Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.04.2020 року у справі №263/9043/19
Постанова КЦС ВП від 05.10.2022 року у справі №263/9043/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 263/9043/19

провадження № 61-6279св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_3,

розглянувши у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корольова Олена Владиславівна, на постанову Донецького апеляційного суду від 4 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Попової С. А., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення факту її участі в бойових діях у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Республіки Афганістан в період з 19 лютого 1988 року до 18 січня 1989 року.

Заяву мотивувала тим, що з 19 лютого 1988 року до 21 лютого 1989 року по організованому набору військкомату вона проходила службу службовцем Радянської армії в складі обмеженого контингенту радянських військ в Республіці Афганістан.

19 лютого 1988 року прийнята на роботу у військову частину НОМЕР_1 на посаду медичної сестри, а 21 лютого 1989 року - звільнена у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Вказує, що під час проходження військової служби приймала участь у бойових діях на території Республіки Афганістан. Факт її служби підтверджується записом у військовому квитку НОМЕР_2 та архівною довідкою № 4/50275 від 14 лютого 2017 року військової частини № НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремої вертолітної ескадрильї м. Кундуз). Встановлення даного факту їй необхідно для отримання статусу учасника бойових дій із встановленням відповідних законодавством пільг. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила про задоволення заяви.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 грудня 2019 року про виправлення описки, ухваленим у складі судді Соловйова О. Л., заяву задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приймала участь у бойових діях у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Республіки Афганістан у період з 19 лютого 1988 року до 18 січня 1989 року .

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту прийняття ОСОБА_1 участі у бойових діях на території Республіки Афганістан у період з 19 лютого 1988 року до 18 січня 1989 року .

Постановою Донецького апеляційного суду від 4 березня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів підтвердження факту участі ОСОБА_1 у бойових діях на території Республіки Афганістан.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корольова О. В., подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Донецького апеляційного суду від 4 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

Заявник вважає, що при вирішенні заяви апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи заяву, апеляційний суд вказував на те, що заявник належними і допустимими доказами не довела прийняття участі у бойових діях на території Республіки Афганістан, а зміст довідки Міністерства Російської Федерації № 4/50275 від 14 лютого 2017 року не підтверджено жодними відомостями Міністерства оборони України.

Посилалась на неврахування апеляційним судом того, що з 1988 року ОСОБА_1 перебувала на службі у лавах Збройних Сил СРСР, які підпорядковувалися Міністерству оборони СРСР. 24 серпня 1991 року на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування» утворено Міністерство оборони України та відбулось створення нових Збройних Сил України, а тому архіви військової частини НОМЕР_4 , в якій ОСОБА_1 проходила службу, знаходяться в Міністерстві оборони Російської Федерації, так як в 1988-1989 роках Міністерства оборони України не існувало. За таких обставин довідку з архівів Міністерства оборони України отримати неможливо.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області матеріали цивільної справи № 263/9043/19. 22 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) 19 лютого 1988 року прийнята на роботу у військову частину польової пошти НОМЕР_1 на посаду медичної сестри, а 21 лютого 1989 року - звільнена у зв`язку з ліквідацією підприємства, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_5 .

З військового квитка НОМЕР_2 , виданого 24 січня 1986 року Северодонецьким міським воєнним комісаріатом Ворошиловградської області, суди попередніх інстанцій встановили проходження ОСОБА_1 служби у складі обмеженого контингенту Радянських військ в Республіці Афганістан з 19 лютого 1988 року до 18 січня 1989 року.

З архівної довідки Федерального державного казенного закладу «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації» № 4/50275 від 14 лютого 2017 року суди встановили, що військова частина польової пошти НОМЕР_1 з 27 квітня 1980 року до 10 лютого 1989 року приймала участь в бойових діях на території Республіки Афганістан. Відомості про найменування структурного підрозділу відсутні.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд вказував на те, що довідка Федерального державного казенного закладу «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації» № 4/50275 від 14 лютого 2017 року, на яку посилається заявник як на підставу своїх вимог, не містить відомостей про найменування структурних підрозділів, а, відтак, встановити структурний підрозділ, до якого належала ОСОБА_1 і який приймав участь у бойових діях або за характером своєї діяльності і задач брав участь у забезпеченні бойової діяльності військової частини польової пошти НОМЕР_1 у визначений в заяві проміжок часу не можливо.

У цій же довідці відсутні відомості також і про те, що ОСОБА_1 приймала участь у бойових діях на території Республіці Афганістан.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що у військовому квитку ОСОБА_1 відсутня відповідна відмітка про її участь у бойових діях (виконання інтернаціонального обов`язку), а запис у цьому ж квитку про проходження ОСОБА_1 служби у складі обмеженого контингенту Радянських військ в Республіці Афганістан з 19 лютого 1988 року до 18 січня 1989 року, засвідчений печаткою військової частини польової пошти НОМЕР_6 .

Встановлено апеляційним судом і те, що в архівній довідці зазначено, що ОСОБА_1 приступила до виконання посадових обов`язків медичної сестри і була включена до особового складу військової частини польової пошти НОМЕР_1 , що не співпадає з номером військової частини на печатці у військовому квитку ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив з того, що заявник не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Також вказував, що відомості трудової книжки про роботу ОСОБА_1 у відповідний період медичною сестрою у військовій частині польової пошти НОМЕР_1 не підтверджують факту участі її в бойових діях.

Повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Статтею 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн -військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Перелік держав, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що Афганістан віднесено до переліку держав, на території якої в період з квітня 1978 року до грудня 1989 року проходились бойові дії.

Чинним законодавством встановлено та визначено порядок щодо встановлення участі осіб в бойових діях.

Зокрема, для виконання вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанов Кабінету Міністрів України

від 12 травня 1994 року № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» (із змінами), від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», від 13 січня 1995 року № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та від 20 серпня 2014 року № 413 «Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» - Міністерством оборони України видано наказ від 7 травня 2015 року № 200 «Про затвердження Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та Інструкції про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни - учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості», реєстрація у Міністерстві юстиції України 14 травня 2015 року за № 531/26976.

Цим наказом зобов`язано утворити комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій в Міністерстві оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів Збройних Сил України, військовій частині НОМЕР_7 та ІНФОРМАЦІЯ_5, обласних та ІНФОРМАЦІЯ_4.

Саме на комісії ІНФОРМАЦІЯ_5, обласних та ІНФОРМАЦІЯ_4 покладається вирішення питань про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників - за місцем їх реєстрації.

Прийняття Комісією рішення проводиться шляхом голосування та вважається правомочним, коли за нього проголосувало не менше половини її членів (пункт 16 Положення). Рішення комісії оформлюється протоколом (пункт 17 Положення).

Зазначеним наказом не визначено повноважень обласних військових комісаріатів щодо втручання у роботу комісії та керування роботою комісії.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» містяться роз`яснення про те, що суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикцію.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 161/853/19 (провадження № 14-481цс19).

Отже не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо участі у бойових діях, перебування на фронті, у партизанських загонах тощо.

З урахуванням зазначеного висновки судів попередніх інстанцій про розгляд заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження є помилковим.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що заява, за вирішенням якої до суду звернулася ОСОБА_1 , не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК Українивизначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини першої статті 414 ЦПК Українисудове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255 та статтями 409 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корольова Олена Владиславівна, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 4 березня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту участі у бойових діях у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Республіки Афганістан, заінтересована особа, - ІНФОРМАЦІЯ_3 , закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук