Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №461/3165/17

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 461/3165/17

провадження № 61-27354св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,

представник позивача - Ничкало ЛесяБогданівна,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року в складі судді Зубачик Н. Б. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та накладення заборони на відчуження майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є матір'ю малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У свідоцтві про народження ОСОБА_6 її батьком за вказівкою матері зазначено ОСОБА_7

ОСОБА_6 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1

Малолітній ОСОБА_6 влаштований до дитячого дошкільного будинку № 1 на повне державне забезпечення. Відповідач матеріальної допомоги дитині не надає, дитину не відвідує, її життям не цікавиться. Відповідач вчинила злочин стосовно малолітнього ОСОБА_6, втягнувши його в жебрацтво, що підтверджено вироком Галицького районного суду м. Львова від 14 квітня 2014 року (справа № 161/3091/14-к).

Орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради надав висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6

Крім того, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради просила стягнути з ОСОБА_4 аліменти на малолітнього ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі - 1 777,00 грн на користь закладу, в якому перебуватиме дитина, починаючи з дня подання заяви й до повноліття дитини та накласти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві користування малолітньому ОСОБА_6 та є єдиним житлом дитини.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що немає правових підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Оскільки позовні вимоги про стягнення аліментів та про накладення заборони на відчуження квартири є похідними від вимоги про позбавлення батьківських прав, у їх задоволенні суд також відмовив.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідач матеріальної допомоги дитині не надає, не відвідує її, життям дитини не цікавиться. Відповідач вчинила злочин відносно малолітнього ОСОБА_6, втягнувши його в жебрацтво, що підтверджується вироком Галицького районного суду м. Львова від 14 квітня 2014 року (справа № 161/3091/14-к). Орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради надав висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6, матір'ю якого є ОСОБА_4

Відомості про батька малолітнього ОСОБА_6 записані за вказівкою матері.

ОСОБА_6 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 14 квітня 2014 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 304 КК України, та призначено покарання за частиною другою статті 304, статтею 69 КК України у виді двох років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання із випробуванням з іспитовим строком на один рік. На сьогодні відповідач вважається несудимою.

Згідно із заявою на ім'я начальника відділу у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 07 травня 2014 року ОСОБА_4 просила тимчасово влаштувати її сина ОСОБА_6 до будинку дитини № 1, який знаходиться на вул. Таджицькій, 21 у м. Львові, у зв'язку із скрутними життєвими обставинами.

Із витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Галицької районної адміністрації Львівської міської радивід 08 травня 2010 року № 10 відомо, що комісія вирішила пропонувати Галицькій районній адміністрації тимчасово влаштувати малолітнього ОСОБА_6 на повне державне забезпечення до дитячого дошкільного будинку № 1 на вул. Таджицькій, 21 у м. Львові.

Згідно з розпорядженням голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 16 травня 2014 року № 159 «Про тимчасове влаштування малолітнього ОСОБА_6 в дитячий дошкільний будинок № 1, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Таджицька, 21», малолітнього ОСОБА_6 за заявою матері влаштовано до дитячого закладу на повне державне забезпечення, у якому він перебував до серпня 2017 року.

Із відповіді дитячого дошкільного будинку № 1 Львівської міської ради від 21 вересня 2017 року № 140 випливає, що за час перебування малолітнього ОСОБА_6 у дитячому дошкільному будинку він був забезпечений належним харчуванням та медичним доглядом. Повне державне забезпечення дитини, яка перебуває у закладі, включає забезпечення, утримання та виховання, забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я, створення сприятливих умов для проживання, навчання та виховання, забезпечення соціального захисту, соціальної адаптації. Повне державне забезпечення включає, в тому числі, забезпечення дитини одягом та взуттям.

За час перебування ОСОБА_6 у дитячому дошкільному будинку було забезпечено його права, як передбачено пунктом 3.1 розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 16 травня 2014 року № 159.

Із договору строкового банківського вкладу фізичної особи «До повноліття» від 04 січня 2016 року, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4, випливає, що відповідач, яка діяла в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6, передала банку кошти в сумі 9 092,75 грн під 15 % річних на строк до досягнення сином повноліття.

На сьогодні дитиною опікується благодійна організація «Покрова».

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з інтересів малолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Європейської соціальної хартії Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», СК України, згідно з якими дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо позбавлення відповідача батьківських прав, виходячи з інтересів дитини, та врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

Підстави виникнення, зміст особистих немайнових прав і обов'язків батьків та дітей визначений главою 13 СК України.

Право на виховання дитини є одним із найважливіших батьківських прав. Водночас це право є й обов'язком.

Відповідно до частин першої-третьої статті статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частина перша статті 151 СК України передбачає, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Статтею 153 СК України встановлено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Суди дійшли висновку, що ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, проте належних та допустимих доказів цього позивач суду не надав.

Щодо відмови у накладенні заборони на відчуження квартири, частиною четвертою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

Оскільки суди дійшли висновку про відмову у позові про позбавлення батьківських прав, позов у частині накладення заборони на відчуження житла дитини також не підлягає задоволенню.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині.

Відмовляючи в позові про стягнення аліментів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначав, що ці вимоги є похідними від вимоги про позбавлення батьківських прав.

Суд касаційної інстанції не погоджується з цим висновком з оглядом на таке.

Частини сьома, восьма статті 7 СК України передбачають, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів судом враховується стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Відповідно до частини другої статті 193 СК України, якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах.

Стаття 245 СК України передбачає, що якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пунктах 15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», якщо дитина постійно проживає у державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністрація цього закладу має право пред'явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна та піклувальника згідно зі статтею 245 СК України. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Частини перша, друга статті 3, стаття 27 Конвенції ООН про права дитини, передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Оскільки суди дійшли помилкового висновку про те, що вимоги про стягнення аліментів є похідними від вимоги про позбавлення батьківських прав, не розглянули ці вимоги по суті, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року в частині відмови у позові про стягнення аліментів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

С.П. Штелик