Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 128/2560/19

провадження № 61-318св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Селянське фермерське господарство «Ромашка»,

треті особи: Вінницька районна державна адміністрація, Головне управління статистики у Вінницькій області

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року у складі судді Шевчук Л. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Селянського фермерського господарства «Ромашка» (далі - СФГ «Ромашка»), треті особи: Вінницька районна державна адміністрація, Головне управління статистики у Вінницькій області, про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,4436 га, що розташована у селі Степанівка Вінницького району Вінницької області, на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 30 травня 2012 року.

12 листопада 2012 року СФГ «Ромашка» без згоди позивача, з власної ініціативи, склало проект договору оренди вказаної земельної ділянки, після чого від імені ОСОБА_1 підписало та у 2013 року зареєструвало даний договір у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними заявами до керівника СФГ «Ромашка» ОСОБА_2 про зобов?язання повернути земельну ділянку та до керівника СФГ «Ромашка» ОСОБА_2, СФГ «Ромашка» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 19 липня

2018 року цивільні справи за указаними позовними заявами

(№ 128/3959/16-ц та № 128/834/18) об?єднано в одне провадження

та присвоєно справі № 128/3959/16-ц.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року у справі № 128/3959/16-ц позов ОСОБА_1 до керівника СВГ «Ромашка» ОСОБА_2 , СФГ «Ромашка» про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений

з СФГ «Ромашка» 12 листопада 2012 року щодо оренди земельної ділянки площею 2,4436 га, яка розташована у селі Степанівка Вінницького району Вінницької області і належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 30 травня 2012 року

серії ЯК № 067951. Зобов`язано СФГ «Ромашка» повернути

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4436 га, що розташована у селі Степанівка Вінницького району Вінницької області, яка згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 30 травня 2012 року серії ЯК № 067951 належить ОСОБА_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Посилаючись на те, що у період з 2013 року по 27 грудня 2018 року відповідач незаконно користувався земельною ділянкою позивача, мав реальні доходи, ОСОБА_1 просив суд стягнути з СФГ «Ромашка» матеріальну шкоду у розмірі 240 977,34 грн внаслідок зайняття та використання земельної ділянки.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня

2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у наданий судом строк недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 26 вересня 2019 року належним чином не усунуті. Тому позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу на підставі частини п`ятої статті 185 ЦПК України

(у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції,

ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви, оскільки вимоги ухвали від 26 вересня 2019 року про залишення позовної заяви без руху позивачем належним чином не виконано, позовна заява у новій редакції, що подана ОСОБА_1 15 жовтня 2019 року, аналогічна за змістом первісній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вимога суду про зазначення ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) відповідача та третіх осіб, є необґрунтованою, оскільки відповідач та треті особи є юридичними особами, а не фізичними особами. Крім того, надавати копію рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року немає необхідності, оскільки воно є в наявності у суду та його копію має сам відповідач у справі. Щодо надання копії державного акта право власності на земельну ділянку, то скаржник зазначає, що правовстановлюючим документом в разі спадкування є витяг про реєстрацію нерухомого майна, а державний акт в даному випадку втрачає свою силу, а тому доказом належності його земельної ділянки є саме витяг з державного реєстру про реєстрацію права власності на земельну ділянку. Щодо надання копії документів долучених до позовної заяви для інших учасників справи, то вказані документи є в наявності у відповідача та третіх осіб, а тому немає необхідності у їх наданні. Щодо засвідчення долучених до позовної заяви копій документів, то таким правом наділені лише керівник установи чи уповноважена на те службова особа, або нотаріус.

Разом з тим, після повернення позовної заяви ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року

ОСОБА_1 звернувся до суду з такою ж позовною заяво та додав до неї ті самі документи. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 02 грудня 2019 року у справі № 128/3152/19 відкрито провадження у справі.

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної є такими, що не відповідають нормам процесуального закону, а тому підлягають скасуванню.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

У лютому 2020 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до СФГ «Ромашка», треті особи: Вінницька районна державна адміністрація, Головне управління статистики у Вінницькій області, про відшкодування шкоди.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 26 вересня

2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання цієї ухвали. Запропоновано заявнику зазначити щодо відповідача та третіх осіб ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); вказати ціну позову; додати до позовної заяви всі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; подати позовну заяву із відповідною кількістю копій щодо кількості відповідачів у новій редакції із усуненням зазначених вище недоліків; подати засвідчені копії документів, що додано до позовної заяви відповідно до статті 95 ЦПК України. Попереджено про наслідки невиконання вказаної ухвали.

Копію ухвали суду від 26 вересня 2019 року направлено на адресу ОСОБА_1 та отримано 07 жовтня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У жовтні 2019 року на виконання ухвали суду від 26 вересня 2019 року від ОСОБА_1 надійшла нова редакція позовної заяви, в якій заявник виправив описку, замість слова «сума» на слово «ціна».

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня

2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу на підставі частини п`ятої статті 185 ЦПК України

(у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції,

ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 як неподану, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявник належним чином не усунув недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 26 вересня 2019 року.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

За загальним правилом, позовна заява має відповідати вимогам щодо форми та змісту, передбаченим статтею 175, 177 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій).

Відповідно до частини третьої статті 175 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України),

а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися,

в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього

ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 177 ЦПК України

(у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.

Статтею 185 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями

175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Недоліки позовної заяви ОСОБА_1 полягали, зокрема, у тому, що позивачем не надано ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); не зазначено ціну позову, не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; не зазначено доказів, що підтверджують вказані обставини. Також позивачем не додано до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб; докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Разом з тим, усуваючи недоліки позовної заяви відповідно до ухвали суду від 26 вересня 2019 року про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 надав до суду примірники позовної заяви з виправленням слова «сума» на слово «ціна». Крім того, щодо інших недоліків, вказаних в ухвалі суду від 26 вересня 2018 року, заявник зазначав, що вимога про надання ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) відповідача та третіх осіб, є необґрунтованою, оскільки відповідач та треті особи є юридичними особами, а не фізичними особами.

Щодо відсутності рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року ОСОБА_1 посилався на статті 77, 79, 80, 82 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної скарги), зокрема, зазначав, що відповідно до частин першої, п`ятої статті 82 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної скарги) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певного факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, тому надавати копію рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року немає необхідності, оскільки воно є в наявності у суду та його копію має сам відповідач у справі.

Щодо надання копії державного акта на право власності на земельну ділянку, то скаржник зазначав, що правовстановлюючим документом в разі спадкування є витяг про реєстрацію нерухомого майна, а державний акт в даному випадку втрачає свою силу, а тому доказом належності йому земельної ділянки є саме витяг з державного реєстру про реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, безпідставно визнав неподаною та повернув позовну заяву

ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, від 06 грудня 2007 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 вказаної Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99, від 01 березня 2002 року).

Україна як учасниця Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції», «Нун`єш Діаш проти Португалії»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справах «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії», «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії», «Белеш та інші проти Чеської Республіки»).

Повертаючи позову заяву ОСОБА_1 як неподану, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, внаслідок якого було порушене право заявника на судовий захист, а суд апеляційної інстанції мав можливість, але зазначених порушень не усунув.

Таким чином, справа, яка переглядається, підлягає поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому суду першої інстанції слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Як вбачається з ЄДРСР, ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2020 року у справі № 128/3152/19 позовну заяву ОСОБА_1 до СФГ «Ромашка», треті особи: Вінницька районна державна адміністрація, Головне управління статистики у Вінницькій області, про відшкодування шкоди, залишено без розгляду. Роз`яснено позивачу його право на повторне звернення до суду з заявленими вимогами. У задоволенні заяви СФГ «Ромашка» про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції,

ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 06 травня

2020 року цивільну справу № 128/3152/19 за позовом ОСОБА_1 до СФГ «Ромашка», треті особи: Вінницька районна державна адміністрація, Головне управління статистики у Вінницькій області, про відшкодування шкоди, прийнято до провадження. Призначено підготовче засідання.

Таким чином, суду першої інстанції при відкритті провадження у справі, яка переглядається, необхідно врахувати вищенаведене та вирішити питання з урахуванням вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України, у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції для продовження розгляду справи, а саме для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За викладених обставин ухвала Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2019 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року не можуть вважатись законними

і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню з передачею справи для продовження розглядудо суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 грудня

2019 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська