписи в трьох примірниках договорів оренди земельної ділянки загальною площею 2,91 га, укладеного з ОСОБА_4, зареєстрованого за № 040862810054, та в трьох примірниках договорів оренди земельної ділянки загальною площею 2,99 га, укладеного з ОСОБА_5, зареєстрованого за № 040862810024, не належать позивачам, а виконані ОСОБА_14 - батьком ОСОБА_5 та чоловіком ОСОБА_4

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першій статті 236 ЦК України зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Момент укладення договору визначено у частині перші статті 638 ЦК України, у якій зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Враховуючи, що договори оренди земельних ділянок, зареєстровані за №№ 040862810054, 040862810024, укладені від імені позивачів, підписані не ними, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта № 17 від 24 червня 2016 року за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної Сумським НДЕКЦ МВС України в кримінальному провадженні №12016200150000016, тобто вони були укладені без волевиявлення ОСОБА_4 та ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недійсність вказаних договорів оренди на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Також апеляційний суд вмотивовано відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (земельного паю) від 04 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Компанія «Суми-Агро», зареєстрованого за № 040862810087, оскільки позивачами не надано достовірних та беззаперечних доказів на підтвердження того, що цей договір підписаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

Також судом установлено, що у березні 2017 року ТОВ «Компанія «Суми-Агро» до суду першої інстанції заявлено про пропуск позивачами строку позовної давності для звернення до суду.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Встановивши, що про укладення оспорюваного правочину позивачі дізналися лише у 2015 році, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності. Оскільки позивачі звернулися з позовом до суду у лютому 2017 року, то позов пред'явлено в межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірних договорів, оскільки позивачі отримували плату за користування землею і могли знати про укладення спірних договорів оренди землі, є безпідставним, оскільки позивачі спірні договори оренди не підписували, а, відтак, і не могли знати про їх укладання у 2008 році. Крім того, відповідачем не доведено, що виплати орендної плати позивачам здійснювалися саме за оспорюваними договорами оренди від 04 березня 2008 року.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), та Верховного Суду України, висловленій у постанові від 22 квітня 2015 року №6-48цс15, які були ухвалені за результатами розгляду справ з подібними фактичними та юридичними обставинами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року було зупинено виконання рішення апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Суми-Агро» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. М. Коротун В. П. Курило