Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №297/377/18

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 297/377/18

провадження № 61-48750св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державне підприємство "Берегівське лісове господарство",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області в складі судді Фейір О. О. від 17 серпня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду в складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кожух О. А., Куштан Б. П. від 13 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Берегівське лісове господарство" (далі - ДП "Берегівське лісове господарство") про визнання недійсним наказу "Про зміну організаційної структури, скорочення чисельності та штату працівників ДП "Берегівський лісгосп" від 26 вересня 2017 року № 198; визнання недійсним наказу "Про звільнення головного економіста ДП "Берегівське лісове господарство" ОСОБА_1" від 30 січня 2018 року № 6-к; поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що у липні 2015 року він приїхав до м.

Берегове з м. Луганськ, як внутрішньо переміщена особа і 30 липня 2015 року його було прийнято на роботу до ДП "Берегівське лісове господарство" на посаду головного економіста відділу економіки, обліку і звітності. 27 вересня 2017 року він отримав попередження про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а на підставі наказу від 30 січня 2018 року був звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності штату та працівників. ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, у зв'язку із тим, що наказ "Про зміну організації структури, скорочення чисельності та штату працівників ДП "Берегівський лісгосп" № 198 від 26 вересня 2017 року, який став підставою для його звільнення прийнятий із грубим порушенням чинного законодавства, є необґрунтованим, в ньому не розкривається зміст внесених змін в організацію виробництва і праці, відсутнє обговорення подання на адресу профспілкового комітету про розірвання трудового договору з працівником, наказ не містить вказівок на об'єктивні причини необхідності скорочення. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що відповідач грубо порушив статтю 42 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано іншу посаду з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Позивач вважає дії директора відповідача ОСОБА_2 непрямою дискримінацією його, як внутрішньо переміщеної особи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем дотримано вимоги законодавства про працю щодо процедури звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, тому підстав для поновлення позивача на роботі і стягнення сум пов'язаних із його звільненням немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і підстав для його скасування немає.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці.

Звільнення позивача відбулося у період його тимчасової непрацездатності. Також судами не взято до уваги те, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача у зв'язку із ліквідацією підприємства. При звільнення позивача діяли переваги залишення на роботі, які встановлені частинами 1 та 2 статті 42 КЗпП України.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2019 року ДП "Берегівське лісове господарство" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 297/377/18 з Берегівського районного суду Закарпатської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що наказом № 36-к від 30 липня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду головного економіста відділу економіки, обліку і звітності ДП "Берегівське лісове господарство" з 30 липня 2015 року.

Відповідно до копії наказу № 198 від 26 вересня 2017 року "Про зміну організаційної структури, скорочення чисельності та штату працівників ДП "Берегівське лісове господарство" з 27 грудня 2017 року скорочено і виведено зі штатного розпису підприємства, зокрема, посада головного економіста, а з 28 грудня 2017 року введено до штатного розпису до сектору економіки, обліку і звітності посаду завідувача сектору - головного економіста. Метою прийняття такого є упорядкування організаційної структури, оптимізація чисельності та штату, забезпечення більш ефективного виконання функціональних обов'язків працівників підприємства.

27 вересня 2017 року головного економіста ДП "Берегівський лісгосп" ОСОБА_1 попереджено, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників на підставі наказу № 198 від 26 вересня 2017 року, відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

20 листопада 2017 року директором підприємства було внесено подання до профспілкового комітету ДП "Берегівське лісове господарство" про надання згоди на звільнення головного економіста ОСОБА_1 на що профспілковим комітетом було надано згоду.

Наказом № 6-к від 30 січня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної ним посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту статті 40 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Пунктом 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовій договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина 2 статті 49-2 КЗпП України).

Згідно з вимогами статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених статті 43 КЗпП , може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Суд встановивши, що у відповідача мало місце скорочення чисельності штату працівників, а саме скорочення посади позивача, та те, що з моменту повідомлення про скорочення посади та на час його звільнення у відповідача були відсутні вакантні посади, дійшов висновку про те, що за наявності згоди профспілкового комітету звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень прав ОСОБА_1.

Разом із тим згідно з частиною 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина 3 статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд, встановивши, що звільнення позивача з роботи відбулося у період перебування останнього на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності від 30 січня 2018 року, дійшов помилкового висновку, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було порушено вимог трудового законодавства, оскільки відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. За таких підстав висновки апеляційного суду про безпідставність вимог про поновлення не роботі ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України є передчасними та такими, що не гуртуються на нормах матеріального права та суперечать обставинам справи.

Посилання апеляційного суду на те, що позивач 30 січня 2018 року біля 15:15 год. звернувся до лікаря та йому було відкрито лікарняний вже після того як він отримав наказ про звільнення не заслуговують на увагу, оскільки в день звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність. Висновок апеляційного суду про те, що оскільки відкриття лікарняного листа ОСОБА_1 було здійснено хоч і у день звільнення, але після видання наказу про його звільнення, а відтак відсутні підстави й для визнання його звільнення незаконним, не узгоджується з приписами частини 3 статті 40 КЗпП України.

Згідно з частиною 1 , 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначене не врахував, не з'ясував питання щодо заробітної плати позивача, кількості відпрацьованих днів на час звільнення тощо.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун